💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Енн у Домі Мрії - Люсі Мод Монтгомері

Енн у Домі Мрії - Люсі Мод Монтгомері

Читаємо онлайн Енн у Домі Мрії - Люсі Мод Монтгомері
усе, що бачив.

— Отже, це гавань Чотирьох Вітрів, — мовив він. — Попри те, як хвалила її моя мати, я не сподівався, що вона буде така розкішна. Які барви… який пейзаж… яка краса! Тут я швидко одужаю й стану сильний, мов кінь. А якщо із краси приходить і натхнення, тут я зможу розпочати свій великий роман.

— Ви ще не розпочали його? — запитала Енн.

— На жаль, ні. Я досі не знайшов годящої ідеї для нього. Вона вислизає від мене — заманює й прикликає, а потім розчиняється в повітрі, щойно я відчуваю, що от-от дотягнуся й зможу її вхопити. Але, може, тут, серед цього спокою й краси, я нарешті її вловлю. Панна Брайант сказала мені, що ви теж пишете.

— Лише невеличкі казки для дітей. Я мало пишу, відколи вийшла заміж і, — розсміялася Енн, — я не виношую думки створити шедевр канадської літератури. Це мені не до снаги.

Оуен Форд розсміявся вслід за нею.

— Гадаю, що й мені також. І все ж я хочу спробувати, коли тільки матиму достатньо часу. У журналіста на таке немає змоги. Я багато пишу для газет, і мені бракує часу, конче необхідного на те, щоб написати книжку. Але тепер, маючи три вільних місяці, я розпочну… якщо тільки знайду потрібний лейтмотив… душу роману.

Раптом у Енн — так несподівано, що вона замалим не підскочила — майнула ідея. Та говорити про неї було ніколи: вони з Оуеном саме дійшли до будинку Мурів. Коли вони були вже на подвір’ї, з кухні на ґанок вийшла Леслі, вдивляючись у сутінки в очікуванні гостя. Жовте світло лилося на неї із відчинених вечірніх дверей. Вона була вбрана в просту сукню з дешевого кремового серпанку й підперезана багряним паском. У її одязі завжди був яскраво-червоний штрих. Леслі казала Енн, що почувається невдоволеною без бодай чогось багряного, хай то навіть буде лише квітка. Для Енн то завжди символізувало пристрасну, закуту в кайдани обставин натуру Леслі, що не могла знайти собі іншого вираження, крім цих поодиноких вогненних спалахів. Сукня Леслі мала невеличкий виріз і короткі рукави. Її руки мерехтіли в теплому світлі, ніби мармур відтінку слонової кістки. Кожна витончена лінія її тіла виділялася м’якою тінню проти світла, а коси сяяли, наче полум’я. За її спиною квітнуло зорями фіолетове небо над гаванню.

Енн почула, як її супутник охнув. Навіть у густих тьмяних сутінках вона бачила захват і зачудування на його обличчі.

— Хто це прекрасне створіння? — запитав Оуен.

— Це пані Мур, — відказала Енн. — Вона дуже гарна, правда?

— Я… я ніколи не бачив нічого подібного, — відповів приголомшений Оуен Форд. — Я не думав… я був не готовий… Боже правий, але як можна бути готовим до того, що знайдеш богиню, котра здаватиме тобі кімнату? Та якби вона була вбрана у фіолетові шати й мала гроно аметистів у косах, я вважав би її царицею морів! А вона бере пожильців!

— Навіть богині мусять на щось жити, — усміхнулася Енн. — А Леслі не богиня. Вона просто дуже вродлива жінка, у якій людського стільки ж, скільки в нас усіх. Панна Брайант щось казала вам про пана Мура?

— Так… він утратив розум і пам’ять, якщо не помиляюся… Але вона нічого не казала про пані Мур, тож я сподівався зустріти звичайну заклопотану дружину сільського фермера, котра бере пожильця, щоб заробити копійчину.

— Леслі саме це й робить, — суворо відказала Енн. — Хоча їй це нітрохи не подобається. Надіюся, вас не дратуватиме присутність Діка. Та якщо дратуватиме — будь ласка, не показуйте цього Леслі. Її це дуже скривдить. Він — мов велике дитя, хоч іноді й надокучливе.

— Ні, я нічого не маю проти його присутності. Та й не думаю, що я багато часу проводитиму в домі, за винятком сніданків, обідів і вечерь. Але як усе це сумно. Їй, певно, тяжко живеться.

— Так. Але вона не любить, щоб її жаліли.

Леслі тим часом уже повернулася в дім і вийшла до них на парадний ґанок. Вона чемно, проте холодно привітала Оуена Форда й діловим тоном повідомила, що кімната й вечеря для нього готові. Дік із задоволеною усмішкою підхопив та поволік нагору саквояж, і з цієї миті Оуен Форд оселився в сірому будинку над струмком.

Розділ 24

«КНИГА ЖИТТЯ» КАПІТАНА ДЖИМА

— У мене є ідея. Поки що це всього-на-всього лялечка, та згодом, надіюся, із неї вийде метелик утіленого задуму, — сказала Енн того вечора Гілбертові, діставшись додому. Він повернувся раніше, ніж вона очікувала, і вже ласував суничним пирогом Сьюзен. Сама Сьюзен була присутня на задньому плані, як суворий, проте добрий дух-охоронець, і віднаходила в тім, що споглядала, як Гілберт їсть, не менше задоволення, ніж він у тім, що ласував пирогом.

— У чому полягає твоя ідея? — запитав він.

— Зараз не скажу — почекаю, доки із цього бодай щось вийде.

— Цей Оуен Форд — який він?

— Приємний у спілкуванні й доволі вродливий.

— І такі гарні вуха, лікарю, дорогенький, — палко докинула Сьюзен.

— Йому років тридцять чи тридцять п’ять і він хоче написати роман. Він гарно вбраний, із приємним голосом та усмішкою. Проте чомусь видається, що життя в нього нелегке.

Оуен Форд прийшов у Дім Мрії наступного ж вечора із запискою для Енн від Леслі. Вони провели надвечірню годину в саду, а тоді вирушили кататися попід місяцем уздовж затоки в маленькому човнику, який Гілберт тримав для літніх прогулянок. Оуен дуже сподобався їм обом: у них виникло враження, буцім вони знайомі вже багато років, котре завжди виразно свідчить про порозуміння між тими, хто знає Йосипа.

— Він добрий, пані Блайт, дорогенька, як усі, у кого гарні вуха, — заявила Сьюзен, коли гість пішов. Він зробив їй комплімент, сказавши, що в житті не куштував нічого смачнішого за її суничний пиріг, тож віднині серце вразливої Сьюзен належало йому довіку. — Такий привабливий чоловік, — міркувала вона, збираючи зі столу брудні тарілки. — Дивно, що він не женився — міг би ж узяти будь-яку жінку. Та, може, він — як я, що досі не зустрів своєї єдиної.

Миючи посуд, Сьюзен поринула в найромантичніші роздуми.

Два дні по тому Енн повела Оуена Форда на маяк Чотирьох Вітрів, щоб познайомити з капітаном Джимом. Над білими конюшиновими полями вздовж гавані віяв західний вітер, і капітан Джим міг похвалитися одним з найкрасивіших заходів сонця. Сам він щойно повернувся із протилежного боку гавані.

— Мусив поїхати туди, сказати Генрі Поллоку, що він умирає, бідака. Решта

Відгуки про книгу Енн у Домі Мрії - Люсі Мод Монтгомері (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: