Темний ліс - Лю Цисінь
— Є — в моєму ноутбуці.
— То піди по нього, ми зараз усе це намалюємо!
Да Ши лише зручніше вмостився на дивані:
— Немає потреби малювати — то нині зайве. Ліпше розкажи, що за людина ця панянка.
Здалося, ніби вогник спалахнув у душі Ло Цзі. Він підхопився й почав походжати туди-сюди вздовж коминка:
— Вона… Як би це сказати? Вона з'явилася в цей світ, як чарівна лілея, що виросла з купи сміття… Така чиста й ніжна, що весь довколишній бруд не може її заплямувати. Але зашкодити — так! Геть усе довкола шкодить їй! Коли ти побачиш її, першою думкою буде: ця дівчина по-требує захисту — о, ні! Ти забажаєш оточити її турботою, за будь-яку ціну заховати від цієї жорстокої, брутальної реальності! Ладен будеш за це все віддати! Вона… вона така… агов, подивись, який дурнуватий у мене вигляд! Я навіть розповісти щось до пуття не можу.
— Це завжди так, — сміючись, закивав Да Ши. Його манера сміятися на початку знайомства видавалася Ло Цзі брутальною і недоречною, проте зараз він розумів, що в цьому сміхові криється потаємна, прихована мудрість, тож почувався комфортно. — Але й із того, що ти сказав, усе зрозуміло.
— Добре, тоді я продовжу… Вона... Та що я в змозі пояснити? Як я можу висловити все, що бачу й відчуваю серцем? — Ло Цзі, здавалося, був аж такий збуджений, що роздер би собі груди й показав серце, аби допомогти Да Ши зрозуміти, що то за дівчина.
Да Ши замахав на нього руками, намагаючись угамувати:
— Облишмо це. Краще розкажи в деталях, що ви робите, коли разом.
— Коли разом… що? Як ти дізнався?! — очі Ло Цзі від подиву поповзли на лоба.
Да Ши радісно розсміявся і роззирнувся навкруги:
— А в цих покоях не знайдеться гарної сигари?
— Ще й яка знайдеться! — Ло Цзі рушив до коминка, де на полиці стояла дерев'яна скринька тонкої роботи, дістав товсту Davidoff, обрізав кінчики не менш вишуканою гільйотинкою і простягнув сигару Да Ши. За допомогою спеціальної кедрової тріски допоміг її розкурити.
Ши Цян випустив кільце диму, задоволено кивнув і мовив:
— Продовжуй.
Ло Цзі зміг подолати попередній ступор, і слова полилися з нього без упину. Він розповів про першу появу дівчини в бібліотеці; як вона опинилася в аудиторії на його лекції; як вони зустрілися біля уявного коминка в кімнаті гуртожитку; якою вродою тієї ночі світилося її обличчя у відблисках вогню, коли вони роздивлялися на світло вино в пляшці й уявляли очі, що палають призахідним сонцем. Він із помітним задоволенням до найменшої деталі пригадав їхню подорож: поля в плямах підталого снігу, містечка й села під блакитним небом, гори, що грілися на сонечку, мов літні селяни, захід сонця й багаття в горах…
Коли він скінчив розповідь, Да Ши докурив сигару, розчавив недопалок і мовив:
— Ну, для початку більш ніж достатньо. Зараз я спробую вгадати ще дещо, а ти скажеш, чи я правий.
— Ну-бо, спробуймо!
— Вона повинна мати повну вищу освіту, але наукового ступеню ще не отримала.
— Так, так, — закивав Ло Цзі. — Вона добре освічена, але знання не позбавили її жаги до життя, вміння насолоджуватися ним. Навпаки, вона стала чуттєвішою завдяки розумінню світу й сенсу буття.
— Вона — із високоосвіченої родини, але виросла не серед розкошів, хоча рівень достатку в сім'ї був вищим за середній. Її змалечку оточували батьківська любов і турбота, але вона мало спілкувалася з іншими людьми, особливо з пролетаріатом.
— О, так, так! Вона мені ніколи не розповідала про своє минуле, про родину. Якщо пригадати, то вона взагалі ніколи про себе нічого не розказувала, але я впевнений, що так воно і є!
— Далі — складніше, тому ти мене виправляй, якщо котресь моє припущення виявиться хибним. В одязі надає перевагу, як би це правильно сказати, елегантному стилю. Але її вбрання не впадає в око, як у її одноліток. — Ло Цзі раз-у-раз кивав із витріщеними очима. — Проте в її костюмі завжди є бодай одна білосніжна річ, що різко контрастує з іншими: блузка, комір тощо.
— Да Ши, ти… — Ло Цзі ледь стримував емоції, не відриваючи погляду від співрозмовника.
Ши Цян підняв руку, щоб його зупинити:
— Нарешті, останнє: вона невисока на зріст, десь 160 сантиметрів, дуже… як це сказати, струнка й тендітна, здається, порив вітру міг би легко її віднести, проте вона не здається маленькою… Я можу ще багато чого додати, але погодься: поцілив у яблучко?
Ло Цзі ладен був упасти навколішки:
— Да Ши, я готовий заприсягтися, що ти — реінкарнація Шерлока Голмса!
— Ну, тоді я піду малювати портрет на ноутбуці, — Да Ши підвівся.
Тієї ж ночі від приніс ноутбук, щоб показати результат своєї праці Ло Цзі. Коли обличчя дівчини з'явилося на екрані, Ло Цзі закляк не в змозі поворухнутися, мовби його зурочили. Ши Цян, здавалося, чекав на подібну реакцію, тому пішов до коминка, взяв сигару, гільйотинкою зрізав кінчики, розкурив, зробив кілька затяжок і повернувся до Ло Цзі, який за цей час навіть не змінив пози.
— Захочеш поправити — скажи мені, це швидко.
Ло Цзі насилу відірвав погляд від екрана, встав і підійшов до вікна. Роздивляючись залиті місячним сяйвом засніжені піки вдалині, замріяно відповів:
— Не треба.
— Я так і думав, — Да Ши закрив ноутбук.
І далі вдивляючись у далечінь, Ло Цзі описав Ши Цяна тими самими словами, що й багато людей до цього:
— Да Ши, ти — сам диявол.
Той безсило опустився на диван:
— Жодної містики. Ми обидва — чоловіки, ось і все.
— Але уявлення про ідеальну жінку в кожного своє, — відповів Ло Цзі й повернувся обличчям до нього.
— У кожного типу чоловіків образ ідеальної коханки практично однаковий плюс-мінус кілька суто особистих уподобань.
— Однак випадковий збіг не може виявитися аж таким точним!
— Ти ж мені багато
