Рогнеда - Валентин Лукіч Чемеріс

– Дивись мені в очі, метка грекине! – показав Володимир грізно. – Ану зізнавайся, як це твій синок зумів дев’ятимісячний шлях пройти за три з хвостиком місяці, га? А звідтоді, як я вперше на тебе поліз, якраз і минуло стільки часу.

Діватися було нікуди, і грекиня зізналась. Коли її Володимир – як захопив Київ, – взяв силоміць і вона вперше опинилася в його одрині (спальні) і мала з ним першу люблю, то вже була вагітною од першого чоловіка свого…

– Од Ярополка?

– Ага, від Ярополка. Тоді вже й понесла ще до тебе.

– Чого ж ти не застерегла мене, що ти вже запечатана Ярополком?

Грекиня зблідла.

– Б-боялась… І зараз, – ще дужче зблідла, – б-боюся… Гніву твого княжого і чоловічого.

Володимир стукнув кулаком об кулак, скреготнув зубами… І бабця йому не сказала, коли оглядала грекиню перед тим, як він ліг з нею, що вона вже запечатана. Треба буде бабу провчити, щоби уважнішою була. А вона ж тоді сказала йому, як грекиню оглянула: «Чиста… Можеш, князю, з нею любитися…»

– Знать так, – вирішив, ще ретельно обміркувавши, Володимир. – Про все це – мовчок! Второпала?

– Второпала, второпала, – радо, що гроза пронеслася мимо, грекиня.

– Ми з тобою займалися люблею дев’ять місяців, тому й синок законний з’явився, як йому й положено – за дев’ять місяців.

Хай і через губу, але князь змушений був визнати народжене маля за свого синка. Назвали його, скорохода того, Святополком. Все своє життя Володимир не любив і навіть не терпів його, але змушений був це приховува-ти і вдавати з себе люблячого батька – дожився!

І ось відтоді до Рогнеди зненацька, сам того не чекаючи, зачастив і хіба ж таку з нею крутив люблю! Коли ж вона народила сина – оголосили про це для всієї Русі. І в той же час він встигав бігати й до інших своїх любок-голубок, а їх у нього! В одному лише Вишгороді 300 було. А ще ж поза Вишгородом стільки ж чекало його люблі – чи й більше. Тож і не дивно, що в усіх довідниках та історичних працях про нього такі пасажі назавжди залишилися:

«За свідченням літописців, Володимир був одержимий «вожделением и ненасытен в блуде, имел связи со многими замужними женщинами и девками…» Згадується там і грекиня, з якою, вагітною від іншого, жив Володимир, і про його наложниць у Вишгороді – о, там є що згадати!

Згадують також і Рогнеду, що її Володимир поселив на Либеді, у селі у Предславиному.

Либідь, найпоетичніша історична річечка…

Притока Дніпра на терені Києва. Текла з давньоруських часів, правда, до нас так і не дісталася. Бере початок із джерел біля станції «Київ Волинський», впадає в Дніпро з правого берега біля Корчуватого.

Довжина – 14 кілометрів, тому й не вціліла – надто маленькою була. Хоча… Колись у ній половецькі коні тонули, такою була многоводною. Ймення своє отримала від імені сестри легендарних засновників Києва – Кия, Щека і Хорива.

Згадується в літописах. Пригадуєте, як, розповідаючи про осаду Києва печенігами в 968 році, літописець додає: печенігів було так багато, що «ніде на Либеді було коня напоїти…»

Басейн Либеді – 68 кілометрів квадратних – розчленований ярами, у яких дзюркотять численні джерельця та струмки. Хоча б Буслівський біля Саперної слободи, Лукрець – під мальовничою Дівич-горою, Живець – біля Бусовиці. Основні ж її притоки: Скоморох, Китаєвський, Старик, Буслівка, Відрадна, Шулявка, Кадетський Гай, Паньковська, Клов, Звіринець, Протасів Яр – практично всі вони взяті в колектори і лише деякі мають періодичний стік. В басейні Либеді багато озер та ставків, на деяких стояли водяні млини. З кінця XIX ст. у зв’язку з розвитком міста, його розширенням басейну Либеді було завдано непоправної шкоди. Майже по всій довжині русло Либеді закріплено бетонними палями, а в більшості літописна річечка взята в колектори і назавжди зникла з лиця землі, зі світу білого, і солов’ї вже не витьохкують на її берегах.

Київ літописну річечку Либідь породив, оспівав, а потім і погубив її.

Разом з Либіддю зникло і княже сільце Предславине. Знаходилось воно на лівому схилі долини Либеді. Ось у ньому, як свідчать літописці, князь Володимир Святославич і поселив свою жону Рогнеду.

З прислугою числом чималим, зі стражею… Це було традиційним звичаєм. Княгині Ользі чоловік її, князь Ігор, подарував Вишгород – а це вже не село, а ціле містечко. Та навіть Ольжиній ключниці Малуші, матері Володимира, закоханий у неї Святослав подарував – свекруха Ольга той дарунок підтвердила, – село. Тож і Володимир не поскупився для коханої – і Рогнеда отримала княже село Предславине з просторим теремом. Жила в ньому вільно, ні в чому не знаючи відмови, робила, що хотіла, всмак їла й пила. Мала чимало слуг та служанок, надійну охорону, харчі своєчасно підвозили і кухарі готували все, що бажала княгиня.

Рогнеда часто, під гарний настрій, ходила вбрана як на свято – у білій весільній сукні, пишній і довгій, як тая наречена