Гордість і упередженість - Джейн Остін
Минулого вечора ви звинуватили мене у двох провинах різної тяжкості й дуже різної природи. Перша полягала в тому, що я, без огляду на почуття обох, розлучив містера Бінглі з вашою сестрою, а друга — що я, порушивши обіцянки, забувши про такі поняття, як честь та людяність, безпосередньо зруйнував благополуччя містера Вікхема та його перспективи на майбутнє. Свавільно і безпричинно відкинути друга моєї юності, визнаного улюбленця мого батька, молодого чоловіка, котрий не мав на що сподіватись, окрім як на наше сприяння, в очікуванні якого він зростав, — це, звичайно ж, є гріхом, із котрим ні в яке порівняння не йде розлучення двох молодих людей, взаємна симпатія яких ледве нараховувала кілька тижнів. Але сподіваюся, що ви незабаром звільните мене від суворості вчорашніх щедрих звинувачень, коли прочитаєте наступну розповідь про мої вчинки та їх мотиви. Якщо під час цього пояснення (яке я просто змушений зробити) виникне необхідність описувати почуття, котрі можуть видатися вам образливими, то все, чим я зможу зарадити, — це вибачитися. Необхідності слід підкорятися — тому подальші вибачення будуть просто недоречними.
Не встиг я довго пробути в Гертфордширі, як побачив — разом з іншими, — що Бінглі віддає перевагу вашій старшій сестрі перед усіма іншими жінками в окрузі. Але тільки на влаштованих в Недерфілді танцях у мене виникли певні побоювання, що він має до неї серйозне почуття. Раніше мені часто доводилося бачити, як він закохувався. На цьому балу, маючи честь танцювати з вами, я випадково дізнався від сера Вільяма Лукаса, що симпатія і залицяння Бінглі до вашої сестри дали підстави всім сподіватися на їхнє одруження. Сам сер Вільям говорив про це як про вже вирішену справу, стосовно якої залишилося тільки встановити точну дату. Починаючи з того моменту, я уважно спостерігав за своїм другом і пересвідчився, що його небайдужість до міс Беннет перевершувала все, свідком чого я раніше був. Спостерігав я і за вашою сестрою. Її вигляд і манери були, як завжди, відвертими, життєрадісними та привабливими, але без ознак якоїсь особливої симпатії. Тому, провівши вечір у таких спостереженнях, я лишився при переконанні, що, хоча ваша сестра і приймала його залицяння із задоволенням, вона зовсім не сприяла їм наявністю якогось взаємного почуття. І ось тут я помилився, а ви — ні. Справа полягала в тому, що ви набагато краще знаєте свою сестру. І якщо я дійсно помилився і змусив її страждати, то ваше обурення було небезпідставним. Але я не побоюся сказати, що безтурботність обличчя вашої сестри, безтурботність усього її вигляду була такою непідробною, що навіть найпроникливіший знавець людських душ отримав би враження, що — попри всю приязність її вдачі — серце вашої сестри не так легко завоювати. Те, що я був схильний вірити в її байдужість, не підлягає сумніву, але смію сказати, що мої сподівання чи побоювання зазвичай не справляють впливу на мої міркування та на рішення, котрі я приймаю. Я вважав її байдужою до Бінглі не тому, що я цього бажав. Я думав так на підставі неупередженого переконання, яке було таким же щирим, як і моє бажання бачити її байдужою до нього. Мої заперечення щодо цього шлюбу не обмежувалися лише тими, котрі, в моєму випадку (як я визнав минулого вечора), для подолання потребували б пристрасті надзвичайно сильної. Брак родовитості не був би для мого приятеля такою значною перешкодою, як для мене. Але були й інші причини для неприйняття, причини, котрі, незважаючи на те, що вони продовжують існувати (причому однаковою мірою в обох випадках), особисто я спробував забути, тому що мені не довелося б стикатися з ними безпосередньо. Тому я мушу, хоча й стисло, ці причини викласти. Становище з родичами вашої матінки — хоча й здатне викликати заперечення — було нічим у порівнянні з тією цілковитою відсутністю благопристойності, котру так часто і майже одностайно демонстрували і вона сама, і три ваші молодші сестри, а інколи — і навіть ваш батько. Вибачте мені. Мені боляче ображати вас. Але при всій вашій стурбованості недоліками найближчих родичів, при всьому вашому незадоволенні моїм негативним зображенням їх, нехай вас втішить те міркування, що поведінка ваша і вашої старшої сестри дозволила вам уникнути таких звинувачень, тому чимало людей поважають вас і віддають належне вашому розуму та вдачі. Я додам лише, що події того вечора лише зміцнили мою думку про всіх зацікавлених осіб і утвердили мене в бажанні утримати свого друга від, як мені здавалося, вкрай нерозважливого кроку. Ви, напевне, пам'ятаєте, що наступного дня Бінглі полишив Недерфілд і поїхав до Лондона, маючи намір невдовзі повернутись. А тепер дозвольте розповісти про ту роль, яку я тут відіграв. Його сестри почувалися так само стурбовано, як і я, і незабаром ця схожість настроїв виявилась. Усвідомлюючи однаковою мірою, що часу гаяти не можна і треба рятувати їхнього брата, ми вирішили не баритись і приєднатися до нього у Лондоні. Тож ми й поїхали, а по прибутті я швидко взявся пояснювати своєму приятелю певні недоліки його вибору. Змальовуючи їх, я запально нав'язував йому свою думку. Але, хоча моє напучування і дійсно могло похитнути або підірвати його рішучість, я не думаю, що саме по собі було здатне запобігти одруженню, якби воно не було підтримане впевненістю — яку я не забарився висловити — у байдужості до нього вашої сестри. А доти він гадав, що вона теж щиро кохає його, хоча, може, й не так сильно, як він — її. Але Бінглі великою мірою притаманна скромність і нерішучість, і взагалі — на мою думку він покладається більше, ніж на свою. Тому переконати його, що він обманював сам себе, було не надто важко. А коли він у це увірував, то відмовити його від повернення до Недерфілда було взагалі справою кількох хвилин. Я не можу винуватити себе за те, що зробив. Але в усій цій справі є один момент, про який
