Виправний день - Чак Паланік

— Вони кажуть, ти знову переслідувала хлопців своїми відкритими жіночими принадами, — обома руками вона викручувала млинок для перцю. — Ті молоді чоловіки дуже налякалися.

Шарм усміхнулася, пригадавши, як то було. Вона наполохала баскетбольну команду університету під час тренування. Вискочивши з дівчачої роздягальні без штанів, вона погнала групу альфа-самців так, що вони аж через пожежні виходи втекли. Увімкнулася сигналізація. Серед моментів перемоги фемінізму, що стали вже історією, цей здавався досить славним.

Вона вже знову намагалася набрати повний рот слини.

— Думаєш, у Ґевіна проблеми? — вона мала на увазі, що народ Гомії лише нещодавно запустив програму відтворення експорту. Мине сімнадцять років, доки вони видадуть гетеросексуальних дітей, яких можна буде обміняти на геїв та лесбійок, що громадяться в Білії й Чорнотопії. З такими темпами Ґевіну може стукнути тридцять чотири-тридцять п’ять, доки він отримає можливість емігрувати. Звісно, якісь добрі дядьки можуть зібрати півмільйона талботівських доларів, щоб викупити його, але така можливість здавалася малоймовірною. Зважаючи на всіх тих підлітків у таборах утримання.

У той же час гетеросексуальні національні держави вже матимуть дітей на підході, й протягом наступних сімнадцяти років невелика армія гомосексуального експорту під зав’язь наповнить табори утримання. Гетеросексуали мають фору в грі народження дітей від самого початку часів.

Поки її рот наповнювався, Шарм спостерігала за матір’ю і намагалася не ковтати й не говорити.

Наразі країни проводять чесний взаємний обмін дітьми, народженими з перевагою європеоїдної чи субсахарської ДНК, але всі знають, що справжнє золоте дно відкриється в експорті хибнонароджених геїв та лесбійок. Це такий новий термін: хибнонароджені. Він означає людей, що народилися й виросли у невідповідній національній країні.

Ба більше, хтозна, чи не Гомія ставитиме в пріоритет експорт наймолодших. Якщо так, іще більше поколінь вік вікуватимуть, очікуючи міграції на батьківщину. Якщо експорту молодших надаватимуть пріоритет, тоді Ґевін може провести все життя в пастці лімбу між двох країн.

Його листи не дуже проливали світло на ситуацію, але сам Ґевін перестав писати про свої високі сподівання. Тоді як раніше він писав про пошук кохання, створення сім’ї й роботу на благо побудови своєї нової квір-країни… зараз у листах він скаржився на їжу в таборі. Вона мерзенна. Крохмалисті яловичі рагу. Водянистий овочевий суп. Так само як хвороба стає головною темою для літніх людей, Шарм знала, що їжа стає головною турботою людей у тюрмах.

Вона нічого не сказала вголос. Просто дивилася, як мама помішує. То була смажена курка, бризкав жир. У каструлі варилася картопля. У духовці запікалися пампушки, і масло вже стояло на кухонній поверхні, щоб розм’якнути при кімнатній температурі.

Мама потягнулася і натиснула на перемикач. Витяжка над плитою почала гудіти, пара від сковорідки потяглася спіраллю вгору, де зникала.

Запах, стільки жиру і м’яса, пармезан, який, вона знала, замішають до кукурудзяних панірувальних сухарів, цей аромат наповнював рот Шарм новою слиною. За хвилину їй знову доведеться відчинити холодильник. Її брата тримають у заручниках, і що скоріше вона наповнить пластиковий контейнер слиною, то скоріше випустить його.

Телефонували не Клем чи Кішоун, але говорили вони так само грубо, економлячи слова й вимагаючи:

— Дай Талбота, — у таких випадках Волтер прикріплював гарнітуру телефону до пошрамованої голови Талбота і виходив з кімнати. Гнаний Талботом, він почав набирати свої нотатки в один усеосяжний документ. Для чого, Волтер не здогадувався. Це могла бути книга в процесі написання. Або просто ще одна перевірка. Беручи до уваги першу перевірку, білування свого нового баті в пошуках неіснуючого пристрою наведення, набирати нотатки на клавіатурі було просто прогулянкою в парку.

