Таємнича історія Біллі Міллігана - Деніел Кіз
— Хочете, щоб вам хтось усе пояснив? — занепокоєно запитав Біллі.
— А з ким, на твою думку, мені краще поговорити?
— Я не впевнений. За останні кілька днів усе так переплуталось. Не знаю, хто зможе відповісти на ваші запитання.
— Біллі, а ти можеш самотужки зійти зі сцени?
Біллі подивився на лікаря здивовано і трохи ображено, ніби вирішив, що той його проганяє.
— Стривай, Біллі, я не те мав на увазі…
Проте очі юнака вже оскляніли. Якусь мить він сидів нерухомо, а тоді роззирнувся довкола, мовби тільки-но прокинувшись. Вираз його обличчя став настороженим та підозрілим. Він хруснув фалангами пальців і зміряв лікаря Кола суворим поглядом.
— Ви чимало недоброзичливтсів нажили собі, лікарю.
— Ти про що?
— Сам я на вас зла не тримаю, а от Артур гнівається.
— Це ж чому?
— Небажані персони вирвались на волю.
— А хто такі ці «небажані персони»?
— Тсе ті, кого Артур ізолював, тому шчо риси їхні непотрібними зробились.
— Але якщо ці люди стали зайвими, чому вони досі існують?
Рейджен спопелив його поглядом.
— А шчо, по-вашому, ми мали з ними зробити? Вколошкати?
— Розумію, — сказав Кол. — Продовжуй.
— Мене не влаштовує те, шчо робить Артур. Він теж повинен захисником бути. Сам я не можу впоратися з усім.
— Розкажи мені, будь ласка, про небажаних осіб. Чи схильні вони до насильства або злочинної поведінки?
— Я єдиний, хто грубу силу застосувати може. І тсе тілько за крайньої необхідності.
Раптом Рейджен помітив у себе на зап’ястку годинник і відверто здивувався.
— Це твій годинник? — запитав Кол.
— Не уявляю, звідки він узявся. Тсе, певно, Біллі його купив, поки я не дививсь. Як я вже казав, окрім мене, ніхто з наших не є злодієм, — усміхнувся юнак.
Тоді він продовжив:
— Артур є марнославним дуже і тсурається небажаних персон. Він велів, шчоби ми їхнє існування в таємнитсі тримали.
— А чому про них стало відомо тільки тепер?
— Тому шчо раніше не питав ніхто.
— Справді? Жодного разу?
Рейджен стенув плечима.
— Може, хтось питав у Біллі чи Девіда, але вони й самі нічого про тсе не знали. Ми умовилися, шчо про існування небажаних персон тілько тому зі сторонніх розповімо, хто нашу тсілковиту довіру заслужить.
— То чому ж ви все-таки надумали відкрити мені цю таємницю?
— Артур втрачає панівну позитсію. Небажані персони повстали й вирішили заявити про себе. Кевін написав для вас отой список. Тсе є дуже потрібний крок, але недобре було так рано тсе робити. Шче повної довіри не встановлено. Тепер наш захисний механізм знишчено. Я не мав би розповідати про небажаних персон, та я не брехатиму, коли мене прямо запитують.
— І що ж тепер буде, Рейджене?
— Ми об’єднаємося в одне тсіле. Тсього разу всі без винятку. Відновимо контроль. Більше не буде провалів у пам’яті. І верховодитиме тілько одна людина.
— І хто саме?
— Учитель.
— А хто такий Учитель?
— Він вам сподобається. В ньому врівноважені хороші риси й не дуже, як у кожній нормальній людині. Ви ж знаєте, шчо зараз діється з Біллі. Він є неврівноважений, шчоразу інакший, залежно від обставин. Учитель свого імені не назива, та я знаю, хто тсе є. Якшчо я скажу вам, хто насправді є Учитель, ви точно вирішите, шчо ми всі схибнулися.
— Поясни, будь ласка.
— Ви вже зустрічали окремі іпостасі Учителя, лікарю Коле. Як би вам тсе пояснити? Запитайте себе, як змогли ми навчитися всього, шчо вміємо? Тілько завдяки Учителю. Тсе він навчив Томмі пратсювати з електронікою, а шче вислизати з пут і замки одмикати. Тсе од нього Артур навчився біології, фізики й хімії. Тсе він показав мені, як зі зброєю поводитись, а також як рівнем адреналіну керувати, шчоби максимальної сили досягнути. Тсе він навчив усіх нас графіки й живопису. Учитель уміє все.
— То хто ж такий Учитель, Рейджене?
— Учитель — тсе є всі ми, всі Біллі в одному. Але сам Біллі про тсе не здогадується.
— Рейджене, а чому ти вийшов на сцену, аби все мені розповісти?
— Тому шчо Артур надто сердитий. Тсе його промах. Він послабив контроль, і тсе дало змогу Кевіну й Філіпу роздзвонити таємнитсю про небажаних персон. Артур є дуже мудрий, але він може схибити, як і всяка людина. І тепер усередині тсілий заколот.
Кол подав знак Малавісті, щоб той присунув стільця ближче.
— Ти ж не проти, щоб Дейв Малавіста до нас приєднався? — запитав лікар.
— Біллі побоювався, шчоби вас було двоє водночас, але мене тсе не лякає, — відповів Рейджен. Він окинув оком приміщення, нафаршироване електронним начинням, огледів кабелі, що зміїлися підлогою, і похитав головою. — Тсе була би кімната мрії для Томмі.
— Чи можеш ти нам трохи більше розповісти про Учителя? — поцікавився Малавіста.
— Ну, шчо вам шче сказати. У дитинстві Біллі винятково обдарованим був. Він був усіма нами вкупі. Тілько тепер він тсього не знає.
— Навіщо ж йому знадобилося ваше існування? — запитав Малавіста.
— Мене, наприклад, було для фізичного захисту створено.
— Але ж ти усвідомлюєш, що насправді ти лише витвір уяви Біллі?
Рейджен відхилився на спинку стільця й усміхнувся.
— Мені тсе пояснили вже. Я змирився з тим, шчо я є лише витвір уяви Біллі. Але сам Біллі шче й дотепер тсього не може визнати. Біллі багато в житті напартачив. Через тсе й небажані персони поз’являлись.
— Як гадаєш, чи варто сказати Біллі, що він і є Учитель? — спитав Малавіста.
— Якшчо він дізнається, то засмутиться дуже. Але коли ви будете з Учителем говорити, то знайте, шчо тсе ви балакаєте зі справдешнім, тсілісним Біллі. — Рейджен помовчав, розглядаючи свій новий наручний годинник. — Нечесно було розкидатися грошима Біллі без його відома. Ну та нехай. Тепер він принаймні знатиме, скільки часу втрачає.
До нього звернувся лікар Кол:
— Рейджене, чи не здається тобі, що вам усім час подивитися правді у вічі й узятися до вирішення вашої проблеми?
— Річ у тому, лікарю, шчо проблема не в мене, проблема — тсе я сам.
— Як би, на твою думку, відреагував Біллі, дізнавшись, що він і є Учитель?
— Тсе його зламало б.
Під час наступної терапевтичної бесіди Рейджен сказав лікареві Колу, що в них із Артуром відбулась довга і бурхлива суперечка, в результаті якої вони вирішили, що Біллі таки повинен знати правду. Спершу Артур наполягав, що Біллі не витримає такого потрясіння і що це може безповоротно розхитати його психіку. Але врешті-решт він мусив погодитись, що Біллі не зможе одужати, якщо не
