Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

Друг підвівся й почав обтрушувати шорти від піску.

— Дякую, — щиро промовив я.

Сем на мить перервався і глянув на мене згори донизу. Він з усмішкою хмикнув і знову знизав плечима, ніби нічого особливого для мене не зробив.

— Джейку, я справді радий за тебе і хочу допомогти. До того ж у мене вже немає сил проводити із тими двома цілий день. — На останній фразі він закотив очі і похитав головою, зображуючи роздратування, чим розсмішив мене.

Я став слідом за другом, зібрав речі, і ми разом попрямували до табору.

Схоже, мені треба було розповісти все друзям. Чи не все?

Коли ми повернулися, була чверть до третьої пообіді. Наші друзі веселилися як могли: Джон мугикав якусь нову мелодію і підбирав під неї акорди на гітарі, а Джеймс вибивав ритм на своїх колінах. Мабуть, їм теж починав набридати відпочинок далеко від цивілізації і головне — далеко від нашої студії.

Підійшовши ближче до хлопців, Сем узяв стільчик, поставив його між ними і досить голосно оголосив:

— Джейкоб хоче нам щось розповісти.

Щойно останнє слово пролунало, погляди друзів кинулися до мене. Від такої пильної уваги я завмер і несподівано для самого себе розгубився. Поки ми із Семом йшли до табору, я намагався обдумати, що слід сказати, але дорога виявилася надто короткою. У результаті я мовчки стояв перед друзями, а в голові кружляв рій із думок, пов'язаних із незнайомкою, які вголос не варто було говорити.

— Ти переїжджаєш? — пожартував Джеймс.

Я звів брови і з нерозумінням подивився на нього:

— Куди?

— Туди, куди ходиш щодня, — зі смішком відповів він.

Мої брови метнулися вгору, а очі округлилися. Схоже, мої відлучки не залишилися такими непоміченими, як я думав.

— Ні, — я хитнув головою. — Чого раптом мені туди переїжджати?

— Джейку, це жарт, — втрутився Джон. — Джеймс просто жартує. То що ти хотів нам розповісти?

Я ковтнув, глибоко вдихнув і приготувався видати їм правду, точніше, майже всю правду.

— Коротше, тут на пляжі не тільки ми.

Джеймс сплеснув у долоні й підскочив зі словами:

— Ось воно що! Я так і знав! Ти ходив до дівчат за нашою спиною.

— Та вгамуйся вже, — знову встряв Джон, — дай йому закінчити.

Сем же весь цей час сидів із самовдоволеним виразом обличчя і спостерігав. Його це безперечно забавляло. А ще друг називається!

— Якщо коротше, то внизу, за пагорбом, — я махнув рукою за спину, — схоже, є ще один табір. На цьому пляжі, окрім нас, відпочиває компанія із чотирьох дівчат.

— І звідки ти це знаєш? — спитав Джон.

— Так, звідки ти це знаєш? — Сем повів бровою і посміхнувся.

Він точно знущався з мене. Думав, що я спасую? Гаразд, я й сам так думав, але все ж таки не здався.

— Недалеко від табору я зустрівся з дівчиною, у якої й дізнався, що вона тут із подругами, — пояснив я. — І Семе, ти починаєш мене дратувати, — перевівши погляд на друга, додав я.

У відповідь на мої слова він засміявся і, вставши зі стільця, підійшов до мене.

— Пробач, друже, не зміг утриматися. — Повернувшись до наших друзів, Сем продовжив: — Джоне, Джеймсе, як сказав Джейк, дівчат четверо, і сьогодні ввечері ми йдемо до них знайомитися.

Джеймс із посмішкою свиснув і вдоволено закивав:

— Оце я розумію покинутий пляж.

Тільки Джон, який усе ще сидів на стільчику, не всміхався і не радів. Він здавався спокійним, але задумливим, а його очі дивилися в бік пагорба.

— Вони запросили нас? — раптом спитав Джон.

— Ну-у-у, не зовсім, — спіймавши погляд друга, я стиснув губи, безмовно видаючи все те, що не сказав вголос.

— Тоді, може, не варто йти до них? Може, вони відпочивають тут не одні? — не вгавав Джон, у мить розвіявши мій гарний настрій.

Я потер потилицю, а потім запустив п'ятірню у волосся на маківці.

— Не знаю, я не подумав про це.

— Та годі вам, — Джеймс махнув рукою в мій бік. — У чому взагалі проблема? Підемо і перевіримо.

Сем схвально закивав і тихо засміявся:

— Ніколи не думав, що такий день настане, але я згоден із тобою.

Джон окинув нас довгим поглядом, потім підвівся зі стільчика і сказав:

— Закину пиво в холодильник, ми ж не підемо з порожніми руками знайомитися.

Вирішивши висуватися після заходу сонця, хлопці взялися за свої справи, а я ж не знаходив собі місця. Спочатку я пішов поплавати разом з усіма, але навіть пірнаючи під воду, перед очима бачив тільки її. Спроби слухати музику, щоб відволіктися, теж не мали успіху, адже я починав уявляти, як танцюю з нею, міцно притискаючи до себе. Брати участь у розмовах із друзями в мене не виходило, у голові я постійно прокручував кожне слово, вимовлене прекрасною незнайомкою. І що найгірше, час, як на зло, тягнувся болісно повільно, змушуючи мене постійно поглядати на годинник.