Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» - Фенні Флегг
Вона припиняла будівництво усіх багатоквартирних будинків, особливо з червоними черепичними дахами; а Вен Джонсон отримував власне шоу на телебаченні… Він був одним з улюбленців Тованди.
Хуліганів, які розмальовують стіни графіті, занурювали в діжу з невивідною фарбою. Діти знаменитих батьків втрачали право писати книжки. І вона особисто стежила за тим, щоб усі добрі чоловіки й турботливі татусі, які тяжко гарують, отримували кожен у подарунок поїздку на Гаваї, а на додачу — моторний човен.
Тованда вирушала на Медисон-авеню й брала під керівництво всі модні журнали; усіх моделей вагою менш ніж шістдесят кілограмів було звільнено, а зморшки раптом ставали сексуально привабливими. Знежирений селянський сир заборонявся по всій країні назавжди. Те саме стосувалося й морквяних паличок.
А лише вчора Тованда впевненим кроком увійшла до Пентагону, забрала всі бомби та ракети й натомість роздала тутешнім хлопцям іграшки, щоб бавилися. Тим часом її сестри робили те саме в Росії. Потім вона з’явилася у вечірніх шестигодинних новинах і передала весь військовий бюджет громадянам Сполучених Штатів, старшим за 65 років. Того дня Тованда була настільки зайнята, що спати Евелін лягла цілком виснаженою.
Нічого дивного. Сьогодні, поки Евелін готувала вечерю, Тованда стратила цілу кімнату режисерів порно, в тому числі дитячого. А пізніше, коли Евелін мила посуд, Тованда власноруч висаджувала в повітря Близький Схід, аби запобігти Третій світовій війні. І тому, коли Ед заволав зі свого лігва, вимагаючи ще пива, перш ніж Евелін встигла зупинити її, Тованда крикнула:
— СТУЛИ ПИСОК, ЕДЕ!
Він дуже тихо підвівся зі свого крісла з відкидною спинкою й увійшов до кухні.
— Евелін, з тобою все гаразд?..
«Вімз віклі»
(Тижневик міста Вісл-Стоп, Алабама)
9 лютого 1943 р.
Війна набирає оберти
Моя друга половинка гарує в дві зміни, як і майже всі на залізниці, оскільки важка промисловість працює понаднормово. Тож я в ці дні — цілком самотня дівчина. Але, якщо він допомагає Дядькові Сему та нашим хлопчикам, гадаю, я можу це пережити.
Томмі Ґласс і Рей Лаймвей пишуть із табору й передають привіт.
До речі, чи бачив хтось неперевершений сад Іджі й Рут біля старого будинку Тредґудів? Іджі каже, що Сипсі виростила в ньому масляні боби завбільшки як срібний долар кожен. А я в себе нічого не можу зібрати, хіба що трохи батату.
Троє членів перукарського квартету «Веселі кралечки»: Бідді Луїз Отис, Нінні Тредґуд і я з’їздили до Бірмінгема й повечеряли у кав’ярні Бриттлінґа, а тоді відвідали виставу нашої рідної Ессі Рю Лаймвей. Картина, що йшла на екрані, була навіть наполовину не така цікава, як шоу в антракті. Ми надзвичайно пишаємося. Нам так і кортіло розповісти всім у кінотеатрі, що вона наша подруга. Нінні повернулася до свого сусіда й сказала йому, що Ессі Рю — її зовиця.
До речі, не забувайте берегти гуму.
Дот Вімз
P. S. Хто сказав, що ми слабка стать? Минулої неділі бідолашний Двейн Ґласс зомлів на власному весіллі й майбутній дружині довелося всю церемонію тримати його на собі. Він каже, що йому значно покращало, коли все скінчилося. Одразу ж після медового місяця він вирушає до армії.
Вісл-Стоп, Алабама
12 січня 1944 р.
У Бірмінгемі, на великій залізничній станції «Ел енд Ен Термінал» зібралися духовий оркестр і ще людей п’ятсот — зустрічати синів, чоловіків і братів, які поверталися додому героями війни. Високо майоріли прапори в очікуванні потяга о шостій двадцять із Вашинґтону, округ Колумбія.
Але сьогодні свою першу зупинку потяг зробив за двадцять хвилин до Бірмінгема, де в кінці перону на свого хлопчика чекала одна негритянська родина. Дерев’яну труну тихо опустили з багажного відділення і поклали на візок, щоб доправити в Трутвілль.
Артис, Джаспер і Вередлива Пташка йшли слідом за Онзелл, Сипсі й Великим Джорджем. І коли вони ішли дорогою, Ґрейді Кілґор, Джек Баттс і всі залізничні працівники знімали капелюхи і стояли перед ними, схиливши голови.
Не було ні прапорів, ні стрічок, ні медалей — лише картонна табличка на труні з написом «Рядовий першого класу Д. П. Піві». Але через дорогу у вікні кафе майорів прапор і красувалася зірка за військову службу, а напис у вікні сповіщав: «Вітаємо вдома, Віллі Бою».
Рут, Іджі й Кукса вже були в Трутвіллі й чекали разом з іншими.
Милий Віллі Бой, Дивний Порадник Піві, хлопчик, прийнятий до інституту в Таксиджі… розумник, який збирався бути адвокатом, провідником свого народу, світлом на занедбаних шляхах від Алабами до Вашинґтону, округ Колумбія. Віллі Бой, єдиний, хто мав шанс досягти цього, був убитий після бійки в барі чорношкірим солдатом на ім’я Вінстон Льюїс із Ньюарка, штат Нью-Джерсі.
Віллі Бой розповідав про свого татка, Великого Джорджа, про якого вдома щоразу, згадуючи його ім’я, і білі, й чорні казали: «Авжеж, оце людина!»
Але Вінстон Льюїс заявив, що кожен, хто працює на білих, особливо в Алабамі, є не більш як відсталий, недолугий, тупий і запопадливий Дядечко Том.
Аби вижити, Віллі Бой був навчений не реагувати на образи, гамуючи в собі найменший вияв гніву чи агресії. Але сьогодні, почувши слова Вінстона, він відчув образу за батька — і зацідив пивною пляшкою просто в пику солдатові, від чого той, непритомний, гепнувся на підлогу.
Наступної ночі під час сну Віллі Бою перерізали горлянку від вуха до вуха, а потім Вінстон Льюїс пішов у самоволку. Армія не надто переймалася. Серед кольорових солдатів часто-густо траплялися бійки з різаниною, тож Віллі Боя просто відправили додому в труні.
Під час поховання Рут, Смоукі та всі Тредґуди сиділи в церкві на першій лаві. Іджі виступила зі словом від імені родини. Священик у своїй проповіді згадував Ісуса, що лише найдорогоцінніших дітей Своїх забирає до Себе молодими, і казав про волю Всемогутнього Отця, який сидить на золотому престолі небесному. Паства кивала та промовляла: «Так, сер, хай буде свята воля Його…»
Артис разом з усіма підспівував священикові, гойдаючись на своєму сидінні й спостерігаючи, як його мати кричить від муки; але після служби він не пішов на цвинтар. І поки Віллі Боя опускали в холодну, глинисто-червону землю Алабами, Артис тим часом застрибнув у потяг і вже прямував до Ньюарка
