Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей

Ще, вона ніколи не одужає чи я ніколи не поїду? — спитала її співрозмовниця з тією самою підступною добродушністю. — Дурниці, тижнів за два вона буде здоровісінька, і я повернуся до своїх маленьких вихованок у Королевиному Кроулі та до їхньої матері, куди хворішої за вашу приятельку. Нема вам чого мене ревнувати, люба міс Брігс. Я бідна дівчина, не маю на світі жодної близької душі і нікому не роблю зла. Я не хочу позбавляти вас ласки міс Кроулі. Вона забуде мене зa тиждень після того, як я поїду, а її прихильність до вас визрівала роками. Подайте мені, будь ласка, трохи вина, люба міс Брігс, і будьмо друзями. Чого-чого, а друзів мені треба.

На таку мову лагідна й довірлива Брігс мовчки простягла руку, але тим болючіше відчула свою кривду й почала жалібно скаржитися на зрадливу Матильду. За півгодини обід скінчився, Ребека Шарп (бо, хоч як дивно, таке було ім’я в тієї, кого нам щасливе спало на думку досі звати «молодою особою») знов піднялася нагору до кімнати хворої і з чарівною ввічливістю випровадила звідти бідолашну покоївку.

Дякую вам, місіс Феркін, так буде добре. Як же ви гарно все робите! Я подзвоню, коли щось буде потрібно, ще раз дякую. І Феркін пішла вниз, охоплена бурею ревнощів, тим небезпечнішою, що вона мусила ховати їх у своїх грудях.

Чи не та сама буря розчахнула двері до вітальні, коли Феркін минала сходи на першому поверсі? Ні, Брігс своєю рукою нишком відчинила їх, бо стояла за ними на чатах. Вона добре чула, як рипіли сходи під ходою Феркін і як добризкувала ложечка в мисочці від каші, яку несла відштовхнута покоївка.

Ну що, Феркін? — спитала мій Брігс, коли та зайшла до вітальні.— Кажи ж бо, Джейга! Гірше нікуди, міс Брігс, — відповіла Феркін, хитаючи головою. ‘-То їй не полегшало? — Вона тільки раз озвалася до мене. Я запитала, чи їй трохи краще, а вона сказала, щоб я стулила свою дурну пельку. Ох, голубонько, ніколи я не думала, що дочекаюся такого дня! — І знов потекли потоки сліз.

А хто вона така, ця міс Шарп, Феркін? Де ж мені було сподіватися, що, поки я весело бавила час у розкішному домі своїх щирих друзів, велебного Лайонела Делемера та його милої дружини, чужа особа посяде моє місце в серці найдорожчої мені й досі ще найдорожчої Матильди! — Міс Брігс, як видно з її мови, любила поезію, була людиною сентиментальною і навіть видала колись за передплатним списком книжечку своїх віршів «Солов’їний спів».

Вони там усі показилися через неї, міс Брігс, — відповіла місіс Феркін. — Сер Пітт нізащо не хотів відпускати її, але боявся відмовити міс Кроулі. Місіс Б’ют, дружина пастора, ще гірше — без неї жити не може. І капітан теж у неї вклепався.

Містер Кроулі смертельно її ревнув. Відколи міс Кроулі заслабла, то не хоче нікого бачити коло себе, крім міс Шарп, А чому, я не можу сказати, не інакше як вона всіх напоїла чарами.

Ребека першу ніч просиділа біля постелі міс Кроулі, але другої ночі хвора так спокійно спала, що й Ребека гарненько відпочила кілька годин на канапі, поставленій1 у ногах старої леді. Дуже скоро міс Кроулі настільки полегшало, що вона могла вже сидіти й щиро сміятися з того, як Ребека зображала невтішний смуток міс Брігс, її манеру плакати, прикладати до очей хусточку, вона мавпувала так майстерно, що міс Кроулі зовсім повеселішала, на радість лікарів, які саме прийшли до неї, бо раніше ця шановна дама від найменшої хвороби страшенно занепадала духом і боялася смерті.

Капітан Кроулі приїздив щодня, і Ребека звітувала йому про стан здоров’я тітки.

А воно так швидко поліпшувалося, що навіть бідолашна Брігс отримала дозвіл зайти до своєї доброчинниці. Люди з чутливим серцем можуть собі уявити, як розчулилася ця сентиментальна особа і яка ніжна була їхня зустріч.

Незабаром міс Кроулі почала дедалі частіше кликати до себе Брігс. Ребеці спало на думку з чарівною поважністю передражнювати шановну даму у вічі, що, як вважала її достойна приятелька, надавало тим сценам подвійної пікантності.

Причини прикрої хвороби міс Кроулі та її від’їзду з братового маєтку були такі неромантичні, що про них навряд чи годилося б писати в цьому пристойному, сентиментальному романі. Бо ж як сказати бодай натяком про вишукану даму з вищого світу, що вона переїлася й обпилася, що сита гаряча вечеря з омарів, якою вона поласувала в пасторському домі, викликала певну недугу, яку сама міс Кроулі вперто приписувала виключно дії вологого повітря? Напад був такий гострий, що Матильда, як висловився його велебність, мало дуба не врізала. Думка про духівницю викликала в усіх родичів нетерплячий, піднесений настрій, а Родон Кроулі уже мріяв, що до початку, лондонського сезону отримає щонайменше сорок тисяч фунтів. Містер Кроулі прислав тітці пачку брошурок, щоб підготувати її до переходу з Ярмарку Суєти і Парк-лейн в інший світ. Проте один добрий лікар із Саутгемптона, якого вчасно покликали, переміг омарів, що мало не стали для міс Кроулі фатальними, і влив у неї стільки сили, що вона змогла повернутися в Лондон. Баронет не приховував своєї досади, що так вийшло.

Тим часом як усі бігали коло міс Кроулі і посланці з пасторського будинку щогодини приносили своїм господарям звістки про стан її здоров’я, в замку лежала ще одна тяжко хвора жінка, на яку ніхто не звертав уваги, — сама леді Кроулі.

Добрий лікар тільки похитав головою, оглянувши її,— сер Пітт погодився на цей візит, оскільки за нього не треба було платити окремо; після цього її залишили в самітній кімнаті, турбуючись про неї не більше, ніж про якийсь бур’ян у парку.

Молоді леді тепер не часто мали змогу втішатися неоціненною наукою гувернантки.

Ребека виявилась такою милою доглядачкою, що міс Кроулі погоджувалася приймати ліки тільки з її рук. Феркін була усунута ще задовго до виїзду її господині з села. Повернувшись до Лондона, ця віддана служниця знайшла гірку втіху бодай у тому, що міс Брігс теж мучилася ревнощами і зазнала такого приниження, як і вона