Сховай мене від темряви - ПерсеФона

в день твого весілля, серденько. Несправедлива жертва, окроплена самогубством, відкрила мені двері в цей світ. Тепер мені знов потрібна його смерть, щоб назавжди залишитися тут. Бути володарем не тільки ночі, а і дня. Денне світло послаблює мене. Але серденько, скоро ми будемо разом назавжди! — Він сильно стиснув мої руки. Вони горіли від опіків його доторків. Проте, наразі мені це подобалося. — Відірвіть голову цього прекрасного принца! Принесіть мені її!!! — Ламії із дикими воланням радості розтягнули руки Вадима, а Льока схопила його за голову. Раптом нізвідки, це в його репертуарі, з’явився Ілай — бридкий серафим. Тіло його було все поранене. Він з розмаху вдарив крилом по Льокі й та відлетіла на декілька метрів. Інші дві шмигнули в різні боки. Ілай зачепив Вадима за руку і недбало жбурнув в коло вогнищ, про які я і думати забула. Ілай щось тримав у руці. Навколо нього почали з’являтися ще янголи. Тільки більші, в кожного було по шість крил. І тут мені на думку чомусь спало одна цитата із книги: «…Що стосується до найменування Серафимів, то воно ясно показує … їхню гарячковість та швидкість, їхню палку, постійну, неослабну та неухильну стрімкість, — також їхню здатність дійсно зводити нижчих в горішні, пробуджувати та запалювати їх до подібного жару …світло подібну та просвітлювальну силу їх, яка проганяє та нищить будь-яке затьмарення…». Янгола рубали потвор навколо велетенськими мечами, які горіли вогнем. Від його сяйва, мої очі боліли. Навіть зараз Ілай здавався мені привабливим, але ніхто не зрівняється з Паном. Серафим вогню тримав у руках розпалене вугілля, яке йому принесли побратими з-над жертовника на небесах. Поки все це відбувалося, ніхто із Вартових не ворухнувся. Вони ніби в гіпнотичному стані все повторювали свої закляття. Серафими рубали їх тіла своїми велетенськими мечами. Пролунало звіряче виття по долині. Вмить всі істоти заполонили її: мерці, ламії та сила-силенна всяких потолочей. Від усіх кінців тяглися потворні істоти до нас. Пан тримав мене міцно, ні, він прикривався мною, як щитом. Потроху відступаючи назад від Ілая.

— Цього не може бути. Ти повинен бути мертвим! Блідолику сватію ніхто не може перемогти!

— А я її й не переміг. Відпусти дівчину. Нам давно потрібно було помірятися силою. Нумо, поговорімо врешті, як чоловіки. — Вогонь в його долонях розгорявся все сильніше. Пан тремтів, я відчувала це по його рукам.

— І що ж ти будеш робити з цим? Невже обпалиш свою кохану?

— Так, за потреби. — Я нічого не розуміла. Грім останній раз пророкотав по долині та вщухнув, тільки блискавка мерехтіла в передсвітанковому часі. Навколо розігрувалася битва серафимів з істотами. Ламій вони вбивали. А от інших, обвуглених чорних істот, які більше нагадували згоріли сірники, не вдавалося. Довгі руки виростали знову, на місці однієї голові з’являлася інша. Ті, хто був розрублений навпіл вивергали зі своїх гнилих тіл нових таких самих мерзот. Здається, це могло тривати вічно. І ось зі сторони храму з’явилися мерці. Двоє вели за руки блідолику сватію. В неї були випалені очі, напевно все тим же вугіллям в руці Ілая. Мене охопив страх, невже цей бридкий янгол хотів і мене спалити?! Перед сватією я не відчула жаху, а зраділа їй, як давній подрузі. Пан зареготав: «Вам кінець!». Це зрозуміли й побратими Ілая, один з них крикнув йому, щоб той кінчав базікати та робив діло. Пан нетерпляче дивився в сторону сватії, яка дуже повільно рухалася. Ілай за секунду розтер вугілля і жбурнув ним в нас. Воно так болісно обпікало обличчя, що я не знаю навіщо, побігла кудись. Біль був занадто сильним, щоб стримуватися від крику. Я кричала і билася в істериці, але він не вщухав і ще більше виїдав шкіру. Пан прикрився мною, тому жар від вугілля завдав йому меншої шкоди. Ілай кинувся на нього, вони схрестили свої пазурі в двобої. Пан роздирав плече Ілая своїми звірячими лапами, Ілай впився в горлянку істоти. Вони жбурляли одне одного то в один, то в інший бік. Не час звісно роздивлятися, але я побачила татуювання на спині Ілая. Там було зображено саме цю битву. На мить мені здалося, що все завмерло і лише Серафим і Диявол одні в цьому світі. Ведуть бій за мою душу. Частина спини Ілая була не розмальована, значить автор доль ще не вирішив, хто переможе. Раптом мені стало добре. Ще ніколи в житті я так ясно не мислила. Дурман спав. Це вугілля розвіяло морок від ворожіння. Я обмацала лице, ніби ціле. Що ж робити? Вадим вже прийшов до тями, він кульгав і ходив в центрі вогнищ. Якби він зробив би крок за смужку, його вбили би все ті ж ламії. Три подруги крутилися в’юнком навколо нього, але земля із могили святого не пускала їх в коло. Вони злилися, шипіли та гарчали. Важко було зрозуміти хто перемагає — диявол або янгол. Одне я бачила точно — Ілай вибивався із сил. Це помітив і Пан. Я побігла. Не можу точно тобі сказати, як хотіла дістатися до місця свого призначення, але бігла, як навіжена. В цей час сватія наблизилася до одного серафима. Він прикрився від цього жахіття крилам. В одну мить, обвуглені істоти почали встромляти в нього свої криві руки. Це вбивало його. Скоро черга дістанеться і до інших. Вадим зрозумів мій намір, тому вибіг із кола, відволікаючи істот від мене. Ламії кинулися до нього. «Просто доторкнися до одного з вогнищ і воно загориться!», — встиг він крикнути мені. Я так і зробила. За секунду полум’я зайнялося по всій висоті вогнища. Його жар зайняв і мене, проте вогонь не шкодив. Все моє тіло зайнялося вогнем. Мені було ані боляче, ані гаряче. Приємне тепло. Я вийшла за межі кола. Те, що колись було Рубіною, прямувало до Ілая.

— Пробач, — сказала я торкнувшись її плеча. Сватія зайнялася вогнем. Жодного звуку чи вереску. Вона просто стояла і згорала, доки не впала на коліна, не відводячи від мене своїх пустих зіниць. Зараз я не відчувала до неї ані відрази, ані жалості. Від вогнища посвітлішало. Серафими запалювали від нього стріли та врешті вбивали всіх тварюк.

Настав світанок. Його цілюще світло ховало всіх потвор, яких не встигали вбивати серафими. Ламії верещали та сипалися попелом. Від мертвих наречених залишався лише порохні. Істоти