Згадай мене - Уляна Пас

- Привіт, Ромо! - дівчина підходить до мене, коли червона автівка їде, і сідає поруч на сходи. Мені ж кортить забрати з її рук квіти й викинути їх у смітник. 

- Ми збиралися на річку, Ді! - випалюю трохи сердито. 

- Пробач! - дівчина кладе свою долоню мені на плече й зазирає в очі. - Захар запропонував мені бути разом, і я погодилася. Порадій за мене! 

- Ти кохаєш його? - питаю прямо, хоча й боюся почути її відповідь. 

- Не знаю… - знизує плечима. - Захар мені подобається, але про почуття говорити ще рано. 

Ну що ж, здається, ще не все втрачено. Шкода тільки, що сміливості у мене більше не стало, а без неї я ніколи не зможу боротися за дівчину, яку кохаю… 

Чотири місяці тому (Кінець літа) 

Я ніколи не думав, що буду так сильно ненавидіти власну безпомічність. Кожного дня бачити, як Діана обіймається з Захаром, як він цілує її та дарує подарунки. У мене клубок у горлі від такої картини й хочеться, щоб все це якнайшвидше закінчилося. 

Діана наче навмисне бере мене з собою на ці зустрічі й дивується, чому я завжди один. Я не можу їй відмовити, і кожного разу серце від болю розривається, коли цей мудак цілує її й при цьому не зводить з мене погляду. 

А скільки разів Діана забувала про наші плани, тому що Захар кудись її забирав. Я чекав до останнього, вірив, що завжди буду важливішим за якогось там хлопця, але дива не сталося… Я вкотре був просто другом, а він - усім.

Сьогодні Діана була по-особливому гарною. Вона зібралася в кафе, на зустріч з Захаром і спільними друзями. Вона вкотре запросила мене, і я погодився. Знав, що не варто, але, як відданий друг, ходив за нею крок в крок. 

Коли Захар побачив мене, не сильно зрадів. Здається, йому набридло те, що я постійно тиняюся поряд. Ми зайняли столик, і поряд зі мною сіла Аня. Ця дівчина вбила собі в голову, що ми ідеальна пара, і навіть те, що я повністю її ігнорував, ніяк її не зупиняло. 

- Ромчику, я дуже сподіваюся, що ти також поїдеш з нами за місто, - її рука у мене на плечі й дуже шкода, що я не можу скинути її на очах у всіх. 

- Можливо, - стримано відповідаю і спостерігаю за тим, як Діана прямує у вбиральню, а за нею й Аня. 

Не встигаю навіть видихнути полегшено, коли Захар також десь зникає. Аня повертається через декілька хвилин, а от подруги й цього мудака немає. 

Не знаю, що керує мною в цей момент, але сидіти на місці не можу. Підводжуся на ноги та прямую у коридор, де й бачу, як Захар чіпляється до Діани. Стаю так, щоб мене не було видно, і підслуховую. 

- Я сподіваюся, що цими вихідними у нас все станеться. Мені важко стримуватись, маленька, - Захар цілує шию дівчини, а я намагаюся триматися. 

- Як минув твій відпочинок? - питає Діана, коли поцілунки закінчуються, але Захар не поспішає випускати її зі своїх обіймів. 

- Нудно, - хмикає. - До речі, навіщо знову притягнула з собою Ромку? Тільки не кажи, що і за місто він з нами поїде!

- А що тут такого? - дивується Ді, а я практично не дихаю.

- Ді, ну ти ж знаєш, що я шалено ревную тебе до нього! - Захар починає злитися, а Діана хмуриться.

- Рома - мій друг! - випалює емоційно.

- Ага, а ти його подруга! - фиркає Захар і відпускає дівчину. - Ходімо, треба обговорити деталі. 

Бачу, що розмову на цьому завершено, і вони повертаються в зал, тому швидко заходжу у вбиральню, щоб не бути поміченим. 

Хапаюся пальцями за раковину й розглядаю своє відображення. Виходить, у них ще нічого не було. Отже, Діана не поспішає.

Повертаюся за столик через кілька хвилин і сідаю з іншого боку від Діани. Аромат її парфумів зводить з розуму, а бажання припинити все це стає дедалі сильнішим. Мені треба бути сильним, якщо хочу, щоб Діана була щасливою. Захар не зробить її такою, навіть не сумніваюся у цьому. 

Коли ж бачу, як він кладе свою руку їй на коліно й повільно піднімається вгору, хочеться перевернути до біса цей стіл і набити йому пику. 

- Ді, твій сік, - ставлю перед дівчиною склянку з соком, і Ді червоніє, коли розуміє: я бачу, що робить Захар. 

Я не знаю, що саме змушує мене змінити свою думку, але зараз я готовий розказати їй правду. Краще нехай ненавидить мене, але й цього Захара відправить кудись якомога далі. От тільки-но ми покинемо кафе, змушу її мене вислухати! 

- Народ, там щось відбувається! - кричить Олег - друг Захара, котрий якраз сидить обличчям до вікна. 

Усі відразу повертаються туди, і починається справжня паніка. З іншого кінця вулиці в бік кафе несеться автомобіль і навіть не думає зупинятися.

Усі розбігаються хто куди, і тільки Діана чомусь не може встати. Захар намагається їй допомогти, але, здається, робить тільки гірше. А тоді він просто тікає, залишивши дівчину, яку начебто кохає, помирати. 

- Я допоможу. Обіцяю! - випалюю емоційно й з останніх сил витягую її ногу, що застрягла під столом. Краєм ока спостерігаю за автомобілем, що практично за кілька метрів від нас, і, не думаючи жодної секунди, відштовхую Діану.