💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Пастка на дурнів - Джозеф Хеллер

Пастка на дурнів - Джозеф Хеллер

Читаємо онлайн Пастка на дурнів - Джозеф Хеллер
густий підлісок до своєї домівки. Єдиною живою душею, яку він якось здибав у підліску, був капітан Флюм. Зі спотвореним, жахливим обличчям, чисто тобі привид, капітан Флюм мало не на смерть перелякав майора Майора, вискочивши зненацька в сутінках із заростів ожини: він хотів подати майорові Майору рапорт на Вождя Зеленого Вужа, який похваляється розпанахати йому горлянку від вуха до вуха.

— Якщо ви ще раз так мене перелякаєте, — сказав йому майор Майор, — то я сам розпанахаю вам горлянку від вуха до вуха. Ясно?

Капітан Флюм глухо зойкнув і зник у кущах. Більше він на очі майорові Майору не навертався.

Підсумувавши свої досягнення, майор Майор лишився задоволений. На клаптику чужої землі, в оточенні більш як двохсот недругів йому вдалося стати відлюдником. Трохи винахідливості та завбачливості — і він зробив майже неможливою для всього особового складу ескадрильї нагоду побалакати з командиром, а це, як він помітив, сподобалося й самому особовому складові: вони теж не побивались за тим, щоб балакати зі своїм командиром. Єдиний виняток становив отой навіжений Йоссар’ян. Одного ранку він перечепив класичною підніжкою майора Майора, котрий щодуху мчав ровом обідати до свого трейлера.

Майор Майор стерпів би, коли б його збив з ніг будь-хто з ескадрильї, тільки не Йоссар’ян, бо ні про кого не ходила така неслава, як про Йоссар’яна. Хто ж, як не він, плів до всіх усюдах такі блюзнірські нісенітниці про небіжчика в своєму наметі, хоч там ніякого небіжчика не було! А потім, після польоту на Авіньйон зняв із себе мундир і ходив голяка аж до того дня, коли прибув сам генерал Бидл, що мав вручити йому «Летючого хреста» за доблесть, виявлену під час бомбардування Феррари. Генерал побачив у строю героя геть голим! Чомусь жодна душа в світі не мала права винести з Йоссар’янового намету манатки покійного лейтенанта, що загинув над Орв’єто через дві години після прибуття до ескадрильї. Майор Майор сам зв’язав собі руки, коли дозволив сержантові Трезору відрапортувати по начальству, ніби покійний лейтенант узагалі не прибував до їхньої ескадрильї. Тепер же єдиною особою, котра мала якесь право винести з Йоссар’янового намету речі лейтенанта, був, на думку майора Майора, сам Йоссар’ян, та навіть і сам Йоссар’ян, на думку майора Майора, не мав такого права.

Коли Йоссар’ян повалив майора Майора на землю, той лиш застогнав і спробував викрутитися, щоб стати на ноги. Та Йоссар’ян і не думав з нього злазити.

— Капітан Йоссар’ян, — доповів він, — просить дозволу негайно звернутись до майора у справі життєвої ваги.

— Дайте мені підвестися, — розуміючи всю невигоду свого становища, запропонував майор Майор. — Щоб я хоч відповів на ваше привітання.

Йоссар’ян відпустив командира. Обидва повільно підвелися. Ще раз узявши під козирок, Йоссар’ян повторив свій рапорт.

— Зайдімо до штабу, — запропонував майор Майор. — Тут, по-моєму, не місце для серйозних розмов.

— Слухаюсь, сер, — мовив Йоссар’ян.

Вони обтрусились і в напруженій мовчанці попрямували до штабного намету. Біля входу майор Майор зупинився.

— Дайте мені пару хвилин, я хоч припечу подряпини йодом. Потім сержант Трезор вас запросить.

— Слухаюсь, сер.

