Слово після страти - Вадим Григорович Бойко
Та поняття «Канада» згодом розширилося і означало не тільки спецкоманду в’язнів, її есесівське начальство, освенцімські багатющі склади, але й уявлення про розкішне життя, яке тільки могло бути в цьому таборі смерті. І справді, в’язні, котрі працювали в спецкоманді «Канада», харчувалися з есесівської кухні, ходили в шовках, спали на хутрах і пуховиках. В ешелонах, що прибували до Освенціму, було все: продукти харчування — хліб, масло, шоколад, сир, варення, цукор, ковбаси, фрукти, консерви, коньяки, вина; було золото, діаманти, дорогий одяг, різні предмети розкоші, медикаменти тощо. Все це проходило через руки «канадців». Вони мали все, чого душа забажає, крім, певна річ, волі.
В Освенцімі було дві «Канади»: одна в центральному таборі, а друга в його філіалі — Освенцімі-ІІ (Біркенау). Перша містилася у спеціальній секції, оточеній колючим дротом. Там були один кам’яний і п’ять дерев’яних блоків та камера для дезинфекції одягу. Всі цінні речі складали в дерев’яні бараки. Іноді цих речей збиралося стільки, що їх буртували просто неба.
На багатющих освенцімських складах лежали тисячі тонн найкращих продуктів, сила-силенна одягу, білизни, килимів, шерстяних ковдр, хутра, взуття тощо. Ці багатства відправлялися в Німеччину, частина псувалася на складах, а частину розкрадали в’язні та есесівці.
«Канадці» розпорювали одяг, взуття, ретельно обстежували тюбики кремів і паст, консерви, хліб, шукаючи там золото, брильянти, іноземну валюту та інші коштовності. Коли весною 1943 року почали прибувати ешелони з Греції, «канадці» витрушували із в’язок сушеного інжиру кілограми схованих там золотих монет. Французькі євреї везли з собою багато банок із варенням. Есесівці одразу звернули на це увагу й наказали «канадцям» промивати усе варення на ситах. В результаті «намили» кількасот кілограмів золота, а в одній півлітровій банці з вишневим варенням виявили багато брильянтів. Голландські і бельгійські євреї найчастіше ховали золото й брильянти в консервах і сирах. Бідолахи навіть не підозрювали, до чиїх рук потраплять ці «продукти».
Я вже писав, що гітлерівці дуже полюбляли всіляку символіку, таємничі шифри, коди тощо. Усі свої злочинні плани, кампанії, акції політичного, економічного і військового характеру вони зашифровували з допомогою різних кодів і символічних назв, значення яких було відоме лише вузькому колу осіб. План пограбування євреїв вони суворо засекретили під кодовою назвою «Кампанія Рейнгардт»[33]. Про розміри цієї кампанії, а також про ті вигоди, що їх мав од неї рейх та нацистська панівна верхівка, либонь, найкраще свідчать показання головного коменданта освенцімських таборів Рудольфа Гесса:
«В результаті цієї кампанії були захоплені цінності вартістю сотень мільйонів. Відбиралися речі казково цінні: нечувано дорогі коштовні камені, оздоблені брильянтами годинники, персні, серги, кольє. У табір привозилася валюта всіх країн. Іноді в однієї особи виявляли валюту на сотні тисяч. Тисячодоларові банкноти не вважалися рідкістю.
Сортуванням цінних речей займалася спеціальна команда в’язнів. Потім гроші і цінні речі разом з ешелонами продовольства відправляли в Берлін. Там валюта переходила в розпорядження спеціального відділення банку. Цінні речі й девізи продавалися в Швейцарію.
В’язням із команди «Канада» доводилося працювати день і ніч. Часто «канадці» відправляли в Німеччину до двадцяти вагонів з речами за добу.
В 1942 році в Біркенау почали будівництво нових складів у західній частині сектора В-ІІ. Як тільки закінчилося будівництво тридцяти складів, вони одразу заповнилися речами. Невдовзі біля складів знову нагромадилися цілі гори нерозібраних речей. Врятувати становище могла лише затримка нових ешелонів у дорозі.
У пошуках дорогоцінностей в’язні з команди «Канада» повинні були ретельно обстежувати весь одяг і взуття. Іноді в пломбованих зубах знаходили дорогоцінні камені. Тисячі годинників посилалися в Заксенхаузен і ремонтувалися там в’язнями. Більшість цих годинників потім відправляли на фронт, де їх роздавали солдатам. Золоті зуби вбитих переплавлялися, і золото щомісяця посилали в Центральний інститут охорони здоров’я».
Із тридцяти п’яти складів, заповнених награбованими речами, нацисти під час евакуації табору спалили двадцять дев’ять. Та навіть у тих шести складах, які вціліли, було виявлено стільки награбованих речей, що самі тільки цифри приголомшують уяву: 800 тисяч жіночих платтів, 350 тисяч чоловічих костюмів, 44 тисячі пар взуття, 14 тисяч килимів і силу-силенну інших речей, аж до дитячих колясок. А скільки ж було їх у тих складах, що згоріли! А скільки було відправлено в Німеччину!
З документів, які частково уціліли, видно, що тільки за півтора місяця (з 1 грудня 1944 року по 14 січня 1945 року) в Німеччину було відправлено 192 652 жіночих плаття, 222 269 чоловічих костюмів.
Мерзенні правителі рейху не гребували нічим. Вони старалися використати все, що належало живим і мертвим, аж до людського попелу і розмелених кісток, які йшли на удобрювання полів. Із закатованих жінок вони зрізали волосся. За показаннями свідків, у Німеччину було відправлено 60 тисяч кілограмів цієї «сировини».
Після визволення табору на складах було виявлено 700 кілограмів жіночого волосся. Воно систематично посилалося одній баварській фірмі, яка виготовляла з нього різні сорти повсті, що йшла на матраци, сідла, попони, а також у військову промисловість, зокрема використовувалася на будівництві підводних човнів для обшивки, звуко- і теплоізоляції тощо.
Встановлено також, що з табору фашисти вивезли понад шість тисяч кілограмів золота, перелитого з самих тільки зубів!
Основну масу награбованих цінностей нацисти використали для ведення війни. Іноземну валюту, золото, дорогоцінні камені й коштовні речі вони продавали у Швейцарію. Через Швейцарію і нейтральні країни за награбовану валюту фашистська Німеччина закупляла стратегічні матеріали і сировину для військової промисловості, не кажучи вже про фінансування шпигунської мережі в десятках країн світу.
Чимало награбованих гітлерівцями цінностей прилипло