Вишневі усмішки. Заборонені твори - Остап Вишня
Ой, поля, ви, поля,
Мати рідна земля,
Скільки крові і сліз
По вас вітер розніс.
А в цей момент пропливав повз ту вербу атлантидянин і, захлинаючись уже, промовив:
– І все по-дурному!
Післямова
Читав я оці всі матеріали, дуже сумно хитаючи головою. Прочитавши, замислився і зітхнув важко, а з зітханням тим само по собі вилетіло:
– Нічого. Якось-то воно буде.
Тьху!
Вишневі усмішки закордонні[109]
Передмова
«Закордонні усмішки» ці писалося в санаторії Haus Eibenhot біля Берліна (червень – липень 1928 року). Автор цих усмішок здебільша писав їх, лежачи в ліжку та держачись за черево. Спостерігав і берлінське, і позаберлінське життя автор у ті «вільні» години свого закордонного життя, коли переходив од лікаря до клініки, від ліжка до кабінетів різних медичних маніпуляцій. І весь час йому тоді боліло. Спостереження, отже, поверхові. «Усмішки» (автор цього не заховує) подекуди вийшли кваснуваті, бо в народженні їх велику участь брала авторова дванадцятипала кишка, за що автор і приносить їй тут сердечну подяку.
Автор
Поїхали
Без причини й болячка не сяде.
Для поїздки за кордон, отже, виходить, треба мати причину.
Наукові командировки останніми часами загубили подекуди свою вагу.
Приходите ви, приміром, до будь-якої установи, що має право командирувати вас за кордон, і говорите:
– Удосконалитися мені б, знаєте, слід. Так у мене пішла наука, що без закордону як без рук. Дайте мені командировку за кордон, так я, хай мене Бог уб’є, за два тижні вам соціалістичне будівництво закінчу. Раз-два – і соціалізм!
Ну і, звичайно, витягаєте посвідку від тої установи, де ви працюєте, що вам справді-таки командировка за кордон потрібна, як вода. Як повітря. Як нагрузка.
Тоді вам та установа каже:
– Да… Справді-таки ми бачимо, що командировка вам, безперечно, потрібна. Але, майте, товаришу, на увазі, що, як свідчать фахівці, жіночі панчохи радянського виробу, а також і черевики наші не гірші, як і закордонні. Беручи під увагу мито, вони й не дорожчі. Потім: ви маєте право провезти тільки два костюми, так що, коли зважити вартість подорожі, мито, дорожнечу прожиття за кордоном, багато не виграєте… А ліцензій тепер не дають. Обмотувати себе жіночими панталонами та мережками незручно, бо попадете на кінофільм. Провезти валюту через Шепетівську митницю все одно не вдасться, бо митниця наскрізь бачить, хто везе валюту…
– Ах, так… Ну, тоді я подумаю…
– Подумайте…
* * *
Краща й поважніша причина для закордону – хвороба.
З хворобою виїхати легше…
Тільки не робіть так, як одна знайома моя дама робила.
В лікарській комісії, куди вона звернулась по свідоцтво, що їй треба лікуватися за кордоном, вона впала в «непритомію», і коли їй дали понюхати нашатирного спирту, прокинулась і застогнала:
– Ох! Де це я? А що можна з собою везти з закордону? У вас, казали мені, є такий список. Ох! Ох!
І знову знепритомніла.
Так не робіть, – засиплетесь.
* * *
Найпевніше: щоб поїхати за кордон, бажаю вам придбати хар-рошу язву в шлунку. Круглу.
Як її придбати? Хай колись на дозвіллі розповімо. Хар-роша буде язва…
……………………………….
Ну, от у вас уже в руках закордонний паспорт. Всі вже про це знають.
– Їдете?
– Їду.
– Так ви, знаєте, мені перо автоматичне.
– Добре.
– Їдете?
– Їду.
– Так ви, може б, мені шляпу.
– Добре.
……………………………….
– Так ви б мені краваток штук зо три.
– Добре.
……………………………….
– Єх, які там іграшки для дітей. От би моєму Юркові велосипедика. Маринці – ведмедика. Тільки не маленького, а більшого. Там такі є волохаті.
……………………………….
– Їдеш?
– Їду.
– От добре. Ну й повезло. От послав же Господь язву. Так ти ж там і нам щось таке. Блокнотів там. І ножиків. І олівців отих автоматичних. І шкарпеток.
– А жінка моя дуже просила светр і фільдекосових панчіх…
– Товариші! Може, кому рояль Шредерівський привезти[110]? А може, автомобіль?
Сидячи у вагоні, ви дивитесь у блокнот і підраховуєте, скільки чого треба вам привезти з-за кордону.
Підрахували: 13 шляп, 45 краваток, 23 пари черевиків, 110 пар жіночих панчіх, 87 автоматичних пер, 15 дюжин олівців, 5 велосипедів, 7 ведмедів…
Темніє у вас в очах, і ви, дивлячись на зелені жита, уперто думаєте: «Ну добре! Обмотаюсь! Позатикаю дещо в черевики! Велосипеди здам у багаж! А куди я тих ведмедів позасовую?»
Дорога Шепетівська митнице! Коли я вилізу з вагона товщий удесятеро, як їхав за кордон, думай, будь ласка, що то я так поправився у німецькому санаторії. Коли в мене з ушей торчатиме по ведмедю, а з носа по шляпі, думай, що то мені лікарі приписали всі дірки на дорогу позатикати.
Ну, що ж я маю робити?! Я ж за кордон їду!
……………………………….
Їдемо.
– Так ви ж, товаришу, дивіться. Raucher – це для курців, а Nichtraucher – це для некурців.
– А який «другий клас»?
– Zweite Klasse! Так і кажіть на вокзалі!
– Кому казать?
– Та там, хто вас поспитає, тому і кажіть.
– Ага. Їх габе цвайтер кляссе. Їх габе цвайтер. Їх габе цвайтер…[111]
– А на вокзалі дивіться, де написано «Ausgang», туди й виходите. «Аусганг» – значить «вихід».
– Ага… Як вихід?
– Аусганг.
– Ага. Аусганг… аусганг, аусганг… Ну, й трудне слово…
– А приїдете, дивіться: буде написано: Bahnhof Fridrich-straЯe, там і вставайте: «Бангоф» – вокзал, «штрассе» – вулиця. Там і вставайте.
– Ага… Значить, так: «Їх хабе цвайтер кляссе». «Аусганг» – вокзал. «Бангоф» – вихід. Ага.
– Та ні. Навпаки.
– Як навпаки? «Їх хабе цвайтер кляссе» – вокзал?
– Та ні.
– Ага. «Бангоф» – вокзал.
……………………………….
– Цванціх. Драйціх. Фірціх[112]. А там же ж як, після того «аусгангу»?
– А там спитаєте.
Спитаєте. Ну, добре, спитаю. Як уже ми там питатимемо, а питати треба.
Їдемо… Їдемо… Їдемо…
Шепетівка…
А ви знаєте, під’їжджаючи до Шепетівки, якось тобі робиться «каламітно». Не те, що тобі там доведеться через митницю проходити… Митниця – вона собі митниця… Що митниця з нашого брата, коли він за кордон їде, може «стребувать»? Нічого.
Їдуть же ж у командировку так, що ані лялечки на ньому, ані нижче лялечки. Один із подорожніх дуже жалкував:
– От, – каже, – погано, що не можна за кордон голому їхати. Все б таки воно звідтам більше б узяв.
Я йому:
– А ви б, кажу, сажею вимазались та два-три бюстгальтери поганеньких почепили б і їхали. А якби хто спитав, сказали б: «Уніформа в
