Кава з кардамоном - Іоанна Ягелло
Цей монолог, певне, тривав би ще довго, якби із зали не вийшла заплакана Наталія.
— Я так жахливо боялася. Виглядала, як повна ідіотка.
— Ходімо звідси, — мовила Лінка, проте відразу почула своє прізвище й Наталія підштовхнула її до дверей.
У великому світлому приміщенні яскраві лампи сліпили очі. Ліворуч сиділа групка людей: темноволоса, неприємна на вигляд пані середнього віку, білявка із зошитом на колінах і молодий фотограф. Лінка, Анджеліка й ще якась невисока темнокоса дівчина з великою щілиною між передніми зубами вишикувалися перед ними, наче ті їх мали розстріляти. Неприємна на вигляд пані проінструктувала дівчат, що вони мають робити.
— По черзі виходите на середину. Називаєте своє прізвище, ім’я, скільки вам років, чим цікавитеся, з якої ви агенції. Потім показуєте руки.
— Навіщо руки, це ж реклама шампуню? — пошепки запитала вона в Анджели.
— Ти-и-ихо, це завжди так.
— А тоді кажете такі слова, — продовжувала неприємна жінка. — Після шампуню «Стар» моє волосся виглядає, наче квіти.
«О Боже, — Лінка звела здивовано брови. — Що це за дурнуватий текст? Я ж у житті цього не скажу».
Першою пішла брюнетка, яка слухняно прошепелявила те, що від неї вимагали. Пані із зошитом на мить підвела голову й навіть спробувала підбадьорливо всміхнутися.
— Дякую. Будь ласка, — кивнула вона Лінці.
— Мене звати Халіна Барська, мені п’ятнадцять років. Цікавлюся фотографією… — і замовкла.
— Руки! — підказав фотограф.
— Що — руки? — не зрозуміла Лінка. — Мої руки… гм… звичайного розміру… здається… — не втрималася й вибухнула сміхом.
— Покажи руки.
Дівчина глянула на фотографа. У нього були неймовірно блакитні очі, Лінка ніколи в житті таких не бачила. Біля їх кутиків ховалися зморщечки від сміху. Засмаглий ніс. Дівчина слухняно підняла руки, а тоді покрутила ними. Не могла відвести від хлопця погляду.
— А тепер твої слова, — підказав фотограф.
Ой леле, як же це було?
Пробурмотіла тихо:
— Після шампуню «Стар» мої коси літають, як птахи.
Лінка відразу збагнула, що бовкнула щось не те, усі засміялися, навіть ця неприємна пані.
— Пробачте, — сказала Лінка, — я прийшла сюди тільки за компанію.
Дівчина не могла вгамувати сміху, тому швиденько вклонилася й зачинила за собою двері.
— Ну й облажалася! — від сміху в Лінки аж сльози виступили на очах. За мить вийшла решта дівчат. Анджеліка не приховувала обурення.
— Мамо, через неї я не могла зосередитися, вона мене відволікала.
— Так завжди буває, коли приходять непрофесіоналки, — зневажливо просичала мама Анджеліки і, смикнувши доньку за рукав, подалася з нею геть.
Наталія й Лінка спускалися сходами, умираючи від сміху. Лінка розповідала подрузі, як переплутала текст, а та їй — як без кінця повторювала: «Мене звати Наталія. Мене звати Наталія». Раптом вони почули, як хтось збігає за ними сходами.
— Перепрошую, — перед подругами стояв фотограф, який простягав Лінці візитку. — Зателефонуй мені. Така вродлива дівчина може розраховувати на кращу кар’єру, ніж зніматися в ідіотській рекламі.
III
Вона довго думала, чи дзвонити до того хлопця, хоча в розмові з Наталією лише покепкувала із цієї ідеї. Їй здалося, що подрузі було прикро, бо це ж не на неї звернув увагу фотограф. Мабуть, це якась помилка. І все-таки… Віднедавна Лінка частіше роздивлялася себе в дзеркалі. Звідти на неї дивилося золотаве від сонця обличчя з явно завеликими вустами й носом. Але ж очі в неї, здається, були гарні? Зателефонувала через два тижні.
— Дівчина з косами, мов птахи? — пожартував він. — Якщо ти думаєш про кар’єру, тобі знадобиться професійна фотосесія. Узагалі-то це недешева річ… Навіть дуже. Але може, ми щось придумаємо? Що скажеш? Завтра я виїжджаю з Варшави й до кінця тижня мене не буде. Може, наступного вівторка, скажімо, об одинадцятій? Підходить?
— Підходить, — видушила Лінка.
— Приходь до студії. І принеси якісь гарненькі шмотки. Ну, розумієш, якісь легенькі плаття, те, у чому ти виглядатимеш жіночною. То що, домовилися?
Лінка не знала, чи розповідати про цю розмову Наталії, чи ні. Тобто, вона знала що розказати треба, але нічого не розповіла. Був четвер, залишалася п’ятниця, тоді вихідні, понеділок… Лінка дивилася на дошку, де Леон-кілер (так вона називала нового класного керівника) писав якісь формули, але зовсім не могла на них зосередитися. Думала, що одягнути на фотосесію. Вона не належала до дівчат, у чиїх шафах висять обшиті атласом вішалки, а на них — безліч сукенок. На жаль, у її гардеробі панували джинси, футболки й светри.
— Халінко, — голос Леона порушив її задуму. — Ходи-но, дорогенька, до дошки, розв’яжеш задачечку.
Леон-кілер був симпатичним, проте мав одну ваду: викладав математику, яку Халіна не розуміла ні в зуб. Він міг метушитися й витанцьовувати на тлі білих цифр, проте суті це не змінювало: математика була жахлива. Навіть тоді, коли її викладав Леон-кілер. Із задачечкою вона не впоралася. Щоправда, крейду в руки взяла, але що можна було написати, зовсім не розуміла. Леон підійшов до неї, забрав крейду з рук і зазирнув Лінці глибоко в очі.
— Ну, дорогенька, — похитав він головою. — Не забудь, що завтра контрольна.
Завтра. Ой леле, а вона ж домовилася про фотосесію.
IV
Нині дощу не було. Навпаки, здавалося, що повернулося літо, і хоча надворі був кінець вересня, небо дихало спекою. Халіна ще навіть до метро не встигла дійти, а вже спітніла мов миша. На плече закинула рюкзака, трохи задля маскування, бо ж уранці вдала, наче йде до школи, трохи із практичних міркувань. У рюкзаку була біла сукенка, що її Лінці колись подарувала тітка Флора, проте дівчина ніколи її не вбирала. Сукенка була пошита з легенького, тонкого шифону. Побачивши подарунок, Лінка пробурмотіла якісь слова вдячності, щоб тітці не було прикро, але вже тоді знала, що в житті такого не одягне. Хіба що нині. Нічого схожого на «легенькі шмотки» у неї однаково не було. Зранку дівчина натягнула звичні джинси й футболку, свій бронежилет, проте спека була така, що Лінка почала мріяти про якийсь легший варіант. Із трохи мстивим задоволенням вона думала про те, що за кілька хвилин ІІІ-а писатиме контрольну з математики. Щоправда, їй довелося раненько встати й «збиратися до школи», брязкаючи посудом і нашвидку вдягаючись, та
