Данина Каталонії - Джордж Орвелл
Звинувачення проти РПМЄ дійшли до того, що організацію, чисельністю в декілька тисяч осіб, більшість з яких були представниками робітничого класу, окрім іноземних помічників та симпатиків, здебільшого біженців з фашистських країн, і тисяч ополченців, назвали просто величезною шпигунською організацією, яка працювала на фашистів. Це геть суперечило здоровому глуздові, навіть минулої історії РПМЄ достатньо, щоб це довести. У кожного з лідерів РПМЄ революційне минуле. Деякі з них брали участь у повстанні 1934 року, більшість сиділи у в’язницях за соціалістичну діяльність при уряді Леро чи монархії. У 1936 році Хоакін Морін, тодішній лідер партії, був одним із депутатів, які попереджали про неминучий заколот Франко. Вже згодом, після початку війни, коли він в тилу намагався організувати опір Франко, його схопили фашисти. Бійці РПМЄ відіграли велику роль у повстанні, особливо у Мадриді, де під час вуличних боїв полягло дуже багато членів їхньої партії. РПМЄ була однією з перших організацій, що сформували загони ополченців у Каталонії та Мадриді. То хіба можна пояснити такі вчинки належністю до фашистів? Проплачена фашистська партія просто доєдналася б до них.
Протягом війни не було жодного натяку на профашистську діяльність цієї організації. Говорили — хоч я з цим і не згоден, — що, вимагаючи проведення більш революційної політики, РПМЄ колола урядові сили й таким чином сприяла фашистам. Я думаю, будь-який уряд реформістського типу розцінював би партію на кшталт РПМЄ як прикру заваду. Проте це не означає зради з боку РПМЄ. Якщо РПМЄ і справді була фашистською організацією, як пояснити те, що ополченці залишалися лояльними республіці? В жахливих умовах зими 1936—1937 років вісім чи десять тисяч ополченців РПМЄ утримували важливі ділянки фронту. Багато хто просидів в окопах чотири-п’ять місяців поспіль. Важко зрозуміти, чому вони просто не покинули своїх позицій і не перейшли на бік ворога. У них постійно була така нагода, а наслідки цього кроку могли стати фатальними. Попри все, вони продовжували воювати. І невдовзі після заборони РПМЄ як політичної партії, коли всі про це ще добре пам’ятали, війська ополченців — ще не розподілені між частинами Народної армії — брали участь у страшному кровопролитному нападі на схід від Уески, в ході якого всього за один-два дні було вбито декілька тисяч бійців. Принаймні, слід було очікувати братання з ворогом чи великої кількості дезертирів. Проте, як я вже зазначав раніше, чисельність дезертирів була надзвичайно малою. І знову ж таки, можна було очікувати профашистської пропаганди, «поразництва» тощо. Проте нічого такого не спостерігалося. Безперечно, в лавах РПМЄ були фашистські шпигуни та агенти-провокатори, вони є в усіх лівих партіях. Але не було доказів, що серед членів РПМЄ їх було більше, ніж деінде.
Правда й те, що комуністична преса зазначала, хоча й неохоче, нібито гроші отримували лише лідери РПМЄ, а не рядові члени партії. Однак це була ще одна спроба розділити лідерів партії та її рядових членів. Припускалося, що звичайні члени партії, ополченці знали про змову. Очевидно, що якби Нін, Горкін й інші справді служили фашистам за гроші, то звісно їхні однопартійці дізналися б про це швидше від журналістів в Лондоні, Парижі та Нью-Йорку. В будь-якому разі, коли заборонили РПМЄ, контрольована комуністами таємна поліція вважала, що винні всі, тому заарештовували кожного, хто мав бодай найменший стосунок до РПМЄ, навіть поранених бійців, медсестер з госпіталю, дружин членів РПМЄ, часом і їхніх дітей.
І ось нарешті 15-16 липня заборонили діяльність РПМЄ, а саму організацію визнали незаконною. Це було першим, що зробив уряд Негріна, коли прийшов до влади у травні. Коли всіх членів виконавчого комітету РПМЄ кинули за ґрати, комуністична преса заявила про розкриття великої фашистської змови. Деякий час комуністична преса всього світу рясніла повідомленнями на цю тему («Дейлі Воркер», 21 червня, підбірка різних іспанських газет):
ЗМОВА ФРАНКО ТА ІСПАНСЬКИХ ТРОЦЬКІСТІВ
Одразу після арешту великої кількості головних троцькістів у Барселоні... стали відомі подробиці одного з найбрудніших випадків шпигунства під час війни, а також викриття найбридкішої зради троцькістів... Наявні в поліції документи й зізнання не менш ніж двох сотень заарештованих доводять... і т. д.
Так от, було «доведено», що лідери РПМЄ передавали військові таємниці генералові Франко, підтримували тісний зв’язок з Берліном, а також співпрацювали з таємною фашистською організацією в Мадриді. На додачу до всього виринали неймовірні подробиці про повідомлення, написані невидимим чорнилом, таємничі документи, підписані літерою Н. (Нін), і багато чого іншого.
До чого ж, зрештою, дійшло? Минуло шість місяців, а більшість лідерів РПМЄ і досі у в’язниці, хоча судити їх ніхто не збирається, навіть не було сформульоване звинувачення у комунікації з Франко через радіо. Якби вони й справді були шпигунами, то їх, як інших фашистів, уже давно б розстріляли. Однак так і не було надано жодного доказу, окрім хіба нічим не підтверджених свідчень у комуністичній пресі. Що стосується двох сотень «повних зізнань», то про них ніхто більше нічого не чув. Насправді ж вони існували лише у чиїсь уяві.
Окрім того, більшість членів іспанського уряду відмовилися повірити у висунуті проти РПМЄ звинувачення. Нещодавно кабінет міністрів п’ятьма голосами ухвалив рішення випустити антифашистських в’язнів. Проти було двоє міністрів-комуністів. У серпні до Іспанії прибула міжнародна делегація на чолі з Джеймсом Макстоном, членом англійського парламенту. Метою
