Сховай мене від темряви - ПерсеФона
Ілай був весь напружений. Його побратими тримали наготові мечі. Ця компанія не мала нічого спільного із зображенням янголят, це були воїни. Сильні, грізна сила небес. Кожен мав по шість крил, всі, окрім Ілая. У нього залишилися тільки два, і ті, він віддав би заради неї. Аби Поліна була жива. Хай обирає Вадима, він буде захищати їх. Пожертвує своїм життям, якщо це знадобиться.
Арман заплющив очі. Голос лоскотав його вуха. П’янкий дурман солодко оповив голову, він намагався протистояти йому, проте марно. Голос наказував. Арман із всією силою вдарив Вадима. Той впав непритомним. Володар голосу наповнював руки неймовірною силою. Арман бачив все, як у відеогрі. Свою могутню долонь, яка світилася вогнем, він захоплено роздивлявся. Рубіна відчула жах. Чоловік, якого вона знала все життя, мінявся на очах. Очі стали червоними, нижні повіки поплили. На голові виростали рога. Рот неприродно покосився на підборіддя. Арман, чи той, хто їм керував, показав своє обличчя. Рубіна знала його, вона бачила вже цю істоту. В таверні, під маскою Вартового. І ще раніше, коли була дівчинкою. Саме ця істота відгукнулася на її прохання дати надприродну силу. Його рука горіла чорним вогнем із червоними прожилками, вона стиснула їй горло.
— Ти… Тепер… Моя… — Слова Пана глухо відлунювали. Згодом Арман виніс бездиханне тіло Рубіни й передав його темному Володарю.
— Вільний від мене. — Прошепотів Пан. Арман слухняно повернувся в намет. Вадим налетів на нього і щодуху бив. Кіра, помітивши це, і не бачивши іншого, наклала закляття сну. «Де ж жінка?», подумала вона на секунду. З’ясовувати не було коли, потрібно сконцентруватися, щоб допомогти Поліні повернутися. І ця темрява така сильна, якщо Кіра буде відволікатися, сюди прийде зло. Воно чекає ззовні, таке могутнє.
Ілай доповнив розповідь. Все це стало нереально. Де тепер Рубіна, що з нею зробив Пан? На питання чому Ілай не відбив хоча б тіло Рубіни, він відповів, що Пан зник. В той час поки вони пробивалися до намету крізь неймовірну кількість ламій і воронів. Арман був невтішний. Ми відвели його до кімнати. Короля розважали Яна та Мирон, про смерть його матері ніхто не сказав, поки що. Споглядаючи за ними, я подумала, що батьки з цих двох стануть кращими, ніж чоловік та жінка один одному. Мені ж хотілось сховатися глибоко в листя верби, що оповила дах дерев’яної альтанки. Ми сиділи мовчки. Вадим з Ілаєм переглянулися.
— Полю, сьогодні я розкладу вогнища. — Вадим взяв мене за руку. Сльози не давали продуху, вони котилися по моїм щокам і підборіддю.
— Що? Які вогнища?
— На Дівочому Полі буде два багаття. Одне ліве — для Ілая. Праве — моє. На світанку ти повинна запалите одне з них. Так, за древнім звичаєм, ти зробиш вибір між нами.
— Сьогодні?
— Так. У Ілая є припущення, щодо долі Рубіни. Він не хотів говорити при Армані. Йому потрібно прийти до тями. — Ілай спокійно дивився, як ми тримаємося за руки. Мабуть, десь глибоко в душі він знав, який я зроблю вибір.
— Той ритуал, яким Пан тебе приворожує, добіг кінця. Залишається лише привести тебе до жертовника, щоб зробити своєю нареченою. Я думаю, він пробудив блідолику сватію. Це доісторична та могутня істота. Але і їй потрібне тіло. Рубіна, так мені здається, стане вмістилищем для неї. Коли воно йде, всі, хто поруч падають мертвими. Окрім обраної нареченої. Сватія обриває останню волю, наступає безвільний стан і ти стаєш лялькою. Думаю, сьогодні вночі, вона прийде по тебе. Нам потрібно протриматися до світанку. Привести тебе до галявини вночі. І тільки проб’є перший промінь світла, ти повинна розпалити багаття.
— Ким стала Рубіна? — Мозок не сприйняв жодного слова.
— Блід… — Хотів повторити Вадим. Але він побачив вираз мого обличчя і замовкнув.
— Ти знав, що Льока тепер одне з цих потворних створінь? — Крикнула я. Він опустив очі. — Тепер і Рубіна, хто далі? Так, я розпалю це диявольське багаття! Я хочу, щоб все це скінчилося! Чи можна врятувати Рубіну? — Ілай похитав головою.
— Ще з народження її дар був слабкий і вона попросила сили. Це її розплата. Перед блідоликою сватією безсилі навіть Серафими. Вона настільки потворна, що ми прикриваємося крилами.
— Рубіна просила сили у темряви, не вірю!
— Поліна, коли ти кличеш, то не знаєш, хто відгукнеться. І під якою личиною, до тебе прийде диявол. Він лукавий. Рубіна жадала відьмацької сили — вона її отримала. А борг віддавати потрібно. Особливо темряві. Вона не пробачає. — Мені й без того було моторошно, а тепер, знаючи, що за мною йде те, перед чим навіть Ілай пасує, стало дибки страшно.
— А чим зарадить багаття? Це зупинить сватію?
— Так. Вогонь від нього має чудодійну силу. Ми просто спалимо цю гидоту.
— Ця гидота — Рубіна, якщо ти забув. — Гаркнула я на Ілая.
— Вже ні. — Але Вадим зупинив його поглядом. — Пробач. Так, звісно, в тілі Рубіни буде сватія… Але її душа…
— Ілай годі! — Так голосно крикнув Вадим, що Яна повернула до нас голову. Інтуїтивно вона розуміла, що щось відбувається, але не питала нічого.
— Зачекай Вадиме. Що з її душею? — Ілай опустив очі й роздивлявся свої руки. — Ілай!
— Душа все ще там… В тілі. Вона розуміє, ким стала.
— А цей вогонь, — вже спокійніше сказала я, — він очистить її?
— Так. І душа Рубіни зможе покинути це місце.
— Це хоча б щось… а що до Льоки?! Кіра сказала, що її дух прив’язаний до Тихого Притулку. Можливо, і
