Спадок з бонусом - Інна Земець

Приїхали до нас всі - і лікарі, і правоохоронці. Тимур підказав, щоб адвоката покликала, сама вже потім здогадалась, що треба негайно і Марку зателефонувати. Приїхав швидше за служби швидкого реагування і братця молодшого слідом за собою хвостом притягнув. Всі в кімнату з порогу зазирнули, а ми з Марком одне у одного вчепились, не знаючи хто з нас зараз більше підтримки потребує. Дем’ян від шоку швиденько оговтався і одразу галасувати почав. Слина і ненависть з його брудного рота так і летіли.

- Заїздила таки, курва дешева?!

- Чого це дешева раптом? – запитала я, за звичкою на нього реагуючи, хоч в цю мить жодних реальних емоцій він у мене вже не викликав.

Ще трохи бруду вилив голос все підвищуючи, та мене на відповідь не розкачав, а от Марк не витримав.

- Все, годі! Мой повагу, Дем’ян! – гримнув він.

- До кого, до неї?! – заверещав молодший, в мене пальцем тицяючи.

- До брата свого!

- Навроцький, а хто ти тут такий, взагалі?! – Дем’ян аж підстрибував від люті. - Стулися!

- Сам стули пельку, ідіот! Я твій керівник, при чому відтепер - одноосібний, второпав?! Ніхто тобі спину більше не прикриватиме! Не випробовуй моє терпіння! Забирайся в офіс, поки ще місце там маєш!

Закрутилося все довкола мене якимось божевільним вихором. Бригада швидкої, поліціянти, адвокат, Тимур поміж ними крутився, а ми з Марком одне одного тримались. Дем’ян притих нарешті, та поки тут поруч із нами лишився, а знову його прорвало, лиш коли почув, що тіло Ігната на експертизу забирають.

- Може одразу сама зізнаєшся? Як його вбила, гадюка? Нагодувала чимось чи просто старанно затрахала? І швидко ж впоралась, молодець! – лив неспинно отруту він. -  Щойно залетіла і про новий заповіт почула, то вже і позбутись непотрібного час настав. Не гаяла часу, шльондра паскудна!

Марк здригнувся і на мене погляд з під лоба перевів. Хотілось одразу Дем’янову брехню спростувати, та пояснювати тут нічого не могла - навколо нас самі сторонні. Хто б чим зараз не займався, а мене увагою не обділили - до слів братця всі хто поруч був уважно прислухались. Воно і не дивно, відверто кажучи. Чи не вдвічі молодша, вагітна, заповіт новий – гарна історія, просто класика детективного жанру. Зацікавлені погляди липли до мене і відчувались майже фізично. До людського осуду вже трохи звикла, та причини цікавості цей раз набагато неприємніші, в такій ролі ще не виступала. Ледь дочекалась поки всі ці очі допитливі від мене відчепляться і разом з їх хазяями звідси роз’їдуться. Ігната забрали, Дем’ян поїхав, Тимура сама відпустила  – поки і подумати часу не було коли і куди далі зберусь звідси їхати. Яка там робота! Аби хоч якось думки докупи зараз зібрати і з найпростішим та буденним впоратись. Всіх сторонніх таки нарешті спровадила, а Марка за собою на кухню повела.

- Щось хочеш?

- Води.

Обоє нервово здригаючись по склянці до дна спорожнили і на стільці всілися.

- Вітаю, Яся, не знав, що вже з дитиною все вирішили, - тихо промовив він до мене очей від столу не підіймаючи.

- Марк, це не правда.

- Не треба, - спинив мене різким рухом рукою. – Я про Ігнатові слова весь цей час думав, а сьогодні вранці якісь плітки вже офісом поповзли. Що вже приховувати? Як є – так вже є, а може це все і на краще. Та і мене зрозумій – я поки не готовий про це говорити.

Тільки рота відкрила, щоб правду йому сказати, як адвокат на кухню зазирнув – вже закінчив свої телефонні розмови. Я отримала настанову, щоб без нього з правоохоронцями не спілкувалась і провела до дверей обох – стосовно бізнесу питань тепер чимало, мають про що ґрунтовно подумати і побалакати.

- Марк, зателефонуй мені коли звільнишся, добре? – біля одвірку схопила його за руку я. – Нам треба поговорити.

- А можна не сьогодні? – він стомлено видихнув і підвів на мене сумний погляд.

- Ні, не можна, це надзвичайно важливо.

- Добре.

Коли зателефонує – зустрітись попрошу. Не телефонна ця розмова, особисто треба, та ані ввечері, ані до ранку так того дзвінка так і не дочекалась. Сама набирала, але телефон Марка не відповідав. Вкрай недоречне непорозуміння каламутило мене всередині, бо хотілося якнайскоріше правду йому відкрити та писати нічого не стала - таке вголос казати треба.  Отупіло в стелю дивлячись світанок зустріла, а день почала з розмови з адвокатом – особисто мене навідав. Звісно, первинну експертизу швидко провели – гроші все пришвидшують, а висновки такі:  не природня смерть. Аналізи ще почекати треба, та і без деталей все очевидно.

- Чекаємо результатів, готуємось до слідства, - сідаючи навпроти мене промовив адвокат.

- Веніамін Павлович, якого слідства, які аналізи?! - це ще було для мене неосяжно.

- Ярослава, вам не треба так хвилюватись, особливу у вашому положенні, - заспокійливим тоном звернувся до мене і руки торкнувся.

- Нема ніякого положення! То не правда!

- Дем’ян все вигадав? Не розумію навіщо.

- Не вигадав, Ігнат сам це бовкнув - хотів молодшого уїсти.

- Він його і заповітом новим вже уїв, дивна вигадка, - задумливо промовив Веніамін.