Скандальний дует - Ксана Рейлі

Вже в наступний момент хлопець впевнено поцілував мене. Я лежала спиною на підлозі, а він нависав наді мною. Схоже, дядьку Тарасу доведеться зачекати трішки. Костя почав повільно розщіпати гудзики на моїй сорочці а я закинула свої руки йому на шию.
— Кхм, кхм,— почули ми з коридору дівочий голос.
Костя голосно вилаявся і закотив очі. Я лежала на підлозі в шоці з відкритим ротом. Він подав мені руку, допомагаючи піднятись. На мене дивилася гарненька дівчина, а я почала швидко поправляти сорочку. 
— Ого, я ледь не стала свідком інтимного життя свого брата,— вражено сказала дівчина і подивилася на нас великими очима.
— Привіт, ти ж Ліза, так?— заговорила я зі своєю найкращою усмішкою.
— Так,— відповіла вона,— Здивована, що ти пам'ятаєш. 
— В мене дуже хороша пам'ять на імена.
— То ви тепер живете разом?— спитала Ліза, а ми з Костею переглянулись. 
— Ем, цей...— почала я.
— Ми поки просто разом,— продовжив хлопець,— Треба забрати в тебе ключі, або попереджай хоча б про свій прихід.
— Я просто не думала, що ви займаєтеся таким з самого ранку,— заговорила Ліза, а я одразу ж почервоніла.
— Це не твоя справа,— усміхнувся Костя, — Що тепер сталося? Чого не поділила з батьками?
— Як і завжди,— дівчина знизала плечима,— Їм не подобається те, що я хочу стати акторкою. 
— Я теж проти цього,— сказав Костя, а я здивовано подивилася на нього,— Здається, що ми вже обговорювали це.
— Так, і ніхто мене не підтримує, бо ви дуже хочете, щоб я отримала вищу освіту!— буркнула дівчина і сіла на стілець в кухні.
Костя ввімкнув чайник, а я здивовано дивилася на них. Мені було дуже незрозумілим те, що хлопець не підтримує сестру в її мріях та рішеннях. А про цю вищу освіту я взагалі мовчу.
— Костю, ти ж це не серйозно?— спитала я і підійшла до нього.
— Вибач?— нахмурився хлопець.
— Кому, як не тобі знати, що таке не займатися улюбленою справою? Ти ж сам мені говорив, що програмування було лише роботою, а от музика — твоє задоволення.
— Міло, сьогодні я відомий на всю країну артист, а завтра— ніхто! Що мені тоді робити?
— Намагатися знову стати на ноги!— голосно сказала я,— Пробиватися до своєї слави.
— Звісно, після такого розчарування,— буркнув Костя і закотив очі,— В разі невдачі, я хоч зможу працювати програмістом. Щоб я робив без освіти?
— Займався б тим, що тобі подобається!
— Ех, Міло, люди без освіти — просто жалюгідні. Університет багато чого мене навчив і допоміг збагнути. Здається, що половина з того, що ми там вчили не знадобиться, але хто зна?
— Тобто ти кажеш, що якщо людина неосвічена, то вона нічого не тямить в житті?— спитала я і нахмурилась.
— Просто з розумними людьми приємніше спілкуватися,— відповів хлопець.
— Тобто неосвічені люди тупі?— фиркнула я,— Розум не вимірюється кількістю дипломів чи якимись нікому не потрібними оцінками. 
— В деякій мірі ти права,— зауважив хлопець,— Але ж у будь-якому випадку освічена людина більше притягує до себе.
— В мене нема освіти, Костю,— ображено сказала я і гірко посміхнувся,— Звісно, я вчилася в музичній школі та закінчила консерваторію. Та я не можу похвалитися тим, що сильна в математиці чи фізиці, чи ще в якісь дурні. Я живу тільки музикою,тому, якщо я втрачу її, то і мене не буде.
— Вибач, я не хотів тебе образити,— сказав Костя і взяв мене за руку.
— Я вже піду. Дядько Тарас мене чекає.
Я пішла швидко одягатися, ледь стримуючи сльози. Останнім часом почала помічати, що ми постійно сваримося через якісь дурниці. Ну і при чому тут взагалі освіта? Я вийшла в коридор і усміхнулась Лізі.
— Бувай,— сказала я їй,— Сподіваюся, наступного разу ти побачиш мене в більшій кількості одягу.
— Бувай!— відповіла вона і махнула мені рукою. 
— Міло, почекай,— заговорив Костя і пішов за мною в коридор,— Не ображайся на мене, будь ласка.
— Не буду,— сказала я і вдягнула свою куртку. 
Він міцно обійняв мене і поцілував. Я трималась трохи відсторонено, але мені дуже хотілося притулитися ближче. 
— Не уникай мене, прошу,— прошепотів мені на вухо Костя і поцілував у щоку. 
— А ти тоді не ображай мене,— сказала я.
— Я ж ненавмисно. Ми сьогодні ще зустрінемось?
— Не знаю, бо в мене зараз зустріч з дядьком Тарасом. Можливо, пізніше заїду до тебе на студію.
— Добре, але напишеш, коли будеш їхати.
— Гаразд.
Я поцілувала його і вийшла з квартири. Ех, здається, що дядько Тарас мене просто таки приб'є. Я ж взагалі забила на роботу, а весь свій час проводила з Костею.