💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Гроші. Ч 1. Сизий світанок - Нестор Коваль

Гроші. Ч 1. Сизий світанок - Нестор Коваль

Читаємо онлайн Гроші. Ч 1. Сизий світанок - Нестор Коваль
сцени сказали, що мусить залишитися тридцять тисяч. Інакше Майдан загине.

– Але тут немає й десяти!

– Тому ми нікуди і не підемо. Ми стоятимемо тут, поки сюди не прийде тридцять тисяч.

– Так і зробимо, – погодився чоловік. – Ми будемо частиною тих тридцяти тисяч…

– Вони прийдуть. От побачиш…

Саша не знала, ким вони були, ті двоє, очевидно, що люди освічені, можливо, інженери або видавці, але хіба то було важливо? Вони залишились – от що мало значення! Як і безліч інших людей різного віку, статусу, статків, тих, що не злякалися смерті. Невідомо, чи нараховувалося їх у ту ніч на Майдані тридцять тисяч, проте, добре відоме інше – Майдан тієї ночі не впав, хоча в такий фінал мало хто вірив у ті години.

Будинок профспілок палав. Перші атаки «Беркута» майданівці відбили, коктейлями Молотова навіть підпалили БТР, що намагався протаранити барикаду, але безуспішно – цього разу барикади будували міцними, уроки одинадцятого грудня Майдан вивчив на відмінно. Проте, кільце навколо Майдану стискалося, і питання падіння оборони видавалося питанням кількох годин. Наразі якби «Беркут» попер всією своєю силою, то навряд чи ті незначні бойові людські ресурси, що залишилися на Майдані, могли б їх утримати. Але і сили «беркутів» не були безмежними – вони не спали вже кілька ночей. «Беркут» накочувався хвилями кілька разів, але ніяк не міг перестрибнути смугу вогню, що розділяла їх та Майдан.

Поміж протестувальників ходили депутати від опозиції. Вони вже не могли допомогти організаційно чи захистити людей, а займалися тим самим, що й інші – виколупували бруківку, передавали її по ланцюгу на передову, носили шини. В тих ланцюгах стояли всі, хто залишився на Майдані і не відбивався на передовій: студенти, депутати, жінки в норкових шубах. Близько третьої ночі Будинок профспілок розгорівся наповну. Існувала можливість того, що він упаде, і тому людей просили відійти подалі. Говорили про те, що всередині залишилося багато людей – в основному, важкопоранені, але ніхто не знав точно, де саме, на якому поверсі і чому вони не подають жодних ознак присутності.

Активну оборону на передовій тримало спочатку близько п’ятиста майданівців, а під ранок – не більше двухсот-трьохсот. Невідомо, звідки вони брали сили і хто були ці неймовірні люди, але вони стояли проти «Беркута», розуміючи, що зараз на карту поставлено їхнє життя. Вони кидали на лінію вогню шини, дрова, все, що траплялося під руку, дівчата з тилу віддавали їм свої ковдри, намети, все, що валялося на Майдані, – все пішло в той вогонь, крізь який «Беркут» не бачив і не міг полічити, скільки ще людей залишилося на Майдані і чи не час уже піти і покінчити з ними раз і назавжди. Регулярно по десять-пятнадцять чоловік підбігали до лінії вогню і жбурляли в бік силовиків коктейлі Молотова. Водомети намагалися погасити вогонь, розчистити дорогу спецназу, але це, очевидно, був вогонь, який погасити було не під силу нікому. Хлопці, що потрапляли під струї водометів, за десять хвилин перетворювалися на крижані фігури, але вони однак не йшли звідти, а хапали пляшки з коктейлем Молотова і кидали за стіну вогню і диму, що стримувала натиск ворога. «Вони наче триста спартанців», – думала Саша. Зі сцени вона почула, як дівочий голос кричить, звертаючись до «Беркута», що краще стати жертвою, ніж катом, і їй здалося, що то вона кричить зі сцени Майдану.

«З нашої крові виросте трава, з якої наші діти нагодують своїх коней!» – згадалася їй цитата якогось українського письменника, чи не Василя Шкляра.

Коли Будинок профспілок спалахнув із новою силою, Сашею заволоділа паніка. Іван бився десь там, на передовій, тримав оборону, і якби така ситуація трапилася місяць тому, до побиття, вона б стояла поруч, без сумніву. Але зараз її охопила паніка. Вона відчувала, що готова битися, але була готова тільки оборонятися, відбиватися, чинити опір, якщо на неї нападуть, але не готова до відкритого активного протистояння, до нападу.

Біля сцени стояли і плакали вголос жінки і діти. Неймовірно втомлені, вони не могли вже принести якоїсь користі обороні, однак не йшли додому. Саша здивувалася, намагалася щось запитати, накричати, змусити піти звідси, бо тут дуже небезпечно, занадто небезпечно, треба тікати, бо можуть покалічити, вбити, а потім зрозуміла, чому вони не йдуть – там, на лінії вогню, б’ються їхні чоловіки, сини, брати і батьки. А їхні дружини і діти, сестри і матері вирішили, що не чекатимуть вдома, чим закінчиться цей бій, на чию користь, а будуть тут і розділять зі своїми рідними як перемогу, так і поразку, а якщо потрібно, той приймуть мученицьку смерть. Хто були ці неймовірні люди? Звідки вони взялися в цій рабській, здавалося б, країні? З яких вони родин? Звідки вони беруть свою мужність? Саша стояла, вражена в саме серце. Звідси, від сцени, вона бачила на тлі заграви силуети озброєних людей і оборонців Майдану наче в якомусь голлівудському бойовику. Темні силуети, що рухаються назустріч, а потім, в якийсь момент, розбігаються, відлітають в боки, звільняюче місце для нових сутичок. І там, і там, очевидно, залишилися найзавзятіші. «Скільки ми ще так витримаємо? – стиснувшись пружиною, запитувала Саша. – Коли наступить світанок?!»

Коли почало світати, з боку Бессарабки надійшла підмога. Строєм на передню лінію рушило близько ста людей – здорових, сильних, свіжих мужиків із палицями. Хтось крикнув, що то прибула чи то Волинська, чи то Львівська сотня, невідомо, але точно то приїхали хлопці з Західної України, прорвали всі кордони по Житомирській трасі: «Вибачте, що так довго, мужики!» – вибачилися вони і з ходу вступили в бій на Хрещатику і зайняли барикаду на Богдана Хмельницького. Далі почали ще під’їзджати автобуси, з них виходив свіжий бойовий народ, йшов одразу туди, на передову, де залишалося на той час дуже мало боєздатних людей. Київ, побачивши, що Майдан не впав, що він стоїть і воює, і сам наче ожив і задихав, схаменувся і сказав собі: ну, як же я так, чому я нічого не роблю, чого я злякався? Вперед!

На Майдан почали підвозити каністри з бензином, мішки порожніх пляшок – революція оживала на очах, і з кожною хвилиною на душі у Саші ставало все легше і легше.

– Ну от, – сказав хтось поруч. – Все і закінчилося!

Натомість у Саші у скронях пульсувало відчуття, що все тільки починається. Підійшов Іван, з яким вона постійно тримала зв’язок – чорний від сажі і диму, але усміхнений, тільки зуби переможно виблискували на обличчі. Поцілував,

Відгуки про книгу Гроші. Ч 1. Сизий світанок - Нестор Коваль (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: