Побачити Алькор - Володимир Львович Єшкілєв
Тепер Таракан міг спокійно вивчати внутрішнє життя резиденції. За дві-три доби він планував дізнатися про це життя достатньо для того, щоби вийти для пристрілки на снайперську позицію. Нею мала стати напівзруйнована будівля старого елеватора за двісті метрів від вілли чорного мага. Її Таракан уже перевірив і не знайшов там детекторів присутності, які відповідальна охорона мала б розмістити на всіх високих точках, розташованих недалеко від місця постійного мешкання респектабельного джентльмена зі специфічними джерелами заробітку. Подібна недбалість уже коштувала життя кільком грошовитим дядькам, але проколи інших нічому нікого в Україні не вчили. Охорона Ерікана, судячи з усього, теж готова була наступати на старі рискалі.
На випадок, якщо чорний маг виявиться дуже обережним і безвилазно заховається у неприступних надрах своєї вілли, Таракан розробив «план Б». Для його реалізації він уже замовив частину обладнання. Досі, не без внутрішнього задоволення відзначив кілер, усе йшло за графіком. Максимум за шість діб Ерікана буде ліквідовано. Якщо, звісно, не виникне форс-мажору.
Розділ 35
У Храмі очікували на приїзд високих гостей. Велику залу на першому поверсі, спеціально призначену для проведення урочистих асамблей і зібрань, ретельно вимили, підфарбували позолочені капітелі колон «J» та «В» і замінили перегорілі жарівки на люстрах. До зали внесли погербовані хоругви Достойних Лож і розставили їх у простінках між вікнами. Масивний дубовий трон, призначений для Великого Майстра, встановили у східній частині зали під темно-синім балдахіном, отороченим золотою окрайкою з важкими китицями. Над балдахіном удень і вночі сяяла електричною підсвіткою масонська дельта з уважним і всеблагим оком. Уздовж стін натягнули товстий сріблястий шнур з подвійними Кафіанськими вузлами. Він символізував братерську любов і всесвітнє єднання вільних мулярів. Роботами керував доглядач брат Олександр, який від ранку до пізнього вечора й сам щось прикручував, підшліфовував, дотягував і підшивав. Запах свіжополакованих дверей змішувався зі східними ароматами пахощів, які привезли у двох товстих валізах.
У Храмі відчутно збільшилася кількість гостей. Серед прибулих було багато молодих братів спортивного вигляду. Кожного дня вони обстежували навколишній ліс, уважно придивляючись до місцевих грибників, які врешті-решт почали обходити Храм десятою дорогою. Й це незважаючи на те, що після рясних дощів навколо нього повиростала сила-силенна грибів. Перед літнім сонцестоянням погода налагодилася і над Храмом піднісся досконалий купол літнього неба, бірюзовий вдень і оксамитово-зоряний уночі. Підсушений червневим сонцем, ліс став дзвінким, радісним і цікавим для прогулянок. Ті з братів, які привезли із собою дружин і подруг, стали приділяти більше уваги вечірньому моціонові. Щоденний виторг у найближчому сільському міні-маркеті зріс утричі.
На тлі цього передсвяткового збудження стурбований настрій Костиганова виглядав контрастно і недоречно. Відразу після приїзду він почав відволікати брата Олександра від ремонтних справ. Свій оперативний штаб брат Пітер обладнав у скляній призмі обсерваторії. Там він розклав різні прилади і тепер експериментував з параболічною антеною супутникового зв'язку. Брату Олександру він заявив, що йому недостатньо тієї електричної розводки, яку вже мала обсерваторія, і змусив старого доглядача завести на третій поверх додатковий кабель.
Саме в обсерваторії і знайшов Костиганова Дашковський. Він сказав Пітерові, що директор готовий приїхати до Храму. Костиганов підтвердив свою згоду обмінятись інформацією і призначив місцем зустрічі стару альтанку на лісовому кордоні. Її збудували брати разом із храмовим комплексом, але офіційно вона не належала вільномулярському братству. Схожа з восьмикутною тамплієрівською ротондою, альтанка прикрасила лісове роздоріжжя. Дорога тут роздвоювалась. Її асфальтоване відгалуження вело до Храму, а ґрунтове — до сусіднього села. Брати-охоронці використовували альтанку як сторожовий пост.
За дві години шеф з Корецьким і охороною прибув до кордону. Два джипи і мікробус зупинились біля альтанки. Але Костиганова там не було. Охоронці Храму лише знизали плечима, коли їх спитали, чи не бачили вони бува брата Пітера. Корецький вже хотів йти на пошуки, коли з лісу на важкому байку виїхав Костиганов. Від блиску хромованих фар, баків і патрубків на світлій лісовій галявині стало ще світліше. Пітер хвацько пригальмував біля самої альтанки. Він був без шолома, у шортах і зіжмаканій футболці, які мало пасували до його апарата.
— Не ображайтеся за запізнення, панове, — вибачився власник блискучого дива, потискаючи руку директорові і Корецькому. — Щойно отримав важливу інформацію. Плани дещо змінюються.
— Щось сталося? — спитав Корецький.
— Це все ще треба обміркувати… — Пітер дав знак охоронцям Храму, і ті відійшли від альтанки. Так само, за знаком директора, відійшли бійці агентства. Костиганов звернувся до Корецького: — Ви справді не знали, брате, яка річ до вас потрапила?
— Я і тепер не знаю. Може б, ви мене просвітили, дорогий брате?
— Знахідка вашої родички кардинально змінила ситуацію, — заявив Лицар Кадош. — У нас тепер з'явився шанс вирішити проблему. І вирішити її за масонськими правилами. Без силових акцій.
— Пояснення б усе ж таки не завадили, — погодився з Корецьким директор.
— Мене уповноважили сказати вам наступне, — звернувся до шефа Пітер, попередньо кинувши на журналіста швидкий погляд. — Дівчина, яка перебуває під вашою охороною, знайшла фрагменти старовинного і надзвичайно цінного артефакту, який ми умовно називаємо «містичною зброєю». Я ще раз підкреслюю, що це лише умовна назва. Я не можу вам більш детально розповісти про цей артефакт, зрозумійте мене. Навіть дорогому братові Роману не можу. Я зв'язаний обіцянками про нерозголошення. Скажу лише, що ця зброя може впливати на здоров'я і психіку людей на відстані. Без найменшого фізичного контакту. Взагалі за межами фізичних взаємодій. Інші фрагменти зброї зберігаються у Храмі. Коли ми отримаємо всі складові зброї, її можна буде використати проти чаклуна. Дехто з наших спеціалістів з проблем окультизму переконаний, що ми таким чином зможемо його перемогти.
— Це добрі новини, — сказав директор. — Наскільки я розумію, місія мого агентства на цьому вичерпується?
— Я так не думаю, — заперечив Костиганов. — Справа у тому, що зброю треба буде дуже грамотно підкинути чаклунові. Так, щоби він вважав її своєю здобиччю, нічого не запідозрив і спробував її застосувати. Ми вважаємо, що ваше агентство зможе провести цю операцію краще, аніж наші люди, які не мають у таких діях потрібного досвіду.
— Віддати йому зброю? — здивувався Корецький. — Отой циліндр…
— Брате, — зупинив його Пітер, — про циліндр ми з тобою поговоримо потім. А зараз я би хотів почути від вас, Іване Ваграновичу, чи готові ви й
