Кава з кардамоном - Іоанна Ягелло
Він стояв біля вікна й дивився на вулицю. Коли Лінка увійшла, обернувся до неї й помахав рукою, а тоді почекав, доки вона підійде.
— Переодягнися. Ванна отам.
Лінка слухняно зачинила за собою білі двері. Вмила обличчя. Холодна вода приємно остуджувала розпашіле тіло. Помітила, що шкіра на плечах почала лущитися. Незважаючи на погану погоду, їй усе-таки вдалося трохи засмагнути на Мазурах. Її шкіра поглинала сонце навіть тоді, коли його було мало. Легенько намастила плечі кремом «Нівея», який знайшла на столику. Тоді вбрала сукенку, весь час позираючи в дзеркало. Білий шифон контрастував із засмагою, а завдяки своєму бушменському волоссю дівчина виглядала дикою й оригінальною. Лінка випнула вуста й пошукала в торбинці свій улюблений безколірний блиск для губ.
— Непогано, — оцінив він. — Почекай… Ти принесла свою косметику? Якщо ні, то там дещо знайдеться, — він кивнув на косметичку, що лежала на столі. — Треба яскравіше нафарбуватися. Фотографія вимагає макіяжу.
Лінка слухняно підійшла до столу, взяла косметичку й зникла у ванній. Невже це чорна туш підкреслила глибину погляду, мов у телевізійній рекламі? Чи це олівець надав очам котячу м’якість? Лінка не була певна. Проте розуміла, що фотографія керується власними законами. У білій сукенці, яка ледь просвічувала, дівчина почувалася, мов у чужій шкірі. Це обличчя із драматично підкресленими очима теж не було її власним. Але може, воно й на краще? Зрештою, яке її справжнє обличчя? Заспане, з яким вона підхоплювалася з ліжка? Чи те, з яким Лінка теревенила з подружками, і всі дівчата скидалися одна на одну, мов сестри? А може, саме це й було її краще, вродливіше обличчя? І вже точно — набагато цікавіше. Лінка не вагалася. Випнула губи, відгорнула волосся й вийшла з ванної.
Салон уже був яскраво освітлений. Посередині стояв червоний диван. Фотограф міняв об’єктив.
— Узагалі мене Мацек звати, — представився він.
— А я Лінка.
— Лінка? — здивувався той.
— Просто Лінка.
— А й справді, — хлопець ляснув себе по лобі. — Халінка…
Уважно глянув на неї.
— У тебе гарне обличчя, — оцінив він зі знанням справи, а тоді додав, — і тіло.
Лінка зашарілася.
— Де там, не перебільшуй.
Він підвів її до зеркала. Підняв догори підборіддя й ледь схилив набік її голову.
— Глянь, — провів вказівним пальцем від лоба додолу. Потому поставив її боком і обійняв за талію. Стиснув і спустився униз, обводячи долонями стегна, коліна, литки. — Глянь, за таке дехто все б віддав, — зітхнув він.
Лінка зиркнула у вікно, боячись дивитися на фотографа. Полуденне сонце заливало вулицю. Небо було блакитне, мов навесні. Нарешті дівчина наважилася й повернула обличчя в бік Мацека. Його очі не були кольору неба, здавалися радше похмурими. Не як липнева спека, швидше, мов серпневий дощ. Їй здавалося, що ті місця, яких він торкався крізь тканину сукні, палають. Її торкався мужчина, а не хлопчисько, як той у таборі, що незграбно цілував її над озером, і якому вона потім дала неправильний номер телефону.
— Не кожна жінка може похвалитися отим чимсь, — мовив він. — Те, що викликає, ну, ти, мабуть, і сама знаєш…
— Не знаю, — прошепотіла вона. У неї запаморочилася голова.
— У тебе прекрасне тіло, цікаве обличчя, але в тобі є більше. Таємниця.
Лінці стало гаряче. Ніхто досі такого їй не казав і так на неї не дивився.
Мацек відсторонився й заходився копирсатися в камері.
— Гаразд, — почав він. — Беремося до роботи. Спершу стань тут, я зніму обличчя крупним планом. Готова?
Лінка стала біля стіни й спробувала всміхнутися.
— Заширока посмішка, — насупився Мацек. — Розтули вуста. Добре. Зволож губи. Добре. Саме так. Тепер глянь на мене, але не відвертайся… Не забувай, що ти вродлива, ти повинна спокушати… Вуста хай будуть ледь розтулені… Добре…
Фотоапарат клацав десятки знімків. Було неймовірно гаряче. Після обличчя настала черга фігури.
— Окей… Трохи підсмикни сукенку… Ще вище, не бійся… Добре… Ще трішечки… А тепер лягай на спину. Руки догори, отак.
Хлопець підійшов до Лінки й підштовхнув її в бік стіни. Дівчина зніяковіла. Ніхто досі не торкався її так, наче вона була предметом. «Все-таки він професіонал», — майнула думка.
— А тепер зніми це, — сказав він, торкнувшись пальцем сукенки.
— Не розумію, — Лінка ковтнула слину.
— Фотографуватиму тебе в самій білизні.
— Я не знала…
— Це професійна фотосесія. Ти повинна мати фотки в білизні, щоби було видно, як ти збудована.
Лінка не розуміла, що з нею відбувається, коли слухняно знімала плаття. Хлопець ледь скривився, побачивши її звичайні бавовняні трусики й ліфчик зі Снупі.
— Знаєш, що? У тій шафі є якась білизна, і ще купальники. Може, знайдеться, щось відповідніше.
Дівчина вибрала чорне бікіні. Коли знову сіла на канапі, то вся тремтіла, утупившись в об’єктив фотоапарата.
— Може, вип’єш чогось, щоб розслабитися? — запитав Мацек. — Малинове пиво? Горілка з колою?
Лінка вже хотіла сказати, що не п’є алкоголю, проте слухняно кивнула.
— Нехай буде пиво.
І справді, після кількох ковтків їй покращало, а тіло почало реагувати на Мацекові накази. Їй здавалося, що він зробив уже сотні фоток, тисячі, десятки тисяч непорушних поз, які відрізнялися заледве міліметром. Коли все закінчилося, Лінка почувалася виснаженою, ніби після двогодинного баскетбольного тренування.
Мацек вимкнув фотоапарат, долив їй пива до склянки й сів поруч на канапі. Провів рукою по Лінчиному плечі.
— Ти вся тремтиш. Тобі холодно?
Погладив її по голові й накрутив на палець неслухняний кучерик. У нього були великі, теплі долоні. Лінка сама не розуміла, як це сталося: вона заплющила очі й відчула його м’які губи на своїх. Його рука пестила її спину, та коли дівчина збагнула, що долоня мандрує чимраз сміливіше під бретелькою ліфчика, то відскочила мов попечена.
— Пробач, — сказав він. — Сама бачиш, як ти впливаєш на чоловіків. Це неабиякий дар.
Глянув на годинника й підвівся з канапи.
— Одягнися. У мене зараз наступна фотосесія.
Лінка слухняно встала і, мов механічна лялька, почала натягати на себе одяг.
— Дай мені свій номер телефону. Я подзвоню, коли фотографії будуть готові.
V
Лінка собі місця не знаходила. Розіклала на столі підручника й зошита з хімії, завтра мала бути контрольна. Але ніяк не вдавалося зосередитися. Узяла з полиці книжку, але не змогла прочитати
