Другий чоловік - Ларрі Трамблі

Самюель мріє про пишну церемонію з музиками у театральних костюмах, про нескінченний, але святковий обід у престижному місці. Всі очі звернуті на нього. Він покаже себе на належному рівні, батькам не доведеться червоніти за нього. І відчує радість, коли вперше побачить свою дружину. Але обличчя матиме замкнутий і похмурий вигляд, щоб і мати, і батько зрозуміли, наскільки йому сумно покидати родинне гніздо.

Коли Самюель заходить до зали для прийомів, йому здається, що він потрапляє у передпокій, де запрошені знайомляться, настільки вона незугарна, невиразна й тісна. Тут занадто жарко, незважаючи на антикварний вентилятор зі зламаними лопатями, що крутиться на стелі і чиє скреготіння було єдиною музикою, яка протягом двох годин супроводжувала шлюбну церемонію. На столах попід облізлою стіною стояли наїдки. На паперових скатертинах розташувалися широкі тарелі зі шматками рожевої шинки, смажених на грилі сосисок і цілих курей, чиї аромати змішуються із запахом поту.

Гості з іншого боку приїхали першими. Замість того, щоб пишатися своїм одягом молодого нареченого, золотим ланцюгом, що виблискує на шиї, новими шкіряними черевиками, Самюель почувається перед ними радше якимось посміховиськом. Йому здається, що він бере участь у якомусь негідному маскараді з перевдяганням. Він скутий, у роті пересохло, не здатний відповісти повною фразою на компліменти, що їх прийнято казати щасливчикові, на якого впав вибір і який з’єднається із жінкою свого життя.

Сестра ж, яку переповнює енергія, говорить замість нього, повторює кожному, хто хоче слухати, наскільки її брат щасливий, підсміюється з очевидного братового збентеження, пояснюючи все тим, що йому нетерпеливиться зустрітися з тією, на яку всі чекають і яка явно запізнюється на власне весілля. Вона зграбно тримається на підборах-шпильках, які вигідно підкреслюють і відтіняють її природну грацію. У Самюеля запаморочилося в голові від поведінки сестри, і він дозволив їй продовжувати гру.

Його мати пурхає від одного гостя до іншого. Вона зібрала волосся в копицю, закріпила шпилькою у формі ящірки, обсипаної стразами. Її зап’ястки поважчали від численних браслетів, підвіски яких подзенькують від найменшого руху. Яскраво-червоний плюмаж на блузі притягував погляди. Він виблискував, незважаючи на жовтувате світло обтягнутих ажуровими абажурами ламп, що тьмяно світили. Самюель вважав її гарною і рідко відводив погляд.

Батько ж більшість часу розглядає потерті килими, які вкривають частину підлоги. Йому хочеться, щоб усе це скоріше закінчилося. Так само збентежений, як і син, він усе ж двічі підходив поплескати його по спині.

— Розслабся трішки. Тебе не на смерть ведуть.

Коли ж Мадам в оточенні кількох членів своєї сім’ї входить до зали, присутні розступаються, щоб дати їй пройти. На мить усі завмирають, наче зовсім не лишилося повітря, щоб дихати. Самюелева мати підходить до сина і зі сльозами на очах нахиляється до нього.

— Ніколи не забувай, що я тебе люблю. Все, чого я хочу, це щоб ти був щасливий.

Мадам прямує до балдахіна, встановленого в центрі зали, під ним і має відбутися церемонія. З кожного боку поставили плетені кошики, повні свіжозрізаних пурпурових жоржин. Мати підштовхує Самюеля до балдахіна.

Нерозлучники

Слова й жести, якими вони обмінюються, щоб скріпити свій союз, якісь розмиті. Все відбувається швидко. У Самюеля голова йде обертом, та він напускає на себе вдавану байдужість, хоча серце у нього калатає так, що здатне викрити його будь-якої миті.

Тільки-но оголосили, що шлюб укладено, гості поспішають до напоїв і наїдків. Розмови й сміх поступаються місцем шерехові жування і смоктання. Все було з’їдено й випито за кілька хвилин. Мадам робить знак своєму новому чоловікові слідувати за нею. Після поспішного прощання із сім’єю Самюель опиняється надворі. Стоянка зовсім поряд, там на молоду пару чекає велике авто. За кермом — жінка в уніформі. Самюель вражений: Мадам досить заможна, щоб мати у себе на службі таку працівницю.

Сидячи на задньому сидінні біля незнайомки, Самюель роздивляється міські вулиці так, наче ті назавжди зникають з його життя. Світло цієї післяобід­ньої пори, ще досить яскраве, різьбить тіні на фасадах будинків і ятках торговців. Коли авто об’їжджає велику площу, Самюель обертається, щоб кинути останній погляд на район, у якому минуло його дитинство, дахи найвищих будинків якого видніються за евкаліптовою алеєю. Потім авто повертає на південь, у тому напрямку місто почало рости кілька років тому. Незабаром старі, часто сторічні особняки, які краще витримують землетруси, поступаються місцем новобудовам з бетону. Було засипано ділянки боліт, які кишіли комарами, щоб можна було звести нові житлові комплекси, але жодне дерево не мало часу розпуститись у цій негостинній місцині. Самюель здивований і нишком дещо розчарований. Він був переконаний, що багата жінка живе у північній частині міста, де величні особняки демонстрували власну зарозумілість. Його уява вже висадила на задньому дворі будинку зелений сад, у якому з фонтана били струмені води. Він бачив, як сидить на лавці з тесаного каменю, годуючи численних пташок, приваблених красою цього щедрого місця.

За всю дорогу Мадам не вимовляє жодного слова. Вона сидить прямо, в руках стискає маленьку чорну велюрову сумочку, яку все ж відкриває, щоб дістати помаду й дзеркальце. Вона поправляє макіяж, не звертаючи на нього жодної уваги. Саме тоді Самюель може вперше роздивитися її. Вона явно десь віку його матері. А можливо, й старша. Не те, щоб зморшки, які прокладає час довкола очей і губ, були такими вже й помітними, але складки на шиї, почасти приховані під важким кольє, брехати не можуть. Юність залишила на її обличчі риси жвавості й упевненості. Від неї віє вишуканістю. У неї дуже довгі руки. Йому не зрозумілий материн вибір. Якби він випадково зустрів її на вулиці, то подумав би: ось жінка, яка була колись дуже гарною. Він — її чоловік. Він не зможе дати їй дітей.

Авто проїжджає жвавим районом; колишнє село, захоплене містом. Бараки з іншої епохи, майже руїни, сусідять із будівлями, на яких іще не просохло вапно. Біля торжища, на якому селяни продають плоди свого врожаю, Мадам показує водійці на вуличку, що сховалася між рекламними щитами, які вихваляли неабияку якість зубної пасти. Машина зупиняється в кінці провулка. Мадам платить жінці в уніформі. Самюель називає себе дурнем, коли розуміє, що автомобіль просто було орендовано з такої нагоди. Він спостерігає, як той зникає в клубах