Майор Майор з високо піднятою головою прокрокував через канцелярію, не зважаючи на писарів, що посхилялись над своїми друкарськими машинками або поралися в картотеках. Зайшовши до кабінету, майор передусім перевірив, чи не задерлася за ним запона, тоді метнувся до вікна і вискочив геть, щоб якнайшвидше дати драла.

Дорогу йому заступив Йоссар’ян. Він стояв, виструнчившись, і, побачивши майора Майора, знову підніс руку в офіційному вітанні.

— Капітан Йоссар’ян просить дозволу негайно звернутись до майора у справі життєвої ваги, — твердо повторив він.

— Не дозволяю! — відрубав майор Майор.

— Не вийде.

— Гаразд, — утомлено зітхнув майор Майор і капітулював. — Я вас вислухаю. Плигайте до мого кабінету.

— Тільки після вас, сер.

Вони по черзі влізли у вікно; майор Майор сів за свій стіл, а Йоссар’ян став збуджено бігати по кабінету й доводити, що він не може більше виконувати бойові польоти. «А що я можу вдіяти?» — запитував сам у себе майор Майор. Усе, що він міг, — це дотримуватись інструкцій підполковника Порка і сподіватися, що все обійдеться.

— А чому? — запитав він уголос.

— Я боюся.

— Буває. Тут нема чого соромитися, — примирливо пояснив майор Майор. — Ми всі боїмося.

— А я й не соромлюся, — відказав Йоссар’ян. — Боюся, і все!

— Страх відчувають усі нормальні люди, — пояснив майор Майор. — Навіть найхоробріші з хоробрих. Подолати його — ось наш перший обов’язок на бойовім посту.

— Годі вам, майоре! Давайте краще без демагогії.

— А що ви хотіли від мене почути? — запитав майор Майор, зніяковіло опустивши очі, і знервовано заворушив пальцями.

— Що я відлітав свою норму і можу повертатись додому.

— Скільки ж у вас бойових вильотів?

— П’ятдесят один.

— Отже, залишилось тільки чотири!

— Аякже! Варто мені їх одлітати, і він тут же підвищить норму!

— Може, на цей раз не підвищить.

— Та він усе одно нікого не відпускає додому! Тим, хто своє відлітав, він лиш дозволює позагоряти день-другий — мовляв, поки прийде наказ про звільнення, а потім йому не вистачить людей для комплектування екіпажів, і він знов підвищує норму і включає вас до бойового складу. Скільки я його знаю, він тільки так і робить.

— Вам не слід ганити полковника Пескарта за зволікання з наказами про відправку додому, — зауважив майор Майор. — Накази робляться у штабі армії, ми лише надсилаємо подання.

— То він міг би зажадати заміни, а нас усе одно відіслати додому, коли вже ті подання повертаються назад. Мені відомо, що в штабі двадцять сьомої повітряної армії вимагають лише сорок бойових вильотів, а п’ятдесят п’ять — це власні Пескартові штучки.

— Я б не хотів цього обговорювати, — відповів майор Майор. — Полковник Пескарт — наш командир, а наказ командира — закон для підлеглих. Чому ви не хочете дотягти до п’ятдесяти п’яти — адже вам залишилось усього чотири вильоти? Тоді подивитесь, що вийде!

— Не хочу — і годі!

«Ну що ти можеш удіяти? — знову запитав у самого себе майор Майор. — Що можна вдіяти для чоловіка, який дивиться тобі просто у вічі і каже, що він скоріше вмре, ніж дасть убити себе в бою, для чоловіка, який до того ж не молодший і не дурніший за тебе самого, а тобі доводиться розмовляти з ним, немов з нерозважним хлопчиськом? Що ти можеш сказати?»

— А що, як ми поставимо вас на «молочні рейси»? — запропонував нарешті майор Майор. — Таким чином ви зможете зробити решту вильотів без жодного риску для себе.

— Не треба мені ваших «молочних

Відгуки про книгу Пастка на дурнів - Джозеф Хеллер (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: