💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Твори в 4-х томах. Том 1 - Ернест Міллер Хемінгуей

Твори в 4-х томах. Том 1 - Ернест Міллер Хемінгуей

Читаємо онлайн Твори в 4-х томах. Том 1 - Ернест Міллер Хемінгуей
прогодувати і бридж.

Але й це ще не все: він захопився В. Г. Хадсоном. На перший погляд, нічого поганого в цьому ніби нема, але Кон читав і перечитував «Пурпурову країну». А «Пурпурова країна» — вкрай небезпечна книжка, якщо її читати не замолоду. В ній ідеться про вишукані любовні пригоди бездоганного англійського джентльмена в страшенно романтичній країні, природу якої змальовано справді добре. У тридцять чотири роки сприймати цю книжку як путівник по життю так само небезпечно, як, скажімо, в тому ж таки віці вийти на Уолл-стріт просто із французької монастирської школи, озброївшись зібранням творів Елджера. По-моєму, Кон сприймав кожне слово «Пурпуро-країни» так само буквально, як повідомлення з біржі. Певно ж, якісь застереження він мав, але загалом книжка була для нього одкровенням. На ній він остаточно і схибнувся. Я навіть не уявляв, наскільки він на ній схибнувся, поки одного дня він не заявився до мене на кореспондентський пункт.

— Вітаю, Роберте, — сказав я. — Чим порадуєш?

Джейку, ти хотів би гайнути до Південної Америки? — спитав він.

— Ні.

— Чому?

— Не знаю. Ніколи не мав такого бажання. І таких грошей. А на південноамериканців можна надивитися й тут, у Парижі.

— Це не справжні південноамериканці.

— А як на мене, аж надто справжні.

Я мав спішно відправити залізницею на пароплав кореспонденцію за тиждень, а не написав ще й половини.

— Свіженьких пліток немає? — спитав я.

— Ні.

— Ніхто з твоїх вельможних знайомих не розлучається?

— Ні. Послухай, Джейку, ти гайнув би зі мною до Південної Америки, якби я оплатив усі витрати?

— Чому саме я?

— Бо ти знаєш іспанську. І вдвох воно веселіше.

— Ні,— сказав я, — мені й тут добре. А влітку я збираюся в Іспанію.

— Все життя я мріяв про таку подорож, — мовив Кон і сів. — Видно, поки зберуся, і постарію.

— Отакої,— відказав я. — 3 твоїми грошима ти можеш податися хоч на край світу.

— Та знаю. Але ніяк не зберуся.

— Ет, не сумуй, — сказав я. — Всі країни однакові, як видові кінострічки.

Мені, проте, було шкода його. Він зовсім скис.

— Мене весь час гризе думка: життя так швидко минає, а я по-справжньому наче й не жив.

— А по-справжньому ніхто ніколи й не живе. Крім, хіба, матадорів.

— До дідька матадорів. У них життя ненормальне. Мені хочеться в Південну Америку, де недосліджені простори. Оце була б подорож!

А на полювання в Британську Східну Африку ти б поїхав?

— Ні, це не для мене.

— Отуди я з тобою — хоч зараз.

— Африка мене не цікавить.

— Це тому, що ти про неї нічого не читав. Піди прочитай книжку про любовні пригоди з розкішними чорношкірими принцесами.

— Ні, я хочу в Південну Америку.

Була в нього така риса — несхитна єврейська затятість.

— Ходімо вниз і вип'ємо по чарці.

— А ти вже звільнився?

— Так.

Ми спустилися на перший поверх в кафе. Я давно впевнився, що так найкраще спроваджувати друзів. Вип'єш з ними по чарці й скажеш: «Ну, мені час нагору — відправляти телеграми», — та й по всьому. В газетярській справі, етика якої вимагає, щоб ніхто ніколи не бачив тебе за роботою, вкрай важливо вміти спритно викрутитись. Отож ми спустилися в бар і замовили по віскі з содовою. Кон обвів очима стіну-щільник, у кожній чарунці якого лежала пляшка.

— А тут непогано, — сказав він.

— Є що випити, — погодився я.

— Слухай, Джейку. — він наліг грудьми на стойку. — В тебе ніколи не виникає відчуття, що життя спливає, а ти наче й не живеш? Ти замислюєшся над тим, що півжиття вже лишилося позаду?

— Часом замислююсь.

— Ти знаєш, що років за тридцять — тридцять п'ять ми будемо покійниками?

— Тю на тебе, Роберте, — сказав я. — Облиш.

— Я серйозно.

— Це мене не турбує,— сказав я.

— А даремно.

— З мене досить і тих турбот, що я мав. Я вирішив нічим більше не перейматися.

— А мені все ж хочеться у Південну Америку.

— Послухай, Роберте, хоч куди б ти подався, тобі легше не буде. По собі знаю. Хоч би скільки ти мандрував, а від себе не втечеш: це марна справа.

— Але ж у Південній Америці ти не був.

— Далася тобі та Південна Америка! З таким настроєм тобі там буде не краще, ніж будь-де. Чим тобі погано тут? Чому в Парижі не можна почати справжнє життя?

— Мені набрид Париж, набрид Латинський квартал.

— А ти не ходи в той квартал. Гуляй собі сам-один, і якась пригода тебе спіткає.

— Мене нічого не спіткає. Якось я провештався цілу ніч, і зі мною нічого не трапилося; от тільки поліцейський на велосипеді зупинив мене й зажадав документи.

— Але ж ти принаймні милувався нічним містом.

— Ні, я не люблю Парижа.

Ну що ти скажеш йому. Мені було шкода його, але що вдієш, коли цей упертюх взяв собі в голову, що Південна Америка — земля обітована, а Париж — це діра! Перше він вичитав книжці, та й друге, певно, теж.

 —Ну, — сказав я, — мені треба вертатися нагору — послати телеграми.

— Спішно треба?

— Атож. Телеграми…

— Можна, я піднімуся з тобою й трохи посиджу в тебе? 

— А чого ж, посидь.

Він сидів у приймальні, читав газети й журнал «Редактор і видавець», а я дві години не підводив голови. Тоді розклав друковані примірники, відтиснув штемпелем свій підпис, повкладав матеріали у великі конверти і, викликавши посильного, звелів віднести їх на вокзал Сен-Лазар. Потім вийшов у приймальню і — на тобі: Роберт Кон ще сидів у великому кріслі. Сидів і спав, поклавши голову на руки. Мені жаль було будити його, але я хотів замкнути приміщення й вийти на свіже повітря. Я торкнувся його плеча: він похитав головою.

— Я цього не зроблю, — промовив він і ще глибше уткнувся головою в руки. — Не зроблю. Нізащо.

— Роберте, — сказав я і поторсав його за плече.

Він цідвів голову, всміхнувся й закліпав очима:

— Я щось казав?

— Щось незрозуміле.

— Господи, й насниться ж таке!

— Мабуть, це моя машинка тебе заколисала.

— Мабуть. Я цілу ніч не спав.

— Чому?

— Та… Розмовляв.

Я зразу уявив собі ту розмову. Є в мене погана звичка — уявляти своїх друзів в альковних ситуаціях. Ми подалися до кафе «Наполітен» — посидіти за аперитивом і подивитися вечірній натовп на бульварі.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Стояв теплий весняний вечір, і коли Роберт пішов, я залишився сидіти на терасі «Наполітена». Я сидів за столиком і дивився, як густішають сутінки й спалахують реклами, як блимають червоні й зелені сигнали

Відгуки про книгу Твори в 4-х томах. Том 1 - Ернест Міллер Хемінгуей (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: