Скандальний дует - Ксана Рейлі

«Сильно ти обіймав її тіло
І поглядом неземним світилася поруч з ним
Сукня злітала з неї нестримно
За вітром, де спогади
Туди, де щасливі дні
Так і не помітив...»
TAYANNA,«Як плакала вона».

Наступного дня ми так і не зустрілися з Костею. Спочатку в нього були якісь важливі справи на студії, а потім проблеми вдома. Хлопець не хотів ділитися зі мною тією ситуацію, а я і не запитувала.  Так пройшов тиждень, і єдине, що я отримувала від нього — це були повідомлення та поодинокі дзвінки. Звісно, я розуміла, що щось відбувається, але мені було дуже образливо, що хлопець відмовився розповідати мені. Я сиділа в своїй кімнаті, але мені чомусь було дуже нудно. Два тижні залишилось до концерту, на якому ми повинні виступити дуетом. Стилісти підібрали мені блискучу темно-зелену сукню, яка просто створена для того, щоб жінка в ній сяяла. Мені вона сподобалась, тому відмовлятися, чи сеперечатися, я не стала.
Витягнувши телефон, я почала переглядати фотографії, і наткнулася на ті, що ми зробили з Костею колись на вулиці. Усмішка одразу ж з'явилася на моєму обличчі. Я поставила одну з цих фотографій собі на заставку і набрала його номер. Він знову не відповів мені на дзвінок, і я вже навіть почала хвилюватися. Це якось дуже дивно. Не хочу думати, що з ним щось сталося. Я почала швидко одягатися, та зібрала своє волосся в хвіст. На вулиці зі всіх сторін мело снігом, а я сильніше закуталась в свою курточку та викликала таксі до Кості. Юра сьогодні вихідний, бо в його дружини день народження, а я дуже люблю їх сім'ю. Саме тому не хотілося викликати його до себе, щоб підвезти кудись, тим більше, якщо я сьогодні не планувала нікуди йти.
Зупинившись біля його дверей, я голосно постукала, але мені ніхто не відчинив. Я спробувала ще раз, і знову теж саме. Витягнувши телефон, я знову набрала його номер.
— Алло,— почула я голос Кості та навіть здивувалася,— Вибач, я був зайнятий і не бачив, що ти дзвонила. 
— Ти взагалі нормальний?— голосно крикнула я,— Я ледь не померла від хвилювання. 
— Не кричи, будь ласка,— втомлено сказав хлопець.
— Де ти є?— тихо спитала я.
— Вдома,— просто відповів хлопець.
— Хм, вдома— це де?— здивувалась я і знову подивилася на його двері.
— В себе в квартирі,— сказав Костя, а я зрозуміла, що він бреше мені.
— Справді? Може я тоді приїду до тебе?— спитала крізь зуби я, відчувши на очах сльози.
— Давай краще завтра побачимось,— тихо мовив хлопець,— В мене зараз батьки прийшли в гості та і сестра є. 
—Хм, та це ж ще краще!— роздратовано сказала я,— Якраз познайомиш мене — свою дівчину — зі своїми рідними! 
— Звісно, я вас познайомлю, але трішки пізніше.
— І чому ж цікаво? Чи може ти думаєш, що скоро такого поняття, як "ми", не буде? 
— Міло, звідки взагалі взялися ці дурниці?— сердито спитав Костя,— Може досить вже душити мене своїм контролем та натиском!
— Це я тебе контролюю?— крикнула я і гірко засміялася,— Так, я постійно до тебе телефоную, але це все тому, що я хвилююся за тебе!
— Міло, мені потрібно, щоб ти інколи давала мені свободу.
— Ти минулого тижня злився, що я тебе уникаю, а тепер робиш теж саме!
— Я не хочу сваритися з тобою, тому давай поговоримо завтра!
— Звісно, Костю,— крізь зуби мовила я,— Ми з тобою обов'язково поговоримо.
— От і добре,— сказав хлопець і просто збив дзвінок. 
Я стояла здивована та ображена, а в душі з'явилося неприємне передчуття. Він мені бреше...Обманює...Приховує правду...
І це жахливо, бо я ніколи такого не чекала від нього. Зі всією силою, я знов постукала в його двері, але нічого...тиша. Сказав мені, що він вдома, а сам невідомо де знаходиться. 
Зла і дуже роздратована, я вирішила поїхати до нього на студію. Ну а раптом він там розважається з тією Лілею! Його я там, на жаль, не застала, а от її — якраз. Дівчина одразу ж усміхнулася мені своєю білосніжною посмішкою, і покрутилася на кріслі.
— Ой, а що це ти тут забула?— спитала Ліля і покліпала своїми ідеально нафарбованими очима.
— Я думала, що Костя тут,— відповіла я і взялася за ручку дверей,— Але якщо його нема, то я йду геть. 
— Ох, дорогенька, зачекай хвилинку,— заговорила дівчина з єхидною посмішкою,— У мене є дещо для тебе.
Вона повільно піднялася зі стільця і взяла якийсь папірець зі столу. Ліля простягнула мені його, а я розгублено подивилася на нього. Руки зрадницьки тремтіли і я взяла читати те, що там написано. Схоже, це був якийсь контракт.
— Що це?— спитала я і нахмурила брови. 
— Це контракт на наш дует з Костею,— усміхнулася дівчина і тикнула пальцем на дати,— На три місяці, до речі. 
— Це підробка!— сердито сказала я і подивилася на цю Лілю.
— Бачиш, тут внизу стоїть мій підпис,— вона показала пальцем, ніби я якась тупа,— А тут— Кості! І підписав він це рівно тиждень тому.
І правда, це було якраз після того, коли у мене був концерт. Я одразу ж загадала, як емоційно він розмовляв з кимось по телефону, а наступного дня ми навіть не зустрілися, бо в нього були важливі справи. То он значить, чим він був зайнятий! 
— Він же казав, що не погодиться,— прошепотіла я,— Чому він це зробив?
— Напевно через гроші,— дівчина знизала плечима,— Чи ти думаєш, що він дуже хотів з тобою співати в дуеті? Йому за це добре заплатили, так само, як і тобі. Для нього це було всього лише обов'язком перед роботою, а ти бідненька закохалася.
— Він теж мене кохає,— сказала я, хоча не була в цьому впевнена.
— Звісно, навіть не сумніваюся,— вона пильно подивилася в мої очі,— Чому тоді ти його шукаєш? Чому ж він сказав мені, що його батькові стало погано, а не тобі? 
— Ти... Він...,— я не знала, що сказати, бо була така розгублена.
Я важко ковтнула і відчула сльози на очах. Простягнувши їй той листок, я побачила у неї на обличчі переможну посмішку. Так, люба, ти перемогла! Бо просто зараз, я навіть знати його не хочу! Він же обіцяв, що цього дуету не буде. Він клявся мені, що відмовиться. 
Я миттю вилетіла зі студії і повернулася до себе додому. Вже в своїй квартирі я просто сіла на підлогу і почала голосно плакати. Мені було так боляче, бо я не думала, що він буде мене обманювати. Вже тиждень пройшов з того часу, як підписано контракт, а він навіть не зволив розповісти мені про це. Чи то може я вже така ідіотка, і повірила йому!  А зі мною він теж був через гроші та роботу? Ненавиджу його! Цікаво, спати зі мною — це теж було його обов'язком?
Я швидко піднялася і побігла до себе в гардеробну. Переривши всі сумочки, я все ж знайшла той блокнот, який ще два тижні тому дала мені Ліля.
Я почала читати і сльози не переставали лити з моїх очей. Кожен рядок, кожне кляте словечко, було присвячене їй. Всі двісті сторінок були списані поезіями про його розбите серце, велике кохання та бажання все повернути. «Сказала б: я повернусь, і я чекав би»,— які прекрасні слова. Я гортала сторінку за сторінкою, а тоді, не витримавши, швирнула той блокнот куди подалі. Голосні ридання та важкі схлипування віддавалися ехом по всій кімнаті, а мені було так боляче. Серце розривалося на малесенькі шматочки і, здавалося, що там не залишилось нічого. 
— Він не кохає мене...— прошепотіла я і повільно піднялася. 
Підійшовши до дзеркала, я подивилася на своє відображення. Чому в мене таке бліде обличчя? А ці мішки під очима? Я розглядала себе, і бачила тільки недоліки. Тоді я взяла в руку кісточку і почала наносити на обличчя тональний крем. Так, вже краще. Потім нафарбувала повіки коричневими тінями і додала трішки блискіток. Підвівши вії два рази тушшю, я почала фарбувати губи коричневою помадою. Потім я розпустила своє волосся і широко усміхнулася своєму відображенню. 
Я не дозволю йому вкотре розтоптати свою гордість. Якщо він думає, що може легко розбити мені серце, то дуже сильно помиляється. Тепер моя черга зробити свій хід, а я хочу, щоб йому було, хоч наполовину боляче, як мені. Я вдягнула коротку шкіряну спідницю та чорний топ. Це зовсім не підходило до погоди на вулиці, але мені було байдуже. Я виглядала як повія, що йде до чергового клієнта. Хоча, так воно і було. Саме такою я себе і відчувала. Натягнувши зверху шубу, я взула чорні ботфорти на височенних підборах. Останній штрих: дорогі парфуми, які йому так сильно подобалися. 
Я не писала, не дзвонила і не повідомляла Кості про свій приїзд. Просто зупинилася біля його дверей і постукала. Через декілька хвилин на порозі стояв хлопець і здивовано дивився на мене.
— Сюрприз!— сказала я з натягнутою усмішкою,— Знаю, що ти не очікував мене побачити, але я вирішила, що пора мені самій все взяти в свої руки.
— Що ти маєш на увазі?— спитав хлопець, коли я пройшла повз нього.
— Я про твоїх батьків,— невинно усміхнулась я,— Ти не хотів мене з ними знайомити, тому я вирішила сама це зробити. Де вони, до речі?
Я подивилася у вітальню, але їх там не було. На кухні теж було пусто, і жодних ознак, що тут взагалі хтось був.
— Вони вже пішли,— відповів Костя і зачинив двері.
— Дуже шкода,— зі сарказмом сказала я і почала знімати свою шубу.
— Ти хотіла знайомитися з моїми батьками в такому вигляді? — сердито спитав хлопець і оглянув мене з ніг до голови.
— Ну так, а що тут такого?— я вдала ніби не розумію, про що він,— Тобі не подобається, як я одягнена? Ну то я можу і роздягнутися.
Я почала знімати один чобіт, а потім другий. Тоді я взялася своїми руками за края блузки і повільно потягнула її вверх. Весь цей час Костя не зводив з мене свого погляду, а я просто-таки гралася з ним. Я розщепила замок на своїй спідниці, і вона одним рухом впала на підлогу. 
— Що ти взагалі робиш? Це ти так граєшся зі мною?— тихо сказав він і підійшов ближче до мене. 
— Так,— усміхнулась я і прикусила губу.
Він різко притягнув мене за талію і накрив мої губи своїми. Він проводив своїми руками по моєму тілу, а я вже вся горіла від цієї пристрасті. Нам було так добре разом, але серце розривалося від болю. Костя міцно стиснув мою руку, а я мовчки ридала, щоб він не помітив. Потім хлопець поцілував мене в плече.