Хвороба Кітахари - Крістоф Рансмайр
Там, у цьому машинному відсікові, раз по раз захлинаючись, стукотів мотор, який Берінг з батьком багато років тому зняли з вантажівки, яка наїхала на допотопну протитанкову міну, і поставили на каменовізний понтон. Саме тоді він на практиці зрозумів, як перетворити автомобільний мотор на двигун судна, а згодом, протягом численних профілактик і ремонтів, цей незграбний восьмициліндровий двигун поступово зробився однією з його рідних машин.
Поромник, схоже, ще не покинув спроб запустити дизель. Через нерівні проміжки часу з вихлопної труби, яка, немов флагшток, стирчала з кожуха двигуна, вилітав згусток чорного диму, що розпадався під вітром на страусині пера.
Хай би що там було ушкоджене: дросельний клапан, всмоктувальний циклон, фільтр, — Берінг здалеку побачив, що відчайдушні спроби поромника машині скоріше шкодять, ніж допомагають, і закричав:
— Глуши! Глуши мотор, ідіоте!
Амбрас не звертав уваги ні на поромника, ні на крики Охоронця. Він звівся на ноги, випростався у човні на повен зріст, як на картині з календаря ковалихи, але все так само мовчав. Човен ковзав по дуже тонкій нафтовій плівці, що переливалася всіма барвами веселки, рвалася під ударами весел і знову змикалася у кільватері. Відчувши надто близько плеск весел, з очеретів злетіли двоє бакланів, чайки та лисухи.
Човен з глухим стуком ткнувся в обшивку понтона, і поромник нарешті заглушив мотор, жбурнув у дерев'яну загородку чорну ганчірку, протупотів назустріч новоприбулим і, поки Берінг швартувався до вбитого в облавок залізного кільця, почав із прокльонами описувати загадкове ушкодження: Гівно! Ця машина — гівно! Прямо посеред озера раптом зачаділа, хай їй біс, і перестала тягнути, раптом втратила потужність, і все… А цей гівняний понтон, набитий гівняним камінням, як навмисне, втрапив до Ляйської течії і зійшов з курсу, незважаючи на повний газ! А біля моорського причалу чекає вантажівка, чорти б її взяли, єдина на цьому тижні, і, хоч із вантажем, хоч порожняком, вона скоро після обіду поїде назад на рівнину, інакше не можна, треба до заходу сонця проїхати контрольні пости.
Амбрас відвів перемащену мастилом руку розлюченого чоловіка, швидко зійшов з човна на облавок понтона, кинувши:
— Відчепися від мене з цим! — і жестом вказав на Берінга: — Ти йому все розповідай.
— Так я ж і розповідаю йому! Власне йому!
Але Берінг не слухав. Він уже був на самоті з машиною. Стоячи перед відчиненою загородкою, запустив мотор і чув лише те, що чулося з нутра цього вібруючого, чорного від мастила механізму. Схилився над рядами циліндрів з такою відданістю, ніби стук дизеля лише й міг звільнити його від спогадів про скажений стукіт у двері квартири, від спогадів про удари кийків, що посипалися на застиглу в обіймах пару, і про зникнення жінки в червоній сукні. Гуркіт поршнів усе витісняв до сфери нечутного, в тому числі й балаканину поромника. Те, що він казав, було лише позбавленим сенсу шумом за спиною. Ще в роки, коли він був ковалем, Берінг завжди надавав перевагу слуханню того, що каже сама машина, ніж тріпології розлюченого чи спантеличного її «експлуататора». Байдуже, хай би що повідомляли господарі машин протягом довгих годин ремонту — туманні здогади про причину поломки чи цілі історії свого життя, — все це ніяк не могло йти в порівняння з явним дрижанням клапану, зойком клиноремінної передачі чи клацанням розхитаного фіксувального кільця. У цьому розмаїтті робочих шумів, яке для світу кінських фур та ручних тачок було попросту (досить рідкісним) гуркотом мотора, для чутливого вуха розкривалася оркестрова гармонія всіх звуків і голосів механічної системи. У кожного голосу, кожного навіть найменш примітного шереху цієї системи було своє цілком певне значення, що дозволяло робити висновки про функціональність її деталей, які стукотіли, сопіли або посвистували.
Берінг прислухався із заплющеними очима. Все в ньому зараз було увагою. Розплутував моток перемішаних шумів, що накладалися один на одного, добирався до початку кожної звукової нитки і чув конструкцію машини. Немов сліпий, він промацував паливні проводи і залізні деталі, які сам же й викував багато років тому через відсутність запчастин, відчиняв і зачиняв втулку для випуску повітря, слухав дихання-клекіт машини у масляній ванні повітряного фільтру, додаючи газу, тягнув за трос і знову відпускав, відкручував від циліндрів підвідні трубки і видував з них пронизливі звуки — все було у повному порядку, жодної грязьової пробки, дизельне паливо безперешкодно пульсувало в машині.
Повітря. Цьому мотору бракувало повітря. Він не міг продихнути. Чадив, кашляв, намагаючись заковтнути кисню, доки поршні не завмерли без руху, а паливо згорало так погано, що вивільнялася лише кіптява, але не сила. Дивно тільки те, що на холостому ходу мотор не виказував жодного дефекту, не стукотів, не чхав, не плювався чорною сажею. Зате коли Берінг тягнув за трос газу до упору, щоб витягнути з двигуна всю його потужність, вихлопна труба вистрілювала згустком диму. Саме тоді й лунав над озером гавкітливо-металевий кашель — і замість того, щоб описати на воді пінисту потужну дуту, понтон мляво повертався на туго натягнутому якірному ланцюзі, наче демонструючи очеретам і притихлим у них чайкам, бакланам, білим чаплям і лисухам свій мертвий вантаж: вагонетки, повні корінної породи — зеленого, подрібненого на жорству, підірваного і розбитого граніту; це була жорства для насипів і доріг, що десь будуються і кудись ведуть, лише не сюди, не до цього озера, не в ці гірські долини, не через перевали Кам'яного Моря. Кожен камінь цього вантажу, що повільно кружляв під сірим небом у ляйському очереті, нагадував про моорське бездоріжжя і відірваність від великого світу, про порожній залізничний насип, про грейдери і ґрунтові дороги, котрими нікуди не зайти.
Причину страждань машини Берінг установив, щойно розтиснув кільця-фіксатори на повітряному шланзі, який закачував брудне зовнішнє повітря до камери фільтру, в кипуче мастило, звідки очищене повітря спливало в чорних пузирях і впорскувалося у вогонь циліндрів. Цей шланг зіскочив з голівки всмоктувального циклона і, як ампутований орган, провалився у металеве нутро.
