Джейн з Ліхтарного Пагорба - Люсі Мод Монтгомері

Джейн стрималася від того, щоб висловити власну думку з цього приводу. Ідучи разом із мамою через велику, яскраво освітлену станцію, почувалася дивно дорослою і певною себе. Френк чекав їх у лімузині, і вони поїхали додому, гамірними і людними вулицями, — до Веселої, 60. Весела, 60 не була ні гамірною, ні людною. Дзвякання залізних воріт позаду неї прозвучало як траурний дзвін. Знову її ув’язнили. Великий, холодний і безмовний будинок змусив її подумки здригнутися. Мама поїхала на вечерю, а бабуся і тітка Гертруда зустріли Джейн. Вона поцілували вузьке біле обличчя тітки Гертруди і м’яке зморшкувате обличчя бабусі.

— Ти виросла, Вікторіє, — крижаним тоном сказала бабуся. Їй не подобалося, що тепер Джейн може нарівні дивитися їй в очі. А ще вона з першого погляду зрозуміла — Джейн якимсь дивом дізналася, що робити з руками і ногами, та, як виглядало, вміла панувати над собою і зробилася впевненішою. — Будь ласка, не усміхайся зі стуленими губами. Я ніколи не могла зрозуміти привабливості «Джоконди».

Вони пообідали. Була рівно шоста. Там, удома, — сьома. Тато буде… Джейн відчувала, що не може проковтнути ні шматочка.

— Чи будеш ти такою ласкавою, Вікторіє, і звернеш увагу, що я з тобою розмовляю?

— Вибачте, бабусю.

— Я запитала, що ти одягала влітку. Я переглянула твій багаж. Схоже, ти не вдягала нічого з того, що брала з собою.

— Лише зелений джемпер, — відповіла Джейн. — Я вдягала його до церкви, а ще як продавала морозиво у Народному Домі. Вдома я носила бавовняні сукні. Я ж вела батьків дім, бабусю.

Бабуся вишукано втерла губи серветкою. Здавалося, вона хоче витерти якийсь неприємний присмак.

— Я не питала про твою сільську діяльність… — Джейн побачила, що бабуся дивиться їй на руки. — З твого боку найрозумнішим було б про неї забути.

— Але ж наступного літа я повернуся, бабусю.

— Будь такою люб’язною, Вікторіє, і не перебивай мене. Ти, мабуть, стомилася після подорожі, то я порадила б тобі одразу йти спати. Мері підготувала для тебе ванну. Думаю, ти з приємністю скупаєшся у справжній ванні.

Усе літо її ванною була ціла затока!

— Я спершу мушу піти й побачити Джоді, — сказала Джейн… і пішла. Вона не могла так швидко відмовитися від новоздобутої свободи. Бабуся глянула на неї, стиснувши губи. Можливо, зрозуміла, що ніколи не зробить Джейн покірною і боязкою Вікторією давніх днів. Вона підросла духом, не лише тілом.

Джейн і Джоді були захоплені зустріччю. Джоді теж підросла. Стала тоншою й вищою, а її очі були смутнішими, ніж раніше.

— Ой, Джейн, я така рада, що ти повернулася. Це було так довго.

— Я так тішуся, що ти ще тут. Я боялася, чи міс Вест не відіслала часом тебе до притулку.

— Вона все каже, що відішле… певно, колись так і зробить. Тобі дійсно сподобалося на Острові, Джейн?

— Я його просто полюбила, — сказала Джейн, рада, що тут є принаймні одна людина, з якою вона зможе вільно розмовляти про свій Острів та свого батька.

Підіймаючись до спальні по сходах, покритих м’яким килимом, Джейн страшенно сумувала за домом. Якби ж вона могла опинитися на голих, фарбованих сходах Ліхтарного Пагорбу! Її давня кімната не стала дружелюбнішою. Вона підбігла до вікна, відчинила його і глянула…, — але не побачила ні зоряних пагорбів, ні місяця над лісами. Їй вдарив у вуха шум із Блур-стріт. Величезні старі дерева поблизу Веселої, 60 були самодостатніми… то не її приязні берези та ялини. Вітер намагався віяти…, Джейн було його жаль…, спробував тут, рвонувся там. Але віяв від заходу. Чи він долетить до Острова…, до оксамитно-чорної зоряної ночі з вогнями гавані навпроти Ліхтарного Пагорба? Джейн вихилилася з вікна і послала повітряний поцілунок татові на ньому.

— А тепер, — зазначила Джейн Вікторії, — нам залишилося витримати лише дев’ять місяців

29

— Дуже скоро вона зовсім забуде про Ліхтарний Пагорб, — сказала бабуся.

Мама не була так цього певна. Вона, як і всі інші, зауважила зміни у Джейн. Сім’я дядька Девіда вирішила, що Джейн «дуже змінилася на краще». Тітка Сильвія сказала, що тепер Вікторія може перейти через кімнату без небезпеки для меблів. І Філіс стала трішки менш протекційною, хоча в цьому сенсі їй ще було куди рости.

— Я чула, що там ти ходила босоніж, — з цікавістю мовила вона.

— Звичайно, — відповіла Джейн. — Як усі діти влітку.

— Вікторія стала справжньою остров’янкою, — зауважила бабуся з іронічною напівусмішкою, так, наче мала сказати: «Вікторія стала справжньою дикункою». Бабуся вже виробила нову манеру дошкуляти Джейн. Досить було підпустити якусь шпильку на адресу Острова. І бабуся безжально з цього користала. Відчувала, що Джейн вислизає з-під її влади і ніяким способом її не вразити. І хоч кольоровий світ все ще вицвітав для Джейн у присутності бабусі, то все ж вона не поверталася до давньої слабохарактерності. Адже ж вона все літо було кастелянкою Ліхтарного Пагорба і спілкувалася з гострим зрілим інтелектом. Новий дух виглядав з її горіхових очей…, щось вільне і далеке…, щось таке, чого бабуся не мала сил ні приборкати, ні завдати йому болю. Вся отрута її укусів, здається, не могла зашкодити тій новій Джейн…, окрім випадків, коли йшлося про Острів.

І це тому, що Джейн насправді ще жила на Острові. Це допомогло їй на протязі перших двох тижнів пом’якшити нестерпну тугу за батьківщиною. Граючи гами, вслухалася у гуркіт прибою на Березі Королеви; коли їла, чекала, що ось-ось повернеться тато із одної зі своїх далеких прогулянок, з Таланом, що біг за ним по п’ятах; коли сиділа самотньо у величезному понурому домі, Пітери складали їй компанію…, хто б міг подумати, що пара котів за тисячу миль звідси може так прикрасити життя? Лежачи без сну вночі, вона вслухалася у звуки свого дому на Острові. А коли читала бабусі й тітці Гертруді главу з Біблії у тій жахливій вітальні, що нітрішки не змінилася, то насправді вона читала їх татові на старій Сторожовій Вежі.

— Я попросила б про трохи більшу ПОВАГУ при читанні Біблії, Вікторіє, — казала бабуся. Джейн читала оповідь про старі гебрейські війни так, як читав її батько, зі звучанням переможних труб у голосі. Бабуся глянула на неї з лютим виразом. Стало зрозумілим, що читання Біблії не можна далі використовувати для покарання Джейн. Вона виразно ним утішалася. І як бабуся могла цьому зарадити?

На останній сторінці свого зошита з арифметики Джейн склала список місяців, що мали проминути, перш