Емма - Джейн Остін

Усупереч тому, як це зазвичай буває, своїми залицяннями до неї містер Елтон домігся лише того, що упав у її очах. Ні запевнення, ні пропозиції йому не допомогли. Його почуття до неї її не цікавили, а його сподівання — ображали. Йому потрібна була вигідна партія, тож, маючи нахабство спрямувати на неї свою увагу, він удав, що кохає її; але Емма почувалася цілком спокійною до його можливих страждань і розчарувань та необхідності їх угамовувати. Ні його слова, ні його манери не свідчили про щирість почуттів. Зітхань та красивих фраз не бракувало, але важко було уявити собі вирази і тональність більш далекі від істинного кохання. Вона не збиралася завдавати собі клопоту і жаліти його. Все, що було йому потрібно, — це самозвеличення і самозбагачення; і якщо міс Вудхаус Гартфілдська, спадкоємиця тридцяти тисяч фунтів, виявилася не такою легкодоступною, як йому вважалося, то незабаром він спробує щастя з міс Ікс та її двадцятьма чи десятьма тисячами. А його розмови про заохочення, про те, що вона начебто була свідома його намірів і (та що там приховувати) збиралася за нього заміж! Як він міг уявити, що є їй рівнею за родовитістю чи розумом! А його зневажливе ставлення до її подруги, його аж занадто добре розуміння того, що Гаррієт перебуває на нижчому соціальному щаблі, і разом із тим — дивовижна нездатність розрізняти тих, хто є вищими за нього, і як результат — нахабне чіпляння до неї! Ось що дратувало її надзвичайно сильно.

Мабуть, не варто було очікувати від нього розуміння того, настільки він поступається їй здібностями і витонченістю розуму. Саме брак такої рівності між ними й міг зашкодити подібному розумінню; але він мусив знати, що за багатством та за впливовістю поступався їй дуже сильно. Йому, безперечно, відомо, що вже протягом декількох поколінь Гартфілд був фамільним гніздом Вудхаусів — молодшої гілки старовинної родини. А хто такі Елтони? Ніхто! Хоча гартфілдівські землеволодіння і були незначними, являючи собою всього лише невеликий клинець у маєтку Донвелл-Еббі, до якого належала решта Гайбері, доходи Вудхаусів з інших джерел були такими, що дозволяли їм бути майже на одному рівні з Донвелл-Еббі у всіх інших відношеннях. Ще з давніх давен Вудхауси були в окрузі високоповажною родиною, тоді як містер Елтон приїхав до Гайбері лише два роки тому і мусив робити кар'єру, не маючи ніяких зв'язків, окрім знайомих серед торговців, і не маючи ніяких рекомендацій, окрім своєї посади священика та доброго виховання. Але, незважаючи на все це, йому наверзлося, що вона його кохає; він навіть був у цьому впевнений. Трохи побідкавшись із приводу явної невідповідності доброзичливих манер і марнославного розуму, Емма — під впливом простих понять справедливості і здорового глузду — змушена була припинити нарікання й визнати, що її власна поведінка по відношенню до нього була настільки люб'язною та запобігливою, настільки сповненою ґречності та уваги, що (при незнанні її справжніх намірів) могла дати такій пересічній за розумом і душевними якостями людині як містер Елтон підстави вважати себе явним фаворитом. Так хибно витлумачивши його поведінку, вона не мала права дивуватися, що і він, засліплений переслідуванням власного інтересу, так само хибно витлумачив поведінку її власну.

Її найперша і найгрубіша помилка лежала на поверхні. Було дурістю і хибою так активно сприяти зближенню двох людей, ким би вони не були. Вона зайшла надто далеко, взяла на себе надто багато, поставилася надто спрощено до речей дуже серйозних і надзвичайно ускладнила те, що мало бути дуже простим. Почуваючись пригнічено і присоромлено, вона вирішила такого більше ніколи не робити.

«Адже це я, — міркувала Емма, — фактично умовила сердешну Гаррієт відчути таку сильну симпатію до цього чоловіка. Якби не я, вона б ніколи про нього й не подумала; безперечно, не плекала б щодо нього ніяких надій, коли б я не запевнила її в його любові до неї, бо вона така ж проста і скромна, як і він у моїй тодішній уяві. А ще я дуже зраділа, коли переконала її відмовити молодому фермерові. Але тут я мала рацію. Тут учинила дуже добре; але тут же й мала зупинитися, полишивши все на ласку випадку і часу. Я вивела її в гарне товариство і надала їй можливість сподобатись якійсь вельми достойній людині. Мені не слід було намагатися досягти чогось більшого. А тепер бідолашна дівчина деякий час буде сама не своя. Я була їй поганою подругою; і якщо вона не почуватиметься дуже пригніченою, то я навіть не знаю, хто б іще міг їй сподобатися… Хіба що Вільям Коукс… Ой, ні! Терпіти не можу цього зухвалого молодого юриста!»

Емма осіклась, усміхнулась і почервоніла, всоромившись повернення до звички, від якої щойно збиралася відмовитися. Потім вона знову приступила до своїх серйозніших і гнітючіших роздумів про те, що вже трапилося, що могло трапитись і що має трапитись. Очікувана болісна розмова з Гаррієт, страждання, які бідолашній дівчині доведеться пережити, ніяковість під час майбутніх зустрічей, труднощі, пов'язані з продовженням чи припиненням знайомства, необхідність приглушення почуттів, приховування гніву та уникнення розголосу — всього цього Еммі було достатньо, щоб іще на деякий час зануритись у безрадісні роздуми; нарешті вона пішла спати, так нічого і не вирішивши, з цілковитим переконанням, що зробила жахливу помилку.

Таким молодим і життєрадісним створінням, як Емма, ранок — незважаючи на тимчасову пригніченість увечері — майже завжди приносить повернення гарного настрою. Вранішні молодість і життєрадісність перебувають у щасливій гармонії і чинять потужний вплив; і якщо біда була не такою болючою, щоб через неї не заплющувати вночі очей, то вранці вони розплющаться з відчуттям послаблення болю і посилення надії.

Ранком Емма прокинулась у більш комфортному настрої, ніж той, із яким лягала спати, більш налаштованою на полегшення труднощів, що чекали її попереду, і з більшою надією на те, що вона зможе більш-менш пристойно з них вибратися.

Її надзвичайно втішало те, що насправді містер Елтон її не любив і не мав до неї настільки сильних почуттів, аби отримане ним розчарування стало для нього потужним ударом; а ще її втішало, що Гаррієт не мала притаманної більш високим натурам вдачі, для якої характерними є гострота і чіпкість почуттів, що нікому не потрібно було знати про цю подію, окрім трьох її винуватців, а особливо — що її батькові ані хвилини не доведеться через це хвилюватися.

Це були надзвичайно підбадьорливі думки; а велика кількість снігу, що випав за ніч, стала ще