Згадай мене - Уляна Пас

Мені все ще важко віриться у те, що Рома дійсно все пам'ятає. Здається, наче й не було тих важких місяців між нами й ніхто нічого не забував. Та найгірше я почуваюся тоді, коли Рома нарешті відкривається мені, а нові, страшні факти падають як сніг на голову. 

Ми розмовляємо понад годину, і за цей час мої очі стають схожими на два блюдця. Виявляється, рівно рік тому Захар вже побив Рому, а я навіть не помітила цього. Мало того, навіть зустрічалася з цим покидьком, котрий залишився непокараним за свій вчинок. 

- Пробач, Ді. Я вчинив, як боягуз. Кохав тебе, а сам злякався Захара і дозволив йому бути з тобою, - видно, що Рому гнітить все це. Ну а я навіть уявляти не хочу, як важко йому було спостерігати за моїми стосунками з Захаром і кожного дня боротися з самим собою. 

- Не говори дурниць, - кажу твердо. - Думаєш, було б краще, якби ти все зрозумів і він знову тебе побив? Він же і вбити може, розумієш? 

- Розумію… - мені здається, що Ромі потрібен час, щоб відпустити все це. А ще нам обом варто подумати, як зробити так, щоб Захар отримав покарання за свої вчинки. 

Нам доводиться завершити розмову, коли повертається мама хлопця. Я обіцяю прийти ще ввечері й, поцілувавши його у щоку, залишаю палату. Додому знову їду його автомобілем, але коли зупиняюся на подвір'ї, помічаю автомобіль Захара, що паркується на узбіччі. Всередині все стискається від ненависті до цього хлопця. Впевнена: він тут для того, щоб дізнатися як Рома. Хвилюється, що той його здасть? Правильно робить! 

Залишаю автомобіль і виходжу на вулицю. Захар робить те ж саме. Одразу відмічаю, що він здається знервованим і сильно блідим. 

- Що ти тут робиш? - питаю прямо, коли хлопець зупиняється навпроти мене. 

- Я чув, Рома у лікарні, - говорить стримано і ховає від мене погляд. - Що сталося? Можливо… потрібна допомога? 

- Відколи це ти за Рому хвилюєшся? - запитую. 

- Ну… він же твій друг, а я за тебе хвилююся, - знизує плечима хлопець. 

Я ж дивлюся на нього прискіпливо й не можу зрозуміти, чому так погано розбираюся в людях. Захар мені реально подобався. Ми весело проводили час. Але він ніколи не був для мене чимось більшим за Рому. Не був і не буде. 

- Рома прокинувся, але, на жаль, нічого не пам'ятає. Його сильно побили якісь мерзотники й залишили помирати на морозі, - хочу, щоб за інтонацією мого голосу Захар зрозумів, що такого я не пробачу. 

- Якщо хочеш, я можу дізнатися, хто це. У мене багато знайомих. Можливо, хтось щось бачив, - несподівано заявляє Захар. Здається, він збирається перекинути свою провину на когось іншого, сподіваючись, що Рома дійсно нічого не пам'ятає. 

- Було б добре, - тихо відповідаю. 

Ми прощаємося сухо, і я швидко прямую до будинку. І хоча зовні я абсолютно зібрана, всередині просто розриває від емоцій. 

Виходить, нікому не можна довіряти. Захар стільки часу прикидався хорошим хлопцем, а сам побив мого друга і залякав. А тепер приїхав до мене і вдає, що хоче допомогти. Мерзотник! 

Цікаво, як він буде говорити, коли Рома дасть свідчення проти нього та його дружків!

Трохи заспокоївшись і відпочивши, знову їду в лікарню. Хочу негайно розповісти Ромі про Захара, але і там мене чекає не надто приємний сюрприз. 

Двері в палату прочинені, тому мені добре чутно крики батька хлопця, котрий, як і завжди, не добирає слів. 

- Я сказав тобі, що після виписки ти летиш в Америку! Я вже знайшов для тебе чудовий універ і навіть квартиру. 

- Я нікуди не полечу! - твердо відповідає Рома. - Досить вже вирішувати за мене! 

- Тоді я заберу у тебе автомобіль! І грошей від мене ти більше не отримаєш! - гиркає чоловік. 

- Як скажеш! Ключі від автомобіля мама тобі передасть, гроші свої… залиш для дружини! - впевнено відповідає Рома. 

Тепер у мене більше не залишилося жодних сумнівів, що він усе пам'ятає. У Роми завжди були погані стосунки з батьком, і він ніколи не піддавався його впливу. Я знаю: Рома нікуди не полетить, і гроші йому не потрібні. Якось він жив без них всі ці роки. 

Батько Роми залишає палату так швидко, наче за ним хтось женеться. Коли він зникає на сходах, проходжу в палату й одразу ж зустрічаюся поглядом з хлопцем. Він не здається розбитим чи злим. Навпаки, навіть усміхається, коли бачить мене. 

- Ти все чула? - питає, коли наближаюся і сідаю поруч з ним на ліжко. Рома огортає мою талію рукою, і стає так добре і спокійно. 

- Важко було не почути, - хмикаю. - Але ти молодець. Шкода тільки, що доведеться Мустанга повертати. Гарний автомобіль. 

- Ти ж говорила, що ауді була кращою, - усміхається Рома. 

- Ауді я теж люблю. Пам'ятаю, скільки було радості у твоїх очах, коли ти її купував. Сам, без батькової допомоги, - розповідаю. 

На якийсь час ми обоє замовкаємо, пригадуючи ті щасливі моменти. Коли ж Рома торкається своїми губами моєї щоки, одразу ж повертаюся до нього обличчям і сама  тягнуся за поцілунком. Здається, мені ніколи не набридне його цілувати. Я ж практично двічі його втратила! Більше не хочу переживати щось подібне.

- Я з Захаром говорила, - кажу тихо й трохи невпевнено, коли поцілунки закінчуються. Знаю, що Рома розізлиться, адже я обіцяла триматися від нього якомога далі, і саме так відбувається.