На Зеландію! - Максим Іванович Кідрук
А ще довідався про наглядовий орган Нової Зеландії у сфері радіо та телебачення – New Zealand Broadcasting Standards Authority[41] (BSA, www.bsa.govt.nz). Це управління стежить, щоб мовлення на новозеландських радіостанціях і телеканалах відповідало чинному законодавству (аналогічну функцію в Україні виконує Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі, www.moral.gov.ua). Я занотував адресу офісу BSA в Окленді, сайт і кілька номерів телефонів. Хтозна, можливо, пригодяться.
Нарешті, покинувши копатись в Інтернеті, приступив до головного. Погодитись на пропозицію «Сірого» – це півсправи. Потрібно було придумати, яким саме чином передати «привіт» новозеландцям.
Перший варіант мого плану включав масований напад на Окленд двох-трьох піхотних дивізій за підтримки чотирьох танкових бригад із подальшим просуванням на південь країни. Якщо пощастить, дійдемо до столиці. Авіаносців у нас немає, тому доведеться обійтись без підтримки авіації. Зате танки у нас – хоч куди! Півсотні красенів «Оплот-М»[42] буде більш ніж достатньо. За два дні вони зроблять із Окленда поле для гольфа… Ну, гаразд, просто поле, бо після танків там навряд чи можна буде їздити на гольф-карах.
Цей варіант – мій улюблений, але його довелося відкинути як нездійсненний. І їжаку зрозуміло, що Зеландія надто далеко. Я дуже сумнівався у спроможності наших десантних кораблів переплисти два океани. Точніше, навпаки – не сумнівався, що здійснити такий заплив їм не вдасться. Потонуть. Разом із танками. А тягти їх по дну до самої Зеландії – це не варіант. (Давно казав, що не треба було китайцям «Варяг» продавати…)
Наступні мої міркування зосередилися на Ґреґу. Найпростіше було б віддухопелити товариша Морґана. Так би мовити, вибити з нього все лайно, продемонструвавши глибоку хибність його життєвої позиції. Проте цей план також довелося забракувати. По-перше, я так і не знайшов його адреси. По-друге, на знімках Ґреґ виглядав міцним, дебелим хлопчиною, і я, відверто кажучи, сумнівався, що зможу всипати йому без допомоги ще як мінімум однієї пари рук (принаймні всипати достатньою мірою, щоби Ґреґ сповна усвідомив свої помилки). По-третє, фізична розправа над переможцем конкурсу «Win a Ukrainian Wife» вмить поставить мене поза законом, тим самим капітально ускладнюючи життя. І по-четверте, із розмови з Притулою стало ясно, що «Новий канал» зі свого боку висуватиме обмеження по суті операції, щоби нас потім не затягали по судах. Навряд чи режисери каналу коли-небудь оприлюднять в ефірі відеозапис побиття паршивця Ґреґа, навіть якщо я лупцюватиму його дуже красиво й елегантно.
Якщо ж говорити серйозно, то я чудово розумів, що проблема не в Ґреґові. Головний винуватець цієї веремії – радіостанція, ті люди, що організували конкурс. Саме на них має бути спрямований головний удар.
Ось так, обмежений з одного боку законами, з другого – власними можливостями, з третього – остерігаючись отримати вето від юридичного відділу «Нового каналу», я склав попередній план Оклендської операції. Незважаючи на перераховані вище обмеження, перша редакція все ще була доволі кровожерливою. Вона містила п’ять пунктів, які до виходу в світ цієї книги залишалися під грифом «цілком таємно».
12 березня 2011 року я сів писати Притулі листа:
Привіт!
Це Кідрук. Стосовно того, що надумав.
