Дев’ять кроків назустріч вітру - Михайло Івасько

річ на цій планеті красива, тобі варто про це пам’ятати. Читай книги — та кому я це розказую? Ти читаєш їх весь час! І це прекрасно, скажи? Я пишаюся собою, що прищепив тобі любов до книг… Краще знову скажу, щоб ти не боялася, страх — це гидка річ, на яку просто не потрібно звертати увагу. Це ніби кайдани, які людина власноруч на себе натягає. Слухай своє серце. Живи моментами. — Хлопець зробив коротку паузу. — І наостанок скажу, щоб ти, любов моя, навчилася відпускати минуле, бо воно ж не для того створене, що його всюди з собою носити. Минуле для того, щоб згадувати й усміхатися… Так от, кохана, я — твоє минуле… Можливо, прекрасне, а можливо, не зовсім. Але я тут, а ти там. Тобі варто жити. Я не кажу, щоб ти мене забувала… Я й не хочу цього. Єдине, чого я хочу, — це щоб ти просто відпускала мене… Не зразу, потрошку… Ти найпрекрасніша людина на цій планеті, і ти не маєш права в’янути… Радій, смійся і веселись… Знайомся… І я кохаю тебе…

— Все? — прошепотів закадровий голос Тані.

— Все, — кивнув хлопець, і відео зупинилось.

Анна була сильною… І навіть зараз, коли вона плаче, вона є сильною.

— І я тебе кохаю, мій Бенедикте, — проплакала вона.

Дівчина лягла на ліжко, закуталась у ковдру, яка досі пахла Бенедиктом, і ввімкнула відео ще раз. І ще раз. І ще раз. Це повторювалось і повторювалось… Так Анні було спокійніше. З кожним разом сліз ставало менше, а згодом їх взагалі не було. Разом з ними кудись виходив увесь біль, який накопичився в її чистій душі. Останні рази вона навіть підсміхувалась до Бенедикта.

Вона так його кохала…

А згодом дівчина просто заснула, відчуваючи запах коханого… Відчуваючи, що він лежить поряд, як колись.

Дев’ятий крок назустріч вітру: «Згадувати»

Поліна Бігдаш була хорошою журналісткою. До річниці смерті Бенедикта Креха вона підготувала відвертий відеоролик — інтерв’ю з близькими йому людьми. Спочатку вона взагалі не хотіла братись за цей проект. Вона не знала, хто такий той Бенедикт і що він такого зробив для українського суспільства. Поліна була такою людиною, яка повинна була любити свою справу і розуміти сенс того, що вона робить, бо інакше матеріал буде скупим і бездушним. А зараз кожна клітина її організму говорила, що не потрібно братися до цієї справи.

— Чому я? Олені більше подобаються такі теми! Дайте їй це завдання! — говорила Поліна начальниці. — А я краще поїду на Книжковий Арсенал[18] і візьму кілька цікавих інтерв’ю з відомими письменниками! В мене це вийде набагато краще!

— Ні, — суворо відповідала сивувата жіночка. — Цю справу маєш зробити ти. В тебе все вийде.

Поліна зітхала і йшла геть, бо знала, що начальницю годі в чомусь переконати. Того самого вечора вона почала готуватись до майбутніх інтерв’ю. Після першої ж статті, яку прочитала, їй стало соромно, що вона не хотіла братись до цієї справи, і за те, що вона не знала всіх досягнень цієї великої людини.

Бенедикт Крех став символом борця в Україні. Його поетична книжка «Назустріч вітру» побила всі рекорди продажів за всю історію української літератури. Його пісні у виконанні Рути Кулакової не сходили з вершин хіт-парадів. Він став обличчям хвороби БАС. Він звернув на цю проблему увагу мільйонів. З його ініціативи відкрилось багато фондів допомоги хворим, які допомогли десяткам таких людей. Жаль, що заради цього йому довелось померти.

Журналістці подумалось, що коли вона примудрилась нічого не знати про цього чудесного хлопця і про його хворобу, то крім неї таких людей залишилось іще чимало. Поліна взяла собі за мету зробити матеріал цікавим, щоб він був простим для звичайної української душі. Щоб про Бенедикта дізнались ті, хто досі не чув.

Чотири тижні вона, разом з оператором, їздила до кожного, хто добре знав Бенедикта, додому і ставила їм одинакові запитання. А вони сідали перед камерою і відверто говорили про все, що було на душі. З якимсь дивним відблиском в очах вони згадували.

Поліну дуже здивувала добра атмосфера, яка линула від кожного з них. Ніхто не здавався сумним і пригніченим; ніхто — розбитим. У їхніх поглядах читалась якась щаслива ностальгія за минулим і радість, що в їхньому житті була така людина, як Бенедикт Крех.

Фільм Поліни Бігдаш починався великим білим написом на чорному тлі: «ІСТОРІЯ БЕНЕДИКТА КРЕХА».

А потім з’являлися запитання, на які відповідали Бенедиктові близькі.

Якою людиною був Бенедикт Крех?

Макс, друг Бенедикта: Життєрадісною… І дивною… Однозначно. Бо хто ще може подивитись на небо і радіти, ніби виграв в лотерею мільйон?

Наталя Чернушич, лікар Бенедикта: Сильною. Так, звісно в нього бували зриви, але він був найсильнішим пацієнтом, якого я коли-небудь лікувала.

Ліза, подруга Бенедикта: Веселим він був. Він міг запросто всіх розсмішити… Інколи його жарти здавалися страшними… Але зараз я їх згадую і розумію, що вони насправді були смішні… А ми, ідіоти, з них не сміялися… Просто він легко ставився до своєї хвороби і легко міг про неї жартувати. Нам теж потрібно було так ставитися, але ми чомусь не могли… хоча й дуже старалися.

Анна, дружина Бенедикта: Не знаю. Він для мене був загадкою, яку я розгадувала до останнього нашого дня. Яку