Хвороба Кітахари - Крістоф Рансмайр

— Я з цим сьогодні не впораюсь. — сказав Амбрас. — Коли змінюється погода, я стою під дощем чи снігом, а руку підвести не можу.

Зміна погоди? День був сонячним. Тільки вітер потроху наростав. Берінг бридився цією запилюженою головою, з якої від першого ж доторку посипалася лупа. Він не любив такого близького контакту з чоловіками. Навіть батька, який уже не бачив себе у дзеркалі і якого ковалиха по неділях розчісувала роговим гребенем, сам він не розчісував ніколи. Волосся!.. Він механік, водій, коваль — чи всього-на-всього озброєний перукар?

Хоча наказ Амбраса його розлютив, він не став перечити і почав так обережно водити щіткою по цьому жорсткому як дріт, у багатьох місцях уже сивому волоссю, ніби розчісував кусючого пса.

Плечі Собачого Короля побіліли від кам'яного пилу та лупи, а Берінг усе далі працював щіткою і, займаючись цією нудною, принизливою роботою, почав здогадуватись, що ця ніби мимохідь довірена йому таємниця означала: Охоронець — зовсім не насмішкувате прізвисько.

Собачий Король не жартував, називаючи його Охоронцем. Амбрас не міг підвести рук над головою, не міг направити їх на ворога і мав усі підстави приховувати від Моору таку ваду. Якщо фаворит Армії проявить слабкість, то скоро влада окупантів, що відступали все далі й далі, йому не допоможе.

Лише через годину — вони сиділи в бараці начальника перед розібраним дефектним перфоратором і слухали, як пориви вітру женуть пісок гофрованим залізом даху, — він нарешті наважився спитати хазяїна: Що з Вами, що це за хвороба така?

— Це моорська хвороба, — сказав Амбрас, — на Сліпому березі її багато хто підхопив.

— У кар'єрі? На яких роботах?

— Не на роботах. На гойдалці.

Гойдалка. Swing. Берінг знав назву цих тортур за великою, розміром з плакат, грубозернистою світлиною, яку разом з іншими меморіальними матеріалами можна було бачити в армійських виставкових наметах і на інших стелламурівських заходах. На плакаті було зображено величезний бук, а на його нижніх крислатих гілках висіли п'ятеро в'язнів у смугастих робах. Руки в них були зв'язані за спиною, а через пута пропущено мотузку. На ній їх і підвісили, на ній вони і гойдалися. Їхні муки були описані у нижній частині плаката англійською та німецькою мовами, але Берінгові запам'яталося тільки це слово і його переклад: swing!

«Якщо ти дивився охоронцеві прямо в очі, — сказав Амбрас вранці в адміністраторському бараці, одягаючи на великий палець кільце-тримач розібраного перфоратора, — просто в очі, зрозуміло?.. У тебе не було права дивитися йому в очі, ти повинен був завжди дивитися тільки в землю, зрозумів? А деколи було досить просто ковзнути по ньому поглядом… чи з переляку надто довго витріщатися на носи його чобіт чи не зняти вчасно шапку… або ти міг поплатитись за те, що міг стояти тільки криво, а не за командою „струнко“, коли він, ударивши тебе ногою, волає: Дивись на мене! Дивись на мене, коли я з тобою розмовляю! Таких і навіть значно менших провин вистачало, щоб почути: На гойдалку! Прийдеш після перевірки. І ти починав лічити хвилини і рахував доти, доки тебе врешті не тягли під дерево.

Там тобі заламують руки за спину і зв’язують мотузкою і перед бідою, що на тебе чекає, ти, як майже всі до і після тебе, починаєш кричати, благаючи про помилування. А потім вони на цій мотузці різко підвішують тебе і б'ють, щоб ти розгойдувався — і ти… ти з криком про Божу поміч усіма силами намагаєшся утриматися в будь-якій похилій позиції, щоб, не дай Боже, не відбулося те, що якраз і відбувається: вага власного тіла тягне твої зв'язані за спиною руки догори, все вище і вище, і в тебе вже нема сил, і твоя жахлива тяжкість викручує ці руки назад, задирає їх над головою, аж поки кістки не вискакують з плечових суглобів.

Звук при цьому такий, який ти якщо й чув, то хіба що в м'ясній крамниці, коли різник відриває по одній кістки від туші чи ламає суглоб у протилежному від його ходу напрямі; так от у тебе звук майже нічим не відрізняється. Але цей хрускіт і тріщання чуєш ти один, тому що всі решта — і свині, які стискають в кулаках мотузку, на якій тебе підвісили, і твої друзі за нещастям, які поки що цілі й неушкоджені дивляться на тебе знизу, а завтра чи вже за хвилину будуть висіти тут також, — всі решта чують лише твоє завивання.

Ти хитаєшся, охоплений болем (ніколи б раніше не повірив, що можна відчувати його і не померти!), і виєш не своїм голосом (досі ти навіть не припускав, що в тебе такий голос!), і вже ніколи, ніколи в житті тобі не підвести руки так високо над головою, як цієї миті.

А якщо одному з цих спаде на думку зробити тебе взагалі калікою, він хапає тебе за ноги, і висне на них всією вагою, і розгойдується разом із тобою. Ця чаша, — сказав Амбрас, — мене обминула, але тільки ця». — Він подряпав палець кільцем перфоратора і злизував кров з маленької ранки.

Берінг уперше чув, щоб колишній в'язень баракового табору при каменоломні розповідав про свої муки. В армійських демонстраційних наметах і на шкільних уроках у перші повоєнні роки про тортури та злигодні Сліпого берега завжди розповідали лише стелламурівські проповідники (за тих часів їх так поміж собою називали моорці), але не самі жертви мордувань. І на всіх «party» в каменоломні чи покаянних ритуалах біля пароплавного причалу звільнені залишалися німими і безликими, тож Берінг і взагалі багато дітей Моору думали, що таборяни ніколи не мали власного голосу, а обличчя в них завжди були застиглими масками мертвяків, як на армійських плакатах у голих трупів, навалених купою біля бараків чи скинутих