Пастка на дурнів - Джозеф Хеллер

Майла Майдербайдера делегація ні в чому не переконала: він категорично відмовився зняти майора Майора з харчового забезпечення, нехай навіть той і тричі комуніст, у чім, правда, в глибині душі Майло дуже й дуже сумнівався. Він забобонно уникав будь-яких нововведень, які могли б порушити звичний і усталений хід справ, тож навідріз відмовився брати учать у Великому Поході. Моральна позиція, зайнята Майлом, була непохитна — аж до того самого дня, коли і його відвідала делегація на чолі з капітаном Гаддом і змусила до безумовної капітуляції.

— Захист батьківщини — це справа кожного, — заявив капітан Гадд у відповідь на Майлові заперечення. — Кожен сам вирішує, як йому повестися, добре запам’ятайте це, Майло! Те, що Бобкінс із Добкінсом добровільно зобов’язали своїх людей підписувати присягу, зовсім не значить, що ви повинні робити так само, боронь боже! Але ви повинні добровільно зобов’язатися до смерті морити голодом кожного байстрюка, який не підпише у вас своєї присяги! Пригадайте «Поправку двадцять другу», Майло! Сподіваюся, ви не проти «Поправки двадцять другої», га?!

Док Дайлік стояв, як скеля.

— Звідки ви взяли, що майор Майор — комуніст?

— А хіба ж він сам заперечував це, аж поки ми не вивели його на чисту воду?! До того ж покажіть-но мені бодай одну-однісіньку присягу на вірність, під якою стояв би його підпис! Ну, покажіть, я хочу її бачити!

— Та ви ж йому їх не даєте!

— Певна річ, — пояснив капітан Гадд. — Бо інакше ми б одним махом угробили весь наш Великий Похід! Повірте, що ніхто на вас не тисне, боронь боже, — не хочете з нами співпрацювати, то й не треба, воля ваша! Та подумайте гарненько, на що перетвориться вся наша титанічна праця, якщо ви раптом станете подавати майорові Майору медичну допомогу, як тільки Майло почне морити його голодом до смерті! Страшно навіть уявити, що вони можуть подумати там, нагорі, у штабі полку, про людину, яка підриває всю систему державної безпеки! Чи, може, вас тягне на Тихий океан, га?

І лише тоді Док Дайлік підняв білий прапор.

— Ну, гаразд, я дам відповідні вказівки Гасу та Весу, — пообіцяв він.

Там, нагорі, у штабі полку, полковник Пескарт ніяк не міг уторопати, що діється в керованій ним бойовій частині.

— Це ідіот Гадд влаштував патріотичний шабаш, — посміхнувшись, доповів йому підполковник Порк. — Гадаю, поки що тобі слід його підтримувати, — адже це ти висунув майора Майора в командири ескадрильї!

— Е, ні, даруй, друже, то була твоя ідея! — гостро відпарирував полковник Пескарт. — Господи, яким я був дурнем, що послухався тебе?!

— То була, між іншим, геніальна ідея! — скромно заперечив підполковник Порк. — Адже таким чином нам вдалося позбавитися зайвого майора, а це був для тебе величезний промах як адміністратора! І не бери в голову, це скоро минеться! Напиши тому придуркові листа подяки, підтримай його морально, і будемо сподіватися, ця гадина скрутить собі в’язи раніше, ніж устигне нам усерйоз нашкодити. Тільки-от…

— Що — «тільки-от»?

— Коли б тільки цей недоумок не заходився витуряти майора Майора з трейлера, — мовив підполковник Порк, пойнятий химерним передчуттям. — Будуть неприємності…

— Тепер наше завдання полягає в тому, щоб витурити цього байстрюка майора Майора геть із трейлера, — рішуче заявив капітан Гадд. — К бісу до лісу — вкупі з жінкою та малими дітьми, коли б вони в нього були! Та поки що обмежимося ним самим. Хто в нас, до речі, за квартирмейстера?

— Сам майор Майор!

— А що я казав? — скрикнув капітан Гадд. — Усі ключові позиції в їхніх руках, яку не візьми! Ні, з цим треба боротися, я цього так не облишу! Коли що, то я до самого майора …де Копитляя дійду! Хай-но тільки повернеться з Рима, і Майло з ним поговорить!

Капітан Гадд безоглядно вірив у мудрість, могутність та справедливість майора …де Копитляя, хоча сам ніколи до нього й не наближався: йому завжди бракувало духу. Своїм делегатом для розмови з майором …де Копитляєм він вирішив призначити Майла і тепер от ніяк не міг дочекатися, коли, нарешті, повернеться з Рима залізний майор. Подібно до всіх інших, капітан Гадд відчував благоговійну пошану до цього сивоголового старця і трепетав перед його величним лицем, немов висіченим з граніту, і його статурою Ієгови, та, повернувшись, нарешті, з Рима з целулоїдним шором на пошкодженому оці, старий одним духом розніс на друзки весь Великий Похід.

Майло розважливо не промовив ані слова, коли сповнений суворої гідності майор …де Копитляй переступив поріг їдальні: шлях до сніданку йому перетинала стіна офіцерів, які чекали своєї черги, щоб підписати присягу на вірність. У протилежному кінці бараку, біля буфету, з’юрмились офіцери, які прийшли до їдальні трохи раніше; тримаючи в одній руці тацю з наїдками, другою вони віддавали честь прапорові, щоб дістати дозвіл сісти до столу. А за столами група прибулих іще раніше хором співала «Зоряного прапора», аби дістатись до солі, перцю та кетчупу. Гамір почав поволі стихати, коли майор …де Копитляй ступив крок уперед і насупився; суворий осуд змішався на його обличчі з якимось навіть отетерінням, наче він не йняв віри власному окові. Потім майор, мов танк, посунув уперед, і стіна офіцерів розступилась перед ним, як Червоне море перед пророком Мойсеєм. Дивлячись прямо перед собою, широким, нестримним кроком майор пройшов до роздавального віконця і гучним, нутряним, владним голосом, у якому вчувалась не тільки стареча хрипота, а й аристократична гідність, коротко кинув:

— Дайте пожерти!

Та, замість пожерти, капрал Сноб подав майорові …де Копитляю для підпису присягу на вірність. Ледь уторопавши, що йому підсовують, майор …де Копитляй величним жестом змахнув папірця на підлогу. Його здорове око люто спалахнуло сліпучою зневагою, а масивне, пооране старечими зморшками обличчя потемніло від гарячого, як вулканічна лава, гніву.

— Я сказав: дайте пожерти! — гаркнув він, і голос його прокотився над принишклою їдальнею, як зловісний гуркіт віддаленої грози. Капрал Сноб зблід і затремтів. Він одчайдушно шукав очима погляду Майла, благаючи якоїсь команди. Кілька жахливих хвилин, що здались принаймні годиною, в їдальні стояла могильна тиша. Потім Майло кивнув і прорік:

— Дати!

Капрал Сноб почав видавати майорові …де Копитляю страви. Той з повною тацею в руках відійшов від роздавального віконця і раптом зупинився, втупившись циклоп’ячим поглядом у гурт офіцерів, що, німуючи, молив його про заступництво.

— Дайте пожерти всім! — знову гримнув майор,