Дума про невмирущого - Павло Архипович Загребельний
Освiтлювальнi бомби одна за одною гасли, темрява й тиша знову одягали землю. Шофер залив бензин у бак, завiв мотор i вирулив на шосе.
— До автостради, — наказав Андрiй. — В Нейкiрхен заїздити не будемо, поїхали прямо.
Автострада бiлiла в темрявi, немов посипана крейдою. Вона була порожня, як безводна пустиня. Широкi смуги бетону втiкали в темряву, i машина нiяк не могла їх наздогнати. Рекламнi щити стрибали з узбочин на дорогу й простягали до машин свої широкi долонi, благаючи її зупинитися. Щити пропонували приїжджим користатися чорнилом «Пелiкан», ловити розкрадачiв вугiлля, економити на картопляному лушпиннi, на якому економить сам фюрер, i знову й знову нагадували про альтернативу, висунуту доктором Геббельсом: "Перемога або бiльшовицький хаос". Лякаючи свiй народ хаосом, фашисти перетворили Нiмеччину на пустиню. Другу нiч машина їхала по мертвiй країнi. Нi зблиску свiтла, нi людського голосу, нi дитячого смiху, нi пiснi не можна було почути в нiчнiй Нiмеччинi. Якби не згадка про гестапiвцiв i есесiвцiв, можна було б подумати, що вони їдуть не по Землi, а по Мiсяцю. I тому, коли далеко попереду, на протилежнiй смузi автостради, зачорнiла зустрiчна машина, всi зрадiли їй так, нiби то їхали якiсь друзi.
З кузова застукотiли в кабiнку, та Андрiй i сам уже помiтив машину. Вiн наказав шоферовi зупинитися й швидко вискочив з кабiнки. Антропов з своїм кулеметом злазив з кузова.
— Хай спробує не зупинитися, — бурмотiв вiн, — як сiкону по колесах, так тiльки пшикне.
Вони перебiгли через нешироку смугу трави, що роздiляла полотно автостради на двi частини, i замахали руками назустрiч машинi. Звiдти їх помiтили. Скрипнули гальма. Вiдхилилися дверцята. Звiдти визирнув шофер у солдатськiй унiформi. Машина була вiйськова!
Але часу на роздуми не лишалося. Андрiй i Сашко забiгли з двох бокiв кабiнки i виставили зброю. Солдат-шофер одсахнувся од Андрiєвого парабелума.
— Бензин, — сказав Андрiй. — Давай бензин! Миттю!
В кабiнцi сидiв ще хтось, теж вiйськовий, але на того так подiяв кулемет Антропова, що вiн навiть не поворухнувся, Солдат зiскочив на землю й став одкручувати затичку бака. Знову появилася канiстра, знову, як у селi, задзюркотiв у порожню посудину бензин.
— Залишиш трошки собi, — звелiв Андрiй.
— А тут i залишати нiчого, — пробурмотiв солдат, — бак майже порожнiй.
Вiн нацiдив канiстру ї постукотiв по баковi.
— Все. Залишилось сто грамiв, не бiльше.
— Заводь машину i їдь, — наказав Андрiй.
Солдат не ждав повторного запрошення. Вiн зiскочив на своє мiсце, натиснув на стартер i рвонув важiль передач,
Андрiй i Сашко постояли, поки машина зникла в пiтьмi, й пiшли до своїх.
— Знову тiльки одна канiстра, — з жалем промовив Андрiй. — Мало. Дуже мало.
— Хто сказав «а», той мусить сказати й "б", — вiдгукнувся Сашко, Давай газувати до заправочної станцiї. Наберемо там повний бак, захопимо кiлька канiстр або й цiлу бочку. Тодi нам нiякий чорт не страшний.
— А коли до станцiї ще далеко?
— Поки почне свiтати, ми можемо їхати по автострадi. А тодi вже подумаємо й про схованку.
Заправочна станцiя трапилася їм на шляху через пiвгодини їзди. Тут уже довелося провести справжню вiйськову операцiю по оточенню й захопленню населеного пункту. На станцiї стояло кiлька вiйськових машин, водiї яких ночували в готелi. Крiм того, станцiя мала свою власну вiйськову охорону, вже не кажучи про те, що вся обслуга була тут вiйськова.
Величезна машина, битком набита втiкачами-полоненими, вчинила на станцiї страшний переполох. Втiкачам без особливих зусиль удалося перев'язати всiх нiмцiв i, зробивши необхiднi запаси пального, рушити далi. Андрiй одразу ж став турбуватися про денну схованку. Вiн вважав, що шукати їх поблизу вiд станцiї нiхто не стане (бо хто б же залишався тут, маючи повнi баки бензину!), i тому звернув з автостради буквально за кiлька кiлометрiв од свого "заправочного пункту". Якби не розвиднiлося, вiн би ще спробував, звичайно, вiд'їхати звiдси за сотню кiлометрiв, але вже було пiзно.
Ця нiч була для них зовсiм невдалою. До цього вони везли з собою єдиного свiдка своєї втечi, i нiхто в цiлiй Нiмеччинi не знав, де вони. Тепер з'явилися свiдки. Отой кривий селянин, солдат з машини, обслуга станцiї. Ще до ранку звiстка про те, що на автострадi з'явилася дивна машина з озброєними iноземцями, полине у всi кiнцi, i їй назустрiч помчать сотнi озброєних до зубiв головорiзiв "захисних пiдроздiлiв". Загрозливе кiльце небезпеки стискалося навколо них, як зашморг навколо шиї приреченого до страти.
Вони сидiли в лiсi навколо невеличкого багаття з сухого хмизу й обмiнювалися думками з приводу свого становища. Однi пропонували пробиватися на пiвдень, в глухi гiрськi закутки Баварiї. Iншi вважали за краще повернути назад i, обдуривши нiмцiв, спробувати прорватися через Рейн у Францiю. Францiя уявлялася їм суцiльним партизанським табором. Ще iншi говорили, що настав час розбитися на невеличкi групи i йти на схiд не разом, а поодинцi. Антропов висунув план, яким хотiв перехитрувати найпередбачливiших гестапiвцiв.
— Нам треба посидiти отут у лiсi днiв три або чотири, — сказав вiн, тодi знов вискакувати на автостраду й перти на Дрезден. Не стануть же вони цiлий тиждень охороняти всi дороги!
— А коли стануть? — зауважив хтось.
— Не може такого бути, — впевнено вiдказав Антропов. — Для цього треба бути набитими дурнями.
Пiсля довгих суперечок Сашкiв план був прийнятий. Почалося марудне чекання. Як на зло зарядили дощi. Багаття розкладати не наважувались, бо вдень могли побачити дим, а вночi — вогонь. Кiнчалися й продукти, яких i без цього тривалого сидiння вистачило б дуже ненадовго. Спати доводилося пiд машиною i пiд причепом на соснових гiлках, застелених плащ-палатками. Шофер теж спав разом з усiма i мовчки зносив усi незручностi цiєї безглуздої своєї подорожi. Вчорашнi полоненi взяли в полон його, i вiн мусив коритися. Коли за лiсами дотлiв четвертий день, Андрiй, порадившись з товаришами, наказав шоферовi готуватися в дорогу. Виїхали, щойно смеркло. Доволi швидко дiсталися до автостради. I одразу ж з кузова застукотiли в кабiнку. Андрiй попросив шофера стишити хiд, але з кузова застукотiли
