Забудь-річка - Брати Капранови

— А що тут давать? Воно ж для того і висить назовні. Для контролю.

Уляна прикрила очі і розслабилася у зручному перукарському кріслі, щоб зосередитися на собі. Не дарма ж кажуть, що органи почуттів замінюють одне одного — коли закрити очі, загострюється слух, а як заглибишся у внутрішні відчуття, то чуєш усю цю жіночу маячню десь на периферії, наче морські хвилі. І вона зовсім не заважає.

Втім, і абстрагуватися від неї неможливо, тому Уляні несамохіть пригадався очаківський сусіда — ресторанний лабух. Його жінка мала свій погляд на проблему подружньої вірності, а тому протидіяла професійним звабам свого чоловіка у суто фізіологічний спосіб. Сидить бува він надвечір з хлопцями, грає в доміно, коли вона велично так виходить на ґанок в халаті, що розходиться на розкішних грудях, і владним тоном кличе: «Микольцю, котику мій, іди додому!». А сама поправляє халат, щоб краще зрозумів, що на нього чекає. Бідолашний Микола кладе доміно, опускає очі і приречено чимчикує додому, а хлопці тільки дивляться йому услід. Жінки поміж собою сперечалися стосовно дієвості такого профілактичного засобу, а чоловіки співчували Миколі — адже музиканту на роботі потрібне натхнення, і де ж ти його візьмеш, коли з тебе перед тим вичавили усі соки. Не виключено, що саме через це бідолаха й не став народним артистом, а тихо спився у ресторані.

Життя — багатогранна штука, в цьому особливо переконуєшся у перукарні, де за дві години можна наслухатися таких історій, що їх не прочитаєш у романах усіх нобелівських лауреатів.

А ще буває, що саме у час, коли ти так солодко розслабишся у перукарському кріслі, раптом у сумці починає розриватися мобільний телефон. Та ще й з невідомого номера, що означає — по роботі.

— Слухаю.

— Добрий день. Це Уляна?

— Так.

— Мені сказали, що ви — юрист Степана Шагути.

Юрист? Нічого собі… Ну, нехай буде юрист.

— Так. Чим я можу допомогти?

— Я його дружина. Понімаєте, закончилася його страховка. Він завжди її оформляє на мене…

Уляні здалося, що це Жоржиків фен раптом вдарив її струмом. Але перукар відклав усе своє залізяччя і тактовно стояв на відстані, даючи змогу клієнтці залагодити власні справи.

— Зачекайте. Не так швидко, — видушила з себе Уляна. — Закінчилась страховка. А далі?

— Степан її не продовжив і телефон не бере. А я в Херсоні живу. Я подзвонила у страхову, а там сказали, що їм дзвонили ви.

Уляна і справді зв’язувалася зі страховиками, коли залагоджувала попередній контракт із крюїнговою агенцією. Той самий контракт, завдяки якому вони зі Степаном…

— Він у рейсі.

— Я поняла. А ви можете від його імені оформити цю страховку на мене? Якщо якийсь нещасний випадок. Це ж море.

— Море. — Безбарвним голосом погодилася Уляна і сама себе сіпнула, щоб прийти до тями. — Вибачте, я таких розпоряджень не отримувала. Але я з ним зв’яжуся і запитаю. Вас як кличуть?

— Марина. Марина Шагута.

— Так от, Марино, я записала ваш номер і передзвоню, коли зв’яжуся зі Степаном Степановичем. — Уляна не стала вислуховувати подяки і натисла відбій.

Жіночі голоси у перукарні, здається, стали тихішими за подих фенів — а чи просто Уляна припинила їх сприймати.

Дружина! Вітаю. Так воно насправді і мало бути. Капітан вже не першого рангу — як тут без дружини? При роботі, при грошах, при машині — хіба такий може бути самотнім? А ти вуха розвісила. Впіймала свого птаха щастя — і навіть не поцікавилася, може на нього якась курка вже десь там чекає. Так тобі і треба. Сама ти курка, і більше нічого.

Коли Уляна вийшла на вулицю, вона вже не пам’ятала про нову зачіску. Світ остаточно втратив свої кольори і став безпросвітним, безнадійно сірим. Розум — цинічний, доскіпливий та нудний — знову заволодів нею повністю, відіграючись за місяці безвладдя, коли мусив коритися свавільному тілу. І зараз він підшуковував дошкульні епітети, щоб остаточно утвердити свою перевагу, щоб загнати почуття у найпотаємніший куток, де їм і належить бути. Уляна спочатку лаяла себе, потім знущалася, потім жаліла, а тоді вже кепкувала із власного жалю. Юрист, хай тобі! А графу «сімейний стан» у анкетах зустрічала? А про сімейний кодекс чула? Ні? Отак, подумки шмагаючи себе і насолоджуючись власним болем, вона ішла вулицею, аж поки відчула, що душа порожніє, що в ній народжується професійний холодок та повертається первинний скепсис. От, наприклад, назустріч простує сивий чоловік попід руку з дочкою — а може це не дочка, а молода коханка? Це зараз модно. А отой, з черевом, скільки має позашлюбних дітей? І міліціонер на розі — чи його після чергування дружина також садовить у тазик?

Уляна сама не помітила, як опинилася на Майдані, а усвідомивши це, одразу згадала, що востаннє тут була зі Степаном на Незалежність, коли він сказав, що іде в рейс і «забувся» додати, що зазвичай оформлює страховий поліс на дружину, Марину Шагуту.

Сьогодні на Майдані знов стояла сцена, але менша, ніж під час святкувань, а навколо неї — намети. Невеличкий, але завзятий хлопець у мікрофон переконував натовп, що звідси не піде жоден, поки президент не накладе вето на новий податковий кодекс.

Хтось співав:

На Майдані я стояв з ночі до рассвєта,

Янукович вже наклав… але це не вето.

Люди сміялися.

Уляна дивилася на них, немовби на посланців з іншого світу, настільки ця картина контрастувала з тим, що відбувалося у душі, останні півгодини захопленій самоаналізом та самознищенням. І на хвильку здалося, що ці люди зможуть допомогти їй висмикнутися з ями, викопаної самій собі — адже занурення у чужі проблеми для юриста є найкращим способом подолати власні.

Отже зупинивши самоапокаліпсис, вирівнявши спину та подумки застібнувши усі ґудзики на розхристаній душі, Уляна пірнула в перехід і вийшла до протестантів, намагаючись зрозуміти, що ж насправді відбувається, а точніше розібратись у людях, що стояли тут. Адже про решту знала з інтернету та телебачення. Підприємці вийшли на протест проти нового податкового кодексу. Кодекс і справді ідіотський, втім, не більше ніж решта українських економічних законів. Але наскільки всерйоз ці люди взялися до справи? Уляна пам’ятала минулу Помаранчеву революцію з її шаленим натовпом, який не міг вміститися на Майдані. Попри свою тодішню вагітність вона теж кілька разів ходила на мітинги і відчувала — люди не здадуться. Тоді влада злякалася по-справжньому, і