Темний ліс - Лю Цисінь

Ло Цзі глянув у далечінь, замислився на кілька секунд і надто впевненим тоном відповів:

— Коли доїдемо до гір, я розповім!

— Гаразд! То їдьмо якнайшвидше?

— Гаразд, на той берег озера переправимося човном, а звідти вже рушимо машиною.

Вони дійшли до кінця пірсу, й Ло Цзі зауважив, що вітер ходовий, тож можна взяти вітрильник. А на вечір вітер зміниться на протилежний, і буде зручно повертатися. Він подав руку Чжуан Янь і допоміг спуститися в маленький вітрильний човен. Уперше доторкнувся до неї. Дівоча рука виявилася точнісінько такою, як і тієї зимової ночі в його уяві, — м'якою і прохолодною. Коли він підняв косий трикутник білого вітрила, її подиву не було меж. Щойно пірс залишився позаду, дівчина опустила долоню у воду.

— Вода в озері дуже холодна, — сказав Ло Цзі.

— Але ж яка чиста й прозора!

«Як і твої очі», — подумав Ло Цзі.

— Чому вам так подобаються засніжені гори?

— Тому що я люблю традиційний китайський живопис.

— І який зв'язок між засніженими вершинами та традиційним китайським живописом?

— Докторе Ло, вам відома принципова відмінність між традиційним китайським живописом і живописом олійними фарбами? Полотна, написані олією, мають багату палітру кольорів. Деякі майстри дотримуються думки, що білий колір у класичному живописі — на вагу золота. Але в китайському — все навпаки. На картинах так багато простору, незаповнених плям, що є немовби очима, поглядом картини. І сцена, сюжет лише встановлюють межі цієї порожнечі в зображенні. Ось гляньте на засніжені піки — хіба вони не нагадують порожніх місць у традиційному живописі?

Це був найдовший монолог дівчини, з того, що досі чув Ло Цзі. Вона читала лекцію Оберненому, слова лилися так легко й просто, що він почувався школярем-невіг-ласом, але в її тоні не було ні зверхності, ні погорди.

«Ти — мов та порожнеча у живописі, чиста й сповнена краси, знахідка для справжнього поціновувача», — думав Ло Цзі, вдивляючись у тонкі риси Чжуан Янь.

Човен досяг протилежного берега, й Ло Цзі пристав до пірсу. Під деревами на них уже чекав джип із відкритим верхом; а люди, які підігнали туди автівку, встигли зникнути з поля зору.

— Це військова машина? Коли ми їхали сюди, нам довелося проминути три блокпости з солдатами, — сказала Чжуан Янь, сідаючи в авто.

— Байдуже, вони все одно нас не турбуватимуть, — відповів Ло Цзі, повертаючи ключ запалювання.

Лісова дорога виявилася вузькою і вибоїстою, але машина впевнено тримала курс. Вранішній туман у лісі ще не розсіявся, й сонячне світло, що пробивалося крізь кро-ни високих сосон, вигравало веселковими барвами поміж стовбурів, огорнутих прозорим серпанком. Птахи в густому гіллі співали так голосно, що їх не глушило ревіння двигуна. Зустрічний вітерець розсипав волосся дівчини, й воно лоскотало обличчя Ло Цзі, викликаючи спогади про зимову подорож два роки тому.

Усе, що їх оточувало, нітрохи не нагадувало засніжені рівнини Північного Китаю і Тайханшань, але спогади й марення того дня точно відтворювалися в нинішній реальності — Ло Цзі не міг повірити, що все це насправді.

Він глянув на дівчину й зустрівся з її поглядом. Здавалося, Чжуан Янь дивилася на нього вже досить довго. У її погляді світилася щира доброзичливість і водночас безневинна цікавість. Сонячні зайчики перебігали її обличчям і тілом. Дівчина спіймала на собі погляд Ло Цзі, але не відвернулася.

— Докторе Ло, ви справді можете перемогти прибульців? — раптом запитала Чжуан Янь.

Ло Цзі надзвичайно зворушила її дитяча безпосередність. Ніхто, крім неї, не наважувався ставити це запитання, а знайомі вони були зовсім недовго.

— Чжуан Янь, головною метою проекту «Обернені до стіни» є намагання інкапсулювати справжні стратегічні задуми й плани людства в розумі однієї людини. Це — єдине місце у Всесвіті, недосяжне для софонів. Для цієї місії обрали кількох кандидатів, але це не означає, що вони — супергерої. Супергероїв взагалі не існує.

— А чому обрали саме вас?

Це запитання було ще прямолінійнішим і недоречнішим за попереднє, проте з вуст Чжуан Янь звучало цілком природно, бо навіть якби її чисте серце пронизав сонячний промінь, він там не згаснув би, а відбився й став ще яскравішим. Ло Цзі повільно натиснув на гальма й зупинив машину. Дівчина здивовано глянула на нього: він і далі роздивлятися численні сонячні плями, що пробивалося крізь крони дерев і розсипалися дорогою.

— Обернені — це люди, довіряти яким слід менше, ніж будь-кому за всю історію людства, бо вони — найвправні-ші брехуни.

— Це ваш обов'язок?

Ло Цзі кивнув:

— Так, але, Чжуан Янь, те, що я скажу зараз, — чиста правда. Вір мені.

— Докторе Ло, говоріть, я вам вірю.

Ло Цзі довго мовчав, ніби надаючи своїм словам ще більшого значення.

— Я не знаю, чому обрали саме мене, — він повернувся до Чжуан Янь. — Я — лише звичайна людина.

Чжуан Янь знову кивнула:

— Це важко, чи не так?

Ці слова й безневинний погляд Чжуан Янь знову наповнили його очі слізьми. Уперше після призначення Оберненим хтось висловлював йому співчуття й розумів тягар долі, якої він не обирав. У очах дівчини він бачив рай, і в її ясному погляді не було й натяку на те, що досі читалося в усіх поглядах оточення. Її посмішка — щастя. Це не фірмова посмішка Оберненого, навпаки — чиста, відкрита посмішка звичайної людини, схожої на засліплену сонцем росинку, яка м'яко падає в майже цілком висушені глибини його душі.

— Це буде вкрай непросто, але я докладу всіх зусиль, щоб спростити цю місію… Ось так. І тут наша відверта розмова закінчується, і я знову надягаю маску Оберненого, — Ло Цзі провернув ключ запалювання.

Далі вони їхали мовчки, аж поки ліс не порідшав і глибоке блакитне небо не заясніло в них над головами.

— Докторе Ло, погляньте! Там орел, он, у небі! — закричала Чжуан Янь.

— А там, здається, олень! — Ло Цзі швидко вказав у протилежний бік. Він спробував швидко відволікти увагу дівчини, бо знав, що то кружляє не орел, а дрон охоро-ни. Це нагадало про Ши Цяна, тож він дістав мобільний і набрав номер.

— Агов, брате Ло, то ти не забуваєш мене, так? Спочатку скажи, як там Янь Янь?

— Непогано. Добре. Чудово. Дякую!

— Ну гаразд. Нарешті