Льодовик - Олександр Казимирович Вільчинський

— Може, й потепління. Весь лід на планеті розтанув би, і всіх наших воріженьків затопило б! — демонстрував він конячі зуби.

— Ну прямо–таки всіх! Не забудь, що й пів–України в пониззі. Пів–України тобі не шкода, взагалі? З Києвом включно?

— До Києва б не дійшло.

— Але ж від «дорогих гостей» — від «кліматичних біженців», мать його — це все одно не врятувало б! — звичайно кивав я на паркан чи на сніг, що його намело врівень з парканом, я туди завжди киваю, коли ми біля Гляціала про біженців починаємо. — Тоді б їх ще більше до нас привалило.

— Вони б залишилися тоді на своїх островах, у них би враз з'явилося до хріна островів і острівців. Подивись на карту: там рівнина з височинами, від Валдаю до Дону…

— Ну, а Семижопенко до чого тут і «противсіхи»?

— А в житті все взаємопов'язано. Все продумано до дрібниць.

— Ким, Богом?

— Так, можна сказати й так. Вищою силою, — спотикається атеїст Петруня, з усього видно атеїст, як і всі московіти, чи ким він там себе вважає.

Про потепління, то, звичайно, спершу до цього все і йшло. І все ж, до певного моменту зими ще залишалися зимами, а літо — літом. Та коли крига в Арктиці спершу почала танути удвічі швидше, ніж звичайно, потім утричі, а потім ще швидше, і коли вже у Гренландії льодовиків майже не залишилося, тоді в один момент усе й змінилося.

Холодна течія Лабрадор, і до того холодна й потужна, видно, нарешті увібрала в себе критичну масу холодних вод і наче лезом відтяла від Європи теплу Гольфстрім, що стільки тисячоліть створювала європейцям, особливо західним, майже тепличні умови. До того ж через кілька великих і малих аварій на нафтових платформах у Мексиканській затоці і розлив нафти на значній території, що перешкоджало сонячним променям нагрівати води затоки, температура самої Гольфстрім також знизилася. Канаді не пощастило першою, крижана шкаралупа почала свій наступ звідти і невдовзі накрила Квебек. Далі майже цілком поглинула штат Мен, гірським частинам Вермонту, Нью–Джерсі також не пощастило, краєм океану вона доповзла до передмість Бостона, а вдовж Аппалачів майже до Атланти.

У Північній Кароліні крижані рукави сповзли з гір у низовину й досягли Шарлотт, Роллі й Дархема… Лабрадор продовжував напирати, й залишкам нещасної Гольфстрім нічого не залишалося, як розпорошитись, частково через Атлантику потекти напряму до Північної Африки. Катастрофа для Європи виявилася спасінням для Західної Сахари. Пустеля почала заквітати, і з кожним роком усе більше, й за короткий час вкрилася соковитими луками та заростями субтропічної рослинності.

Тепер якщо до Європи й проривалися якісь ледь літеплі потоки, то максимум до Ірландського острова. Кажуть, колись зеленого, а тепер лише по краях зеленіючого, як колись Ісландія. А щодо самої Ісландії та ісландців, то тепер вони живуть під льодом. Використовують для обігріву свої термальні джерела і якось там виживають, хоча більша частина переселилася у континентальну Європу, тобто стала кліматичними біженцями. Перестали розмерзатися на літо і береги Гренландії, під кригу пішли Шетландські острови, узбережжя Норвегії з усіма фіордами та сонною тепер протокою Скагеррак включно. Межа вічних льодів наблизилася до Великої Британії, величезні айсберги скували судноплавство не лише у Північному морі та Ла–Манші, а й у Біскайській затоці.

І, мабуть, не я один, а й тисячі інших європейців, щоб трохи помріяти перед сном, уявляють собі дольодовикові ліси і зелені поля. Хоча останнім часом це можуть бути навіть зелені стебла у теплиці… Тим паче, що Нонна з Мамонтом вирощують там не лише помідори, капусту, моркву й картоплю, а й окремі стеблини пирію, листочки осоту і навіть кущі кропиви. Знаходять їм місце, просто випещують їх. І те, що Петруня за роботою у теплиці щось постійно мугикає собі під ніс, уже й не дивує. А Нонна, зігнувшись із мініатюрною, мовби іграшковою, сапкою над кущиком кропиви, щораз повискує від задоволення, торкаючись її своїми пухкенькими пальчиками.

— Що, Нонно, кайфуєш? — часом і сам не втримуюся, щоб не пройтися пальцями по шорстких листочках.

Забуте відчуття дольодовикового літа! Я й сам із задоволенням пораюся у наших теплицях, хоча це й не входить до моїх обов'язків, уже не кажучи про Міху. Він годинами не вилазить із теплиць. У нього там крісло–гойдалка, набір малих поливальниць і розпилювачів, а також власна велика поливальниця — червона у білі горошини. Але зазвичай найчастіше він там просто дрімає у кріслі–гойдалці або медитує. Принаймні збоку це виглядає саме так.

У самому будинку, що його для нас орендують Міхові шефи і який Міха мріє колись викупити, також багато рослин: вазони у коридорах, у кімнатах і «зимовий сад» із великою пальмою та лимонними деревами у пентхаусі на Міховій половині. Поки є рослини, доти є і ми — це тепер наше все. Тепер навіть чоловіки жінкам дарують переважно вазонки. Хоча і жінки в боргу не залишаються… Мені он Ліда привезла дві малюсіньких туйки. Тепер маю їх обприскувати двічі на день, хоча одній уже, мабуть, нічого не допоможе. І це ще на додачу до щільної шеренги інших малих і великих вазонів. Правда, серед них половина — кактуси різних видів, а їх, як відомо, чим рідше підливаєш, тим краще ростуть.

Ці роки для всіх нас стали часом великих потрясінь та випробувань, коли ще ніхто не знав, чим усе це закінчиться і чи коли–небудь закінчиться взагалі. А коли наступ льодовика враз зупинився, то виявилося, що у Європі під багатометровим крижаним щитом враз зникла ціла велика країна — Російська Федерація, принаймні європейська її частина, то майже вся. Прибалтійські низовини перетворилися на тундру, а плоскогір'я Центральної Європи тепер нагадували дольодовиковий Східний Сибір десь у районі Верхоянська чи Ойм'якона. Решта території стала частково тайгою, частково субарктичним степом, а там, де тепле дихання Гольфстріму і до того не вельми відчувалося — на великій Східноєвропейській рівнині, запанувала