Волтер міг лише припускати, що за людей він завербував. Двох героїнщиків. Вони, мабуть, їздили сюди-туди, живучи здебільшого на гроші Талбота. Вони, можливо, навіть поширювали Євангеліє від Талбота серед своїх знайомих наркош у групах підтримки по всій країні. Цілком імовірно, що мережа відчайдушних чоловіків розросталася й поширювалася по всій державі. Або ті двоє чоловіків уже померли.

Жодного повідомлення про зникнення Талбота не з’явилося на сайтах новин. Знову ж таки, чисте припущення, але поліція могла приховувати всю цю ситуацію, ведучи своє розслідування.

У такому разі ФБР могло наближатися в будь-яку мить, слідкувати за вулицею, напоготові вибити передні двері. Волтер продовжував набирати.

Талбот озвався криком. Старий сказав:

— Тобі потрібно здійснити дзвінок, про який ми говорили.

Волтер підійшов і зняв телефон зі старого поцяткованого скальпа. Протікання, краплі крові, що розходилися зі старих ран, приклеїли його так міцно, що кліпса для вуха здавалася зайвою. Гидотна правда полягала в тому, що Волтер мусив відірвати телефон від розтягнутої, звислої старої шкіри, і навіть тоді чорний пластик лишився поплямований клейкими ляпками і кіркою струпів. Настільки, що Волтера охопило непереборне бажання витерти його антибіотичною вологою серветкою. Увесь цей час Талбот просторікував йому.

— Скажи їм код, — пробурчав він зі свого крісла. — Не виси на лінії довше хвилини.

Волтер нюхнув телефон. Не пахло нічим, окрім медичного спирту. Він увів номер, який вивчив напам’ять.

Відповів голос, жіночий голос:

— Кабінет сенатора Деніелса.

Волтер дивився на старого, коли говорив:

— Я телефоную від імені…

Голос перебив його:

— Сенатор зараз на нараді.

— Десять секунд, — вигукнув Талбот.

Волтер ужив крайній захід.

— Це код 4С247М, — з’єднання на мить стихло, коли ввірвався гучний чоловічий голос.

— Це сенатор, — проголосив він.

— Так, — Волтер продовжував дивитися на Талбота, очікуючи якихось знаків схвалення чи навпаки. — Ви повинні ввести в дію акт проголошення війни.

Талбот уже пояснив ситуацію. Розповів про те, як молодіжний випин надлишкових чоловіків загрожує дестабілізувати цю країну так само, як і велику кількість інших країн. Цей акт запустить призов мільйонів молодих чоловіків у армію, і цих чоловіків виставлять проти рівних сил, призваних в інших країнах. Волтер усвідомив, що, коли б якісь події у світі не летіли в прірву, прибирати безлад завжди відправляли чоловіків. Волтер сказав сенаторові:

— Містер Талбот хотів би, щоб війна почалася не пізніше дня відкриття сезону полювання на куріпок.

— Звичайно, — відповів сенатор. Якщо Волтер не помилявся, чоловік відхекувався так, ніби щойно біг, щоб дістатися телефону.

Талбот пояснював, що світова війна скоротить надлишок робочої сили. Глобальні виробничі ринки вибухнуть ростом. Нарешті Волтер зміг уявити, що побачить якусь круглу суму в кінці цього довгого тунелю. Сенаторові він сказав:

— Містер Талбот шле найщиріші вітання вашій дружині.

— Звичайно, — відповів сенатор.

— Тридцять секунд, — гаркнув Талбот зі свого крісла.

Захмелілий від влади, Волтер піддражнив чоловіка на телефоні.

— Як там місіс Сенатор?

Сенатор завагався.

— З нею все гаразд, сер.

До того моменту Волтера ніхто ніколи «сером» не називав, і він