Світ не створений - Мирослав Лаюк
Хлопець зловив Штайнмаєра біля кривої смерічки, що колись була, як усі, доки їй не обламали вершок. Лесьо тримав Штайнмаєра за ногу, а той виривався, нігтями видряпуючи землю і ловлячись за біле оголене коріння смерічки. Лесьо перебрався далі й здавив горло ворога руками, наче того охоронця у темниці. Сильний Штайнмаєр відштовхнув Леся, але той знову стрибнув до австрійця, вони котилися по землі, билися над обривом.
У домі мольфар осліп у вогні, однак цим зовсім не переймався. Біля нього знайшли доктора, що розмовляв з мольфаром, наче вони були добрі друзі.
— Не чіпайте цього пана, — лементував осліплий Їлак, коли підійшли хлопці. — Це є чудотворець. Хто поранився — підходьте до пана доктора — він забере ваш біль.
Скорський тримав сумку, у якій мав залишки білого порошку й медичне обладнання, а також купу кульок.
— На горі зникла вежа з паскудним світлом, — сказав хтось із натовпу.
— І світ — не закінчився!
— Справді — гора як гора.
До колись грандіозної будівлі вілли ще довгий час було важко підійти через високу температуру недогарків і розпеченого каміння.
Все птаство всіх дерев, всі звірі всіх кущів і всі змії всіх нір, все втекло звідси. Молоді козулі бігли дерев’яною дорогою, частина якої також тліла, молоді козулі обганяли непритомне тіло пані Вілінської, що лежало неподалік вілли — збите каменем з Остричі. Її роздуті, з боків коричневі, брунатні губи нагадували розрізаний брусок в’яленої оленини.
— А де Лесьо? — схопилася Федиха.
— Він бився зі Штайнмаєром над обривом, а потім вони обоє пропали! — сказав один зі своїх.
Матір, виминаючи смерічки й перестрибуючи купи з чорницями, мчала до обриву. Скелясте підвищення було наче дверима, у які треба увійти. Однак за ними — вже нічого, що належить людині. Внизу лютувала велика вода.
Федиха сіла на кам’яний виступ і, обхопивши голову, нагнулася вперед, ледь сама не падаючи у смертоносне горнило.
— Гляньте, — крикнув хтось ззаду.
І внизу, де берег ставав настільки пологим, щоб у воду можна було просто зайти і не впасти, всі побачили Агату. Вона, ледве ворушачи лапами, витягала з води тіло хлопця, ніби величезну головатицю. Він був живим, він не мав жодної подряпини.
— Диво! — шепотілися люди. — Його витягли з води — а одяг зовсім сухий: і штани, і сорочка. І навіть волосся не мокре.
Зошит 19. Дивіться у воду — там початок і кінець. Кожного разу, як ви кліпаєте, світ стає іншим. Нестабільна навіть вода — вона ж мусить текти в один бік, з вищого місця у нижче, але цей логічний і чіткий рух давно порушено. І логіка вже не має значення. Бо воді байдуже до часу: вона впадає у море, море випаровується і стає рікою. І так завжди. То чого б їй не погратися, чого б не зупинитися й не потекти в інший бік, полякавши дурня, що у неї вдивляється? Звісно, і для неї настане розплата, коли планету поглине вибух сонця або ще швидше рознесе випадковий астероїд. Але, у будь-якім разі, вона нас переживе, вона нас складає на 80 %, а коли ми закінчуємося, вода починає бути складником іншої особи.
Форма буття, що була Лесем, відлетіла в далеку космічну туманність, її більше не цікавило життя на Землі. Леся замістило інше тіло, інша особистість. Вода провела те нове тіло у минуле, зробила так, як не буває і як не може бути. Вибір води був, може, запланованим, а можливо, й випадковим. Я, Олексій, ця фізична маса, що належала 1922 рокові, була тепер тут, у 1838-му. Вода вже проробила цей прийомчик зі Скорським, котрий бігав тут у протигазі, а тепер триндів із мольфаром. Однак мені все ще здавалося, що це сон, — так було простіше.
Лежачи на підводі, вперше отямився, до мене зверталися на ім’я Лесьо. Здригаючись від пам’яті про недавню воду, що пробила мені ніс, рот, вуха й очі, побачив ватагу чудно одягнутих людей. Вони дивно, дуже незвично пахнули й говорили. Скорський їхав на коні поряд, а біля нього чоловік з пов’язкою на очах. На моїй підводі лежала купа мотлоху, а також предмет з коричнево-червоного лакованого дерева. Коли уважніше придивився, то прочитав напис: «Bösendorfer».
Я не вірю в це. Буде ще кілька яскравих спалахів над Остричею, але їх ніхто не побачить, крім мене, оберненого проти руху коней. Під час першого зі спалахів — під Остричею шалено гнатиме поїзд. Під час другого — під Остричею буде чотириповерхова панельна лікарня для туберкульозників. Під час третього — під Остричею буде закинута лікарня, з вибитими вікнами, розграбована. Під час четвертого — на Остричі буде вежа із червоною точкою, що блиматиме паскудним світлом. Під час п’ятого — не буде Остричі. Під час шостого — не буде нічого.
Зошит 20. Щось лиже мені лице. Щось маслянисте, мерзенне, огидно тепле, але прихильне. Розплющивши одне око, бачу довгий гладенький рожевий язик, схожий на смородинове сорбе. Потім розплющую друге око — і відсахуюся. Краще б лежав із заплющеними очима й не дізнавався, хто є власником того язика. Я перестрибнув на піч і вхопив у руки рогач, яким з горнила печі витягують посуд.
Леопард здивовано подивився на мене, розвернувся й сам пішов до виходу. Ця дика кішка була неправильна. Замість довгого, вона мала ще куціший, ніж у кози, хвостик. Вона виглядала не агресивною, а, швидше, ображеною за те, що її не погладили.
Визирнувши у вікно, вирішив, що ніяк не аналізуватиму дійсності, бо тоді доведеться визнати своє божевілля. У сусідній кімнаті рівно посередині на лавицях — дві труни, там — старий чоловік, а також жінка з закритим лицем. Я, пригнувши голову під низьким темним брусом одвірка, вийшов надвір.
— Прокинувся? — запитав Скорський.
Мій зір чіплявся за кожну деталь, бо вона була геть новою.
— Я? Не знаю. Певне, не дуже.
— А що не так? — дражнився Скорський.
— Та все добре.
— Думаєш, що все ще спиш?
— Це дуже цікавий сон. Навколо — гори, очевидно, Альпи. На призьбі сидить доктор, який випав за борт і втопився. І цей доктор узагалі не втікає від безхвостого леопарда.
— Усе правильно. Тільки кілька уточнень: це — не Альпи, а Карпати. Доктор, тобто я — зовсім таки живий, також я не випадав за борт, а мене викинули. І так, зовсім не боюся цю пречудову представницю котячих, але не леопардиху, а приручену рись, Lynx lynx.
— Ага, тепер все зрозуміло! Тепер світ знову став гармонійним.
