Лицедії - Сомерсет Вільям Моем

— Я познайомилася з ним в одного мого приятеля й сказала йому, як я вас поважаю, а він тоді відповів, що, може, у вас знайдеться яка-небудь робота для мене в новій виставі.

— Я саме думаю, яку б роль…

— На роль я навіть і не сподіваюся. Мені б стати у вас хоча б дублеркою — тоді б я змогла відвідувати ваші репетиції, бачити, як ви працюєте над собою! Це вже само по собі — неабияка школа. Всі так кажуть.

«Дурненька, намагається лестити мені. Наче я й сама цього не знаю. Але на якого дідька вона мені здалася?»

— Мені дуже приємно чути таке. Але насправді я звичайнісінька жінка. Просто у нас дуже-дуже добрі глядачі. А знаєте, ви гарненька дівчина. І молода. А молодість таки прекрасна. В нашому театрі правило — завжди давати молоді дорогу. Зрештою, всі ми смертні і тому вважаємо своїм обов’язком готувати акторів і актрис, які були б нам гідною зміною.

Джулія так щиро промовила це своїм чудовим голосом, що Джоан Денвер аж зраділа. Здається, мадам таки піймалася на гачок, і можна вважати, що місце дублерки забезпечене. Том Феннел запевняв її, що коли вона зуміє догодити Роджерові, то їй, може, пощастить-таки добитися чогось. Її гарненькі карі очі блищали, коли вона відповіла:

— Ну, до того ще далеко, міс Лемберт.

«Щодо цього ти не помиляєшся, моя люба, можеш бути певна. Б’юся об заклад, що й у сімдесят років зможу довести на сцені, що ти в порівнянні зі мною — нікчема».

— Мені потрібен час на те, щоб обміркувати це. Я ще, власне, не знаю, які дублерки будуть нам потрібні у новій виставі.

— Я чула, ніби одну роль гратиме Евіс Крічтон. Якби ви взяли мене її дублеркою…

Евіс Крічтон. Ні рухом, ні поглядом Джулія не виказала, що це ім’я щось означає для неї.

— Мій чоловік, здається, згадував її, але остаточно ми ще не вирішили нічого. Я зовсім не знаю цієї дівчини. Вона розумна?

— Здається, розумна. Ми разом вчилися в академії.

— І, кажуть, дуже гарненька. — Джулія підвелась, показуючи, що аудієнцію закінчено, і раптом змінила тон, враз перетворившись на приязну, добродушну жінку, готову, в міру своїх сил і можливостей, допомагати ближнім. — Ну гаразд, моя люба, залиште мені своє прізвище й адресу, і, коли щось з’ясується, я сповіщу вас.

— Ви ж не забудете про мене, міс Лемберт?

— Ні, люба, обіцяю, що не забуду. Мені було дуже приємно познайомитися з вами. Ви така симпатична дівчина.

Проводжати вас не треба? Знайдете вихід самі? Ну, всього найкращого!

— І ноги твоєї не буде у цьому театрі, — пробурмотіла Джулія, коли Джоан Денвер вийшла. — Брудна сучка, спокусила мого сина! Ах, Роджер, сердешне ягнятко… Це просто ганьба, справжня ганьба! Таких жінок треба тримати за гратами!

Скидаючи свою прекрасну сукню, вона дивилася на себе в дзеркало. Погляд її був злий, губи кривилися в лиховісній посмішці. Звертаючись до свого відображення, вона додала:

— І ще я тобі ось що скажу, моя дорога: вже хто-хто, а міс Евіс Крічтон не гратиме у цьому спектаклі!

XXI

Та за тиждень чи за два Майкл згадав про неї:

— Послухай, ти коли-небудь чула про дівчину на ім’я Евіс Крічтон?

— Ні, ніколи.

— Мені сказали, що вона непогана актриса. З хорошої сім ї і таке інше. Її батько — кадровий офіцер. Я оце думаю, може, взяти її на роль Онор?

— А хто тобі рекомендував її?

— Том. Він знайомий з нею, каже, розумна дівчина. Зараз вона виступає в недільному театрі. Том каже, на неї варто піти подивитися.

— Ну, то що ж тобі заважає?

— Я хотів у неділю поїхати в Сендвіч — пограти в гольф. Послухай, а може, ти б сходила туди, подивилась? Вистава, напевно, паскудна, але ти могла б сказати мені, чи варто брати її. Можеш взяти з собою Тома.

Серце Джулії закалатало.

— Ну, звичайно ж, я піду.

Вона подзвонила Тому й запросила його перекусити перед тим, як іти до театру. Він приїхав, коли Джулія ще не була готова.

— Чи я забарилася, чи ти прийшов надто рано? — сказала вона, коли він зайшов до вітальні.

Джулія помітила, що він з нетерпінням чекає, поки вона збереться. Том був збуджений, нервував.

— Там дають останній дзвінок рівно о восьмій, — сказав він. — А я страшенно не люблю спізнюватися на виставу.

З його хвилювання Джулія дізналася про все, про що вона хотіла знати. Їм саме подали коктейль, і тепер вона навмисне зволікала час.

— Як звуть цю актрису, на яку ми йдемо дивитися? — спитала вона.

— Евіс Крічтон. Мені страшенно цікаво, яке враження вона справить на тебе. На мою думку, ця дівчина — справжня знахідка. Вона знає, що ти прийдеш сьогодні. Хвилюється — просто жах, але я їй сказав, що боятися нема чого. Ти ж знаєш, які умови в цих недільних театрах — майже без репетицій і все таке інше. Я їй сказав, що ти чудово все розумієш і зважиш на всі обставини.

За столом він тільки те й робив, що поглядав на годинник. Джулія грала роль світської жінки. Вона розмовляла про всяку всячину, помічаючи, що він слухає її зовсім неуважно. Щойно вона замовкла, як він знову заговорив про Евіс Крічтон:

— Певна річ, я їй про це нічого не казав, але, на мою думку, вона чудово підійшла б на роль Онор. — Він уже прочитав «У наші дні», як читав заздалегідь усі п’єси, в яких грала Джулія. — Принаймні, зовнішні дані її цілком відповідають авторській характеристиці. Вона вже давно поневіряється в отому недільному театрі, і для неї це був би чудовий шанс. Ти для неї — кумир, і вона страшенно хотіла б грати в одній п’єсі з тобою.

— Нічого дивного. Це означало б дістати на рік роботу, а крім того, потрапити в поле зору багатьох імпресаріо.

— І колір волосся у неї такий, як треба, вона яскрава блондинка; на сцені вона б чудово контрастувала з тобою.

— Ну, зараз, завдяки перекису водню, блондинок на сцені скільки завгодно.

— Але ж вона справжня блондинка.

— Правда? Між іншим, я сьогодні отримала листа від Роджера. Він пише, що чудово проводить час