"Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький

— Нараду підготовлено? — перебив його Канаріс.

— З'їхалися всі. Основну доповідь зробить, звичайно, Зомбах.

— Не доповідь, а звіт, — вірний своїй неквапливій манері, сказав Канаріс — Я втомився від нескінченних проектів і планів. Він повинен сказати точно і ясно, що зроблено і що буде зроблено.

— Приблизно так я його й орієнтував, — не зовсім упевнено сказав Лахузен. — Але ви ж знаєте Зомбаха, він вивалить на стіл, крім усього іншого, купу об'єктивних причин і купу вимог.

— Ну що ж, причини — це вже дещо. В причинах треба розібратися.

Нараду було скликано в затишному будиночку на засніженій, далекій від центру вуличці, яка чомусь звалася Меєрівським шосе. Обстановка всередині будинку залишалася такою, в якій тут проходило чиєсь мирне життя. В їдальні майже півстіни займав величезний, схожий на орган, буфет. Навколо овального стола стояли старовинні віденські стільці з дірчастими вичовганими сидіннями. Над піаніно, покритим мереживною доріжкою, висіла збільшена фотографія чоловіка й жінки. В чорному, наглухо застебнутому піджаку, в накрохмаленому комірці з відігнутими ріжками, із стрілчастими вусами під масивним носом, чоловік скидався на комерсанта або на шанованого лікаря. Жінка була, очевидно, в весільному вбранні, білий флер, накинутий на високу зачіску, робив її схожою на королеву. Обличчя в неї було миле, добре і трішки злякане.

Поглянувши на ці портрети, Канаріс сказав сміючись:

— Хай щастя цієї пари супроводить нашу роботу! Всі військові, що стояли кругом столу, шанобливо посміхнулись. Канаріс сів за стіл на покуті, якраз під портретами, і жестом запросив усіх сісти.

— Ми почнемо з того, що послухаємо полковника Зомбаха, — тихо і якось по-домашньому сказав Канаріс, немов і справді тут був якийсь сімейний збір.

Полковник Зомбах, огрядний, з вольовим, замкнутим обличчям, повільно встав, розстебнув портфель, вийняв із нього розпухлу папку, розкрив її, надів на носа прямокутне пенсне, від чого зразу став подібним до вченого.

— Регламент? — запитав він густим низьким голосом, знімаючи з рук годинника.

— На проекти — одна хвилина, — розсміявся Канаріс— На діловий аналіз обстановки і конкретні пропозиції — необмежений час.

Офіцери за столом прекрасно зрозуміли, що означає жарт адмірала про регламент для проектів. Видно, чутка про те, що Канаріс незадоволений роботою «Сатурна», підтверджується, а це значить — треба бути обережним і добре продумати свої пропозиції. Тут були присутні абверівці не лише з «Сатурна».

А тим часом Зомбах цілком спокійно говорив про роботу підлеглого йому «Сатурна», — зразу було видно, що він зовсім не збирається змалювати її в райдужному світлі. Більше того, про успішно проведені операції він сказав дуже коротко і одразу ж заявив, що найтривожнішим у роботі «Сатурна» є велика кількість таких операцій, коли агенти закинуті, але нічого про їхню дальшу долю невідомо.

Підполковник Мюллер непомітно спостерігав Канаріса, намагаючись вгадати, як він реагує на самокритичну позицію Зомбаха. Однак із обличчя адмірала не можна було нічого вивідати. Він байдуже дивився прямо перед собою, лише зрідка кидаючи побіжний погляд на Зомбаха.

Промовець зробив паузу і почав шукати в папці потрібний йому папірець.

— А чи пробували ви проаналізувати справи, покриті туманом? — лагідно спитав Канаріс.

Зомбах, знайшовши свій папірець, відповів:

— Для аналізу, на основі якого можна було б зробити для себе якісь висновки, бракує багатьох компонентів. Ось, наприклад, операція, яку проведено восени минулого року. Ми закинули в район Москви групу добре підготовлених людей. Операцією займався другий відділ. — Зомбах не випадково за приклад взяв операцію, підготовкою якої керував Мюллер. — Льотчик доповів, що скинув групу точно і без всяких ускладнень. А зв'язку з групою немає й досі. Аналізувати припущення марно. Можливо, що під час приземлення була пошкоджена рація, а можливо й інше — що росіяни зразу взяли наших агентів. Але нічого про затримання цієї групи вони в своїх зведеннях не повідомляли.

Канаріс докірливо похитав головою:

— Ох, ці росіяни!..

— Однак про менш значну групу, а в двох випадках навіть про окремих взятих ними агентів вони повідомляли, — сказав Зомбах.

— Переперевірку іншими способами зробили? — запитав Канаріс.

— Ні.

— От… — Канаріс повчально підняв палець. — Судячи з усього, в Росії без цього діяти не можна. — Візьмемо це до уваги і надалі обміркуємо, як нам своїми силами краще організувати цю перевірку. Продовжуйте.

Тепер керівник «Сатурна» говорив про одержання розвідувальних даних, що стосуються військових можливостей противника. На його думку, ця робота йде загалом задовільно, і навряд чи армія в цьому відношенні має до «Сатурна» серйозні претензії. Однак він вважає, що ця робота повинна бути розширена з тим, щоб забезпечити собі більшу впевненість у кожному розвідувальному донесенні…

— Що ви називаєте несерйозними претензіями армії? — спитав Канаріс і зробив знак своєму ад'ютантові полковнику Енке. Той поклав перед адміралом папку. Зомбах чудово розумів, що стоїть за запитанням Канаріса, і відповідати не поспішав. — Ось, наприклад… — продовжував Канаріс, виймаючи з папки якийсь документ. — Ми дали верховному командуванню інформацію про кількість танків противника в районі Калініна. Насправді цих танків виявилося втричі більше. До претензій якого типу ви, полковнику, віднесете такий випадок?

— Мені важко відповісти, не говорячи при цьому про обурливу повільність наших армійських штабів, включаючи і головний. Поки вони цю нашу інформацію обнюхали і дивилися на світло, повороткіші, ніж наші штабісти, російські танки прибули на цю ділянку фронту. Зрештою, — почав дратуватися Зомбах, — керівництво абверу просто зобов'язане зламати недовір'я до нас фронтових штабів.

Офіцери дивились на Канаріса: як він сприйняв цю пілюлю?

— Я доповім про це фюреру, — з недбалою покірністю промовив адмірал, шукаючи щось у своїй папці.— А ось, це, полковнику… — Канаріс помахав у повітрі папірцем. — Ми