Дім на березі озера - Мері Лоусон
Вичитування почалося обманно. Лікар Крістоферсон сказав, що всі захоплюються тим, як хлопці стараються для нас із Бо, й усі знають, як сильно вони прагнуть справлятися самотужки.
Потім він ненадовго змовк. Думаю, вони обидва знали, що то було не все, що він намірився сказати.
Лікар продовжив. Він сказав, що часом важко змиритися, коли, попри всі твої намагання, нічого не виходить. І визнати це не соромно. Насправді, визнати це – важливо. Важливо усвідомити, коли щось не виходить, бо інакше наражаєш себе на нестерпну напругу. А тоді, звісно, зазвичай стається щось погане.
Він знову змовк. А тоді Люк сказав, так тихо, що мені довелося напружитися, притискаючи вухо до дверей, щоб розчути, що вони з усім розібралися і вже все гаразд.
Лікар Крістоферсон запитав, чи вони цього певні?
Його голос був лагідний, але навіть я чула в ньому серйозність. Він трохи почекав, питання висіло між хлопцями в повітрі. Уявляю, як Люк провів рукою по волоссю. Потім лікар сказав, що хвилюється за нас із Бо. Те, що трапилося перед нашими очима, більше ніколи не повинно повторитися. Ми надто багато пережили. Ми були надто вразливі.
Далі мовчання тривало довше. Люк кашлянув.
Лікар Крістоферсон сказав, що, попри свою нехіть до цього, але, маючи хоч якусь причину підозрювати, що таке повторилося, в нього не буде іншого вибору, крім як зателефонувати тітці Енні. На щастя, я не усвідомлювала, що він мав на увазі. Я вирішила, що він погрожував їм доганою від тітки Енні, – перспектива, що видавалася мені вкрай доречною. Мені й на гадку не спало, що він мав на думці відправити нас із Бо на схід.
Цього разу тиша трималася доти, доки її не перервав сам лікар Крістоферсон. Він сказав, що хоче, щоб вони погодилися на дві умови. По-перше, якщо колись у майбутньому між ними буде конфлікт, то вони розв’яжуть його мирним шляхом. По-друге, якщо вони зіткнуться з проблемами, то шукатимуть допомоги. Їхнє бажання бути самодостатніми гідне захвату, але вони мусять пам’ятати, що надто сильна гордість – це слабкість, якщо не сказати – гріх. Багато людей із нашої громади будуть раді допомогти, з поваги до наших батьків. Отож, потрібна їхня згода. Більше ніяких бійок, і відтепер їхня гордість має стояти на другому місці, після нашого з Бо добробуту.
Потім вони йому відповіли, перший – Люк, далі – Метт, і дали згоду. Лікар Крістоферсон відразу влаштував їм випробування, сказавши про свої підозри, що з грошима у нас наразі непросто й він хотів би їх виручити. Вони відразу ж його провалили, запевняючи, що ще залишилося багато батькових грошей, але вони страшенно вдячні за пропозицію. Певно, він знав, що хлопці казали неправду, але вирішив, що їхня гордість на сьогодні достатньо витерпіла, як на один день, тож промовчав. Потім почувся скрип стільців і я шмигнула назад на кухню, де Бо й Моллі пили на підлозі пообідній чай.
Через кілька тижнів містер Тьортл упав із даху.
На той час Метт уже повернувся до школи. Не знаю, як Люкові вдалося його переконати, точно не вивихнувши його плече. Власне, недавно мені спало на думку, що, може, його переконав і не Люк. Може, його переконала Мері. Хай там як, а Метт повернувся до школи й готувався до іспитів, мов божевільний. У нього не було умов, які можна назвати ідеальними для навчання. Щойно Люк пристав на роботу шкільним сторожем, Меттові довелося глядіти нас, тільки-но повернувшись зі школи, а глядіти Бо – не найлегша у світі справа. Вряди-годи до мене приходять студенти й вибачаються за невиконання завдання. Кажуть, що були хворі (похмілля), або не змогли дістати в бібліотеці якусь певну книгу (прийшли запізно), або мали ще три завдання, що мусили зробити тоді ж (відклали все до останньої хвилини). А я думаю про Метта, що всівся на підлогу, маючи підручник із хімії з одного боку, й Бо, яка погоджувалася сидіти на горщику, якщо тільки він посидить поряд, – з іншого, й шалено шкрябає щось у зошиті, покладеному на коліно.
Звісно, фінансові негаразди нікуди не поділися. Обов’язки сторожа забирали лише кілька годин на день. (Як виявилось, за ідеальним розкладом, бо Люк міг повертатися до своїх ранкових клопотів до того, як Метт ішов до школи, і йти на роботу, коли Метт приходив додому.) Попередні сторожі завжди були ще й фермери, тож ця робота давала просто невеликий додатковий прибуток. Я певна, що шкільна рада виділила максимум, але вона не могла платити Люкові прожитковий мінімум за десять-п’ятнадцять робочих годин на тиждень. Ця платня покращила ситуацію, але повністю її не розв’язала.
На той час весна вже буяла, й з’явилося багато роботи на фермах, але Люк за них не брався, бо не міг примусити себе залишити Бо з сусідами. Містер Тедвортс запропонував роботу, підхожу для Люка. Він мав два акри землі, що заросла лісом, і хотів їх розчистити: зрубати дерева, викопати корені, колоди трактором відвезти до будинку, порізати на поліна, поколоти їх і продати в місті дрова. Робота саме для Люка, але потребувала денного світла, а містер Тедвортс хотів, щоб її виконали швидко. Він не міг чекати до вихідних, коли Люк матиме вільний час.
З одного приводу між хлопцями з’явилося те, що лікар Крістоферсон називав тертям. Метт наполягав, що з Бо буде все гаразд, якщо її кілька днів на тиждень глядітиме хтось інший. Люк навідріз відмовлявся. Він відказав, що запланував глядіти Бо рік і глядітиме її рік.
Пригадую ту сутичку. Пригадую, як Метт сказав:
– Точно рік? І це має бути точно рік? А якщо рік без місяця? Такий варіант ти розглядаєш? А якщо рік без тижня?
Люк змовчав.
– А якщо тобі трапиться добра робота, а тобі до року залишиться день, то що, ти від неї відмовишся, Люку? Невже ти скажеш, що для Бо буде найкраще, якщо ти від неї відмовишся?
Люк відповів:
– Стули пельку, Метте, добре?
Я бачила, як напружилося Меттове підборіддя, але, відчувши за собою тінь лікаря Крістоферсона, він змовк.
А тоді ще дещо нагодилося.
Якось я слухала дебати на тему «Характер – це доля». Їх проводили в рамках ярмарку випускників. Усе закінчилося гризнею, бо ведучий дебатів не визначив умови наперед. Вони загрузли, обговорюючи «долю». Звісно, якщо твоя доля – бути вдареним випадково впалим метеоритом, то навряд чи твій характер якось може на це вплинути.
Та все одно ця
