Слово після страти - Вадим Григорович Бойко

до рук фашистських верховодів усіх ступенів і рангів. Тисячі гітлерівських бонз, котрі нажили під час війни за рахунок розбою і грабежів в окупованих країнах, за рахунок освенцімів, за рахунок страждань і крові мільйонів жертв фашизму величезні багатства, розкошують зараз. Нині вони мріють про нові, вже атомні освенціми.

У пограбуванні євреїв були зацікавлені всі верстви німецької буржуазії, яка наживалася на «вирішенні єврейського питання», а після війни всіляко відхрещувалася од фашистських бузувірів, доводячи свою непричетність до злочинів нацистів, до створення і експлуатації фабрик смерті.

З показань Рудольфа Гесса та багатьох свідків, а також з офіційних документів, захоплених арміями держав антигітлерівської коаліції, стало відомо, що одяг, взуття та інші речі посилалися з освенцімських складів організації «Націонал-соціалістська соціальна допомога» або бургомістрам різних міст Німеччини для розподілу серед населення. З-поміж захоплених документів були й офіційні листи, в яких організації, що займалися розподілом речей, докоряли табірному начальству за те, що воно присилало одяг, попсований кулями і забруднений кров’ю, через що його доводилося відправляти на текстильні фабрики як сировину.

У згадуваній уже нами книзі «Фабрика смерті» автори детально розповідають, як у зв’язку з втіленням у життя плану «Кампанія Рейнгардт» в самому таборі запанував дух корупції, наживи, лихоманного гешефтмахерства. Він охопив усіх, починаючи від вищого начальства, есесівської охорони і кінчаючи привілейованими в’язнями — промінентами. Кожен старався урвати для себе якомога більше, кожен старався нажитися.

За роботою «канадців»-в’язнів пильно стежили «канадці»-есесівці. А що до рук останніх потрапляли найвишуканіші коньяки і вина Європи, то вони завжди ходили напідпитку, а це значною мірою розв’язувало руки в’язням, зайнятим на виявленні і сортуванні цінностей. Нерідко траплялося, що вище начальство перетрушувало й самих есесівців, до рук яких надто багато прилипало.

В’язнів із команди «Канада» обшукували особливо ретельно. При поверненні в табір їх роздягали на пропускній догола. Але й це не дуже допомагало. «Канадці» добирали способу пронести в табір цінні речі, продукти тощо. «Канада» стала чорним ринком, на якому можна було дістати все: золото, брильянти, будь-яку валюту, хутра, взуття, шовкову білизну, дорогі парфуми і мило, тютюн, сигарети, медикаменти. Підпільникам вдалося роздобути в «канадців» фотоапарати з плівкою і зробити серію знімків освенцімської дійсності. Ці знімки через партизанів зуміли передати за кордон; в кінці війни вони обійшли світову пресу.

Серед «канадців» були різні люди. Одні щиро хотіли допомогти іншим в’язням, шукали зв’язку з підпіллям, прагнули до активної боротьби з фашизмом. Та ніде правди діти, більшість думала тільки про себе, про врятування тільки свого життя і не гребувала нічим: давали начальству хабарі, продавали й виказували своїх же товаришів. Однак есесівці були не настільки дурні, щоб випустити на волю хоча б одного «канадця». Вони охоче брали хабарі, а тих, хто їх давав, кінець кінцем знищували, щоб позбутися небезпечних свідків.

Речі й коштовності «канадці» без особливих труднощів проносили у блок, в якому жили. За хабара есесівцям, що стояли на воротах, у цей блок мали доступ і в’язні з інших секторів Освенцімського табору — здебільшого це були зелені, що обіймали посади блокових, штубових, капо, шрайберів, форарбайтерів. Промишляли тут і «організатори», про яких мова йтиме далі.

Одного разу капо з команди «Канада» підкупив усю есесівську охорону на прохідній табору. Взагалі, цей капо був типовим «героєм» гешефтмахерства, він наліво й направо роздавав хабарі, спекулював. За ним давно вже стежило освенцімське гестапо. Цього разу його спіймали на гарячому і розстріляли разом з усіма капо команди «Канада».

Акції, що мали на меті «покласти край зловживанням», проводилися в Освенцімі регулярно, та це майже не допомагало. Навіть всесильне гестапо було безсиле припинити «золоту лихоманку», бо в гешефтах найактивнішу участь брали самі есесівці. Деякі в’язні з числа промінентів платили їм величезні гроші. Для в’язня ні золото, ні дорогоцінні камені в таборі не мали ціни. Головне для нього зберегти життя. Для есесівців навпаки: життя в’язня не було варте щербатої копійки, а золото та брильянти цінилися дорого. Одні прагнули за всяку ціну врятувати своє життя, другі — нажитися. Ця боротьба протилежностей породила між в’язнями-промінентами й есесівцями так звані «ділові стосунки».

Вижити в умовах табору міг тільки той, хто щось «організовував», тобто займався гешефтмахерством. В'язня, який щось «організовував», можна було визначити з першого погляду. Він не був схожий на звичайного виснаженого гефтлінга. «Організатора» вистежували капо й есесівці і вимагали хабара. Якщо він не давав хабара, його виказували гестапо. В таборі широко процвітала система хабарів, заснована на кулачному праві. Як правило, в кожного капо було кілька «організаторів», котрі постачали йому усе, що він вимагав. За це капо протегували їм, не ганяли на роботу, всіляко покривали, і ті могли жити відносно спокійно. Відносно — тому, що першої-ліпшої хвилини «організатор» міг попастися. Тоді його чекав розстріл.

Есесівці регулярно влаштовували обшуки в блоках. Єдина мета таких обшуків — вимагання цінностей у блокових, цинічний шантаж і здирства. Есесівці нещадно розправлялися з «організаторами», які засипалися, і разом з тим підтримували тих, хто спритно уникав провалу. Якщо потрібному їм «організатору» загрожував донос у гестапо, то вони нерідко рятували його. Корупція зайшла так далеко, що донос можна було викупити в канцелярії самого коменданта.

«Ділові» зв’язки в’язнів з есесівцями майже завжди закінчувалися тим, що врешті-решт «організатора» ліквідували, позбуваючись свідка, який надто багато знав.

Хочу ще раз підкреслити, що цією комерцією займалися виключно в’язні-проміненти, які посідали в таборі привілейоване становище, вільно володіли німецькою мовою. Всі інші в’язні жодних «ділових» стосунків з есесівцями не мали. Вони були приречені на постійне голодування, цілковите виснаження і смерть.

4

Блок номер 2-А, куди я потрапив, есесівське начальство вважало зразковим карантинним блоком Освенцімського табору. «Зразковий» порядок у ньому підтримували три кити: блокфюрер Ауфмейєр, блокельтестер[34] німець Пауль на прізвисько Бандит і старший писар блока, фольксдойче Вацек на прізвисько Плюгавий. Вони становили залізний трикутник, який підпирала ціла зграя холуїв — капо, штубових, писарів та інших промінентів. Ці покидьки із шкіри вилузувалися, аби догодити начальству й довести, що недаром їдять освенцімський хліб. Вони мали необмежену владу над