Перше. Заготовити штук 300 плакатів, бажано кольорових. Картинка така: радянський чувак, який тицяє пальцем з плаката (типовий совєцький банер у стилі «А ты сделал то-то и то-то?»), з-за нього виглядає коза. Намалювати все я зможу сам. Напис на плакаті, зрозуміло, англійською: «Хей, новозеландцю! Якщо твоя дівчина не дає тобі, йди в поле і трахай козу!»… Можливо чергувати з іншим написом: «Убивці маорі! Не маєте успіху в жінок? Не сподівайтеся, що вам пощастить за кордоном». Роздрукувати всі плакати треба буде тут, в Україні. Формат листів А4. Але можна й А3. Уночі об’їхати й обклеїти цими агітками весь центр Окленда.
Друге. Пам’ятник. Я ще не знаю точно який (зараз вивчаю по «Google Maps», що там у них такого цікавого), але треба буде однозначно забацати його в жовто-блакитні кольори. Фарби (балончики) треба буде купити в Україні. Я вже дізнався: у багаж їх здавати можна. Стосовно одягу і гумових рукавичок я подбаю сам.
Третє. Спробую потрапити в ефір на «The Rock FM». Думаю, їм це буде цікаво. (Взагалі в ідеалі – на телебачення, але це трохи ризиковано, в плані – всі бачитимуть морду і потім цю морду можуть набити). В ефірі можна влаштувати дискусію, ну а можна просто вдосталь полаятися, поки не вимкнуть (це ще обговоримо).
Четверте. Після виступу на радіо (через день-два) – диверсія біля їхнього офісу. Варіанти тут різні. Можна обмежитись звичайними граффіті, але можна жорсткіше, типу, обваляти лайном двері. Щось типу того.
П’яте. Постараюсь дістати адресу тов. Ґреґа і напакостити у нього вдома. Самого Ґреґа чіпати не варто – така моя думка. Я поки думаю варіанти, як можна вирахувати адресу.
На зв’язку,
Кідрук
Перечитавши, клацнув «Відправити». Лист пішов.
Дванадцяте березня особисто для мене стало офіційним початком авантюри «На Зеландію!».
По тому став «пробивати» квитки. Не дуже вишукував, перевірив тільки три сервери: www.momonodo.com, www.expedia.com і www.goleif.com. Враховуючи, що процес отримання візи розтягнеться щонайменше на три тижні, як дату вильоту я перебирав будні між першим та десятим травня 2011-го. Як і очікував, маршруту з однією пересадкою не існувало в природі. Найдешевший був із двома – через Москву та Бангкок – і загалом тривав аж сорок п’ять годин! Зате ціна приємно здивувала – 13 600 грн туди й назад. Сума захмарна, але суттєво менша, ніж сподівався. І я сприйняв це за добрий знак.
* * *
Невдовзі Притула зробив свій вибір. «Сірий» повідомив своє рішення за кілька днів до офіційного оголошення на «Новому». Лист-відповідь надійшов на мій мейл 30 березня:
ВСЕ ВИГЛЯДАЄ ДУЖЕ КРУТО. МЕНІ ПРИСЛАЛИ КІЛЬКА СОТЕНЬ ЛИСТІВ, АЛЕ ТИ ПОКИ ЛІДИРУЄШ;)
ТЕПЕР ПОТРІБНО ЗРОБИТИ «ПРИЛИЗАНИЙ ВАРІАНТ» ТВОГО СЦЕНАРІЮ.
АДРЕСА ҐРЕҐА ДЕСЬ МАЄ БУТИ НА ЇХНІХ РЕСУРСАХ. СПРОБУЮ ПРОБИТИ.
В МЕНЕ ЗАШКАЛ АДРЕНАЛІНУ, КОЛИ ЦЕ ВСЕ ЧИТАВ. ЗАРАЗ ЩЕ ОДНА ГОЛОВНА ЗАДАЧА – ЗНАЙТИ СПІВЧУТЛИВИХ УКРАЇНЦІВ НА ТЕРИТОРІЇ ЗЕЛАНДІЇ.
НА ЗВ’ЯЗКУ.
СІРИЙ
Важко сказати, чи Притула справді думав, що «все виглядає дуже круто», чи вже тоді розумів, що за такий плакат юридичний відділ «Нового каналу» вирве йому гланди в один
