Дім на березі озера - Мері Лоусон

Він підвівся й глянув на Люка важко і сердито, й промовив:

– Буде потрібна твоя допомога.

І пам’ятаю, як Люк зиркнув на лікаря, а тоді – на Метта, витираючи рота зовнішнім боком долоні.

Лікар Крістоферсон озирнувся й замислено глянув на нас із Бо. Бо майже перестала тремтіти, хоч і досі плакала. Вряди-годи її охоплював трус і тоді видихала вона з дрижанням. Лікар Крістоферсон підійшов до неї, поклав долоню їй на голівку й пригладив волосся, а потім і мені.

Він сказав:

– Твоя допомога, Кейт, теж буде потрібна. Допоможеш мені з дечим? Моллі залишилась сама в автомобілі, а якщо її надовго залишити, то їй стає самотньо. Допоможи мені вдягнути Бо в комбінезон і тоді ви вдвох могли б піти надвір і посидіти з нею, щоб їй не було самотньо. Авто стоїть на дорозі – я не зміг під’їхати доріжкою до будинку, але двигун залишився увімкнений, тож там затишно й тепло.

Пам’ятаю, як ішла за ним, а він ніс Бо вздовж тунелю в снігу до дороги, і пам’ятаю, як зраділа Моллі, коли він відчинив двері й посадив нас із Бо поряд з нею на заднє сидіння. Моллі була найніжніша собака з усіх, що я знала. Вона також була чудова нянька. Вона ніжно вилизала заплакане обличчя Бо, вуркочучи до неї, і за хвильку Бо теж стала до неї вуркотіти, заховала обличчя у теплій Молліній шиї, вкрившись її шовковими вухами.

А я… Я сиділа поруч з ними й чекала, коли мені скажуть, що Метт помер. На той час я вже знала, що має статися щось страшне, бо ж був знайдений привід забрати нас із Бо з-перед очей. Я мала мільйон можливостей додуматися до цього. Отож, коли лікар Крістоферсон повернувся по нас, я перебувала у глибокому шоці й він мав на руках ще одного пацієнта.

Звісно, іронія цього всього в тому, що за кілька тижнів Люкові слова справдилися. Дещо таки нагодилося.

Частина четверта

Глава 16

Був якийсь час – досить довгий – коли вони не здавалися мені реальними.

Мабуть, «реальними» – неправильне слово. «Важливими» – краще. Мої родичі не здавалися мені важливими. Це було на останньому курсі. Не на першому, коли я думала, що помру з туги за домівкою, а пізніше, на другому й третьому, коли мої обрії розширялися й Кроу-Лейк ніби зменшився до малесенької непримітної цятки на мапі.

Я виявила, що прабабуся Моррісон мала більше рації щодо сили освіти, ніж сама могла уявити. В освіті вона вбачала найбільше добро і водночас можливість утекти від злиденності фермерського життя, але не мала уявлення, які двері та може відчинити. Я вивчала зоологію й склала іспити за перший курс найкраще в групі, й мені сказали, що як працюватиму з такою ж старанністю, то здобуду стипендію на написання дисертації. Я знала, що як добре з цим упораюся, то матиму пропозиції роботи, в університеті чи деінде. Я знала, що як колись захочу працювати за кордоном, то це можна буде влаштувати. Світ відкривався мені; я відчувала, що можу поїхати будь-куди, займатися будь-чим. Бути будь-ким.

Метт, Люк і Бо відступили в невеликий затінений куточок моєї свідомості. На той час – на другому курсі мені ще й двадцяти не виповнилося, отож Бо – тільки чотирнадцять – Бо ще мала відкриті можливості, а Метт із Люком залишалися там, де завжди були й де завжди будуть. Відстань між нами здавалася такою величезною, а та частина мого життя – такою далекою й минулою, що я вже не бачила між нами нічого спільного.

Я не могла собі дозволити приїжджати додому на короткі канікули, а що в Торонто було більше робіт на літо й за них краще платили, ніж удома, то на літо теж не приїжджала. Якось я не бачила їх два роки, й могла б і більше, та вони приїхали на мій випускний. Усі троє, вбрані у найкращий одяг. Мене це розчулило, але я їх соромилася. Я не стала знайомити їх із друзями.

За ці роки я зустрічалася з кількома хлопцями, але стосунки довго не тривали. Невдачі в особистому житті мене не тривожили. По-перше, я надто старанно вчилася, щоб забагато про це розмірковувати, по-друге, як уже сказала, я ніколи не думала, що когось покохаю. Певно, уявляла себе якимось ексцентричним науковцем. Відлюдним і самостійним, закоханим у свою роботу.

І то не була вигадка – я справді щиро любила свою роботу. Університетське життя стало для мене справжнім одкровенням: книжки й наукові матеріали, лабораторії з їхнім обладнанням для аналізів і чудовими складними мікроскопами, консультанти й викладачі, кожен з яких компетентний у своїй галузі – все, що хочеш. На середині третього курсу я вже точно визначила, що далі займатимуся наукою. До кінця того року я вибрала, в якій саме галузі зоології спеціалізуватимуся.

Моє рішення стало результатом навчальної практики на невеличкому озері на північ від Торонто. Те озеро любили відпочивальники, особливо зацікавлені в катанні на човнах та інших видах водного спорту. Ми приїхали туди у вересні, коли відпочивальники вже роз’їхалися. Метою практики було визначити, яке довкілля залишають по собі люди по закінченні літа. В рамках дослідження ми взяли зразки води й зібрали представників флори й фауни з поверхні для подальшого розгляду в лабораторії. Водяних істот везли у резервуарах і пластикових пакетах, у холодильнику, повному льоду, інші їхали в Торонто просто в коробках чи банках. Повернувшись до лабораторії, ми отримали завдання визначити й задокументувати, кого зібрали, прокоментувати їхній стан здоров’я, а якщо хтось помер, то висловити припущення, що могло стати причиною їхньої смерті.

Я зібрала більшість своїх істот із невеликої загатки в кінці озера, й виловлюючи їх, також зачерпнула трохи гнилої органічної речовини із дна. В лабораторії, щасливо перенісши своїх істот у резервуари, я висипала мул і пісок у посудину й швиденько переглянула, чи немає там, бува, чогось цікавого. Переважно там лежало мертве листя й гілочки, але серед них виднівся маленький, чорний, невідомий згусток. Я підняла його пінцетом, обережно опустила на вологий папірець, щоб він не висох, і поклала під стереомікроскоп.

Той згусток колись був гладиш, Notonecta – жорстокий малий хижак, що багато часу проводить догори лапками під поверхнею води, дослухаючись вібрацій, що свідчитимуть про наближення здобичі. Я добре знала гладиша з часів, проведених із Меттом, – він був першим доказом того факту, що поверхневий натяг