Блокбастер - Зоран Жміріч
– Церо! Перш за все маю попередити, що висловлюю не тільки свою думку, а думку всіх присутніх. Ми дещо обговорювали останніми днями, і мене обрали, щоб повідомити тобі, до чого ми дійшли.
– Гаразд, Септику, – відповів Церо. – Я уважно слухаю.
Септик, заохочений такою реакцією, вів далі:
– Разом із розвідниками нас рівно п’ятдесят. Ми відбуваємо варту на шести постах навколо штабу. Ми тримаємо розвідгрупу на лісопилці. Ми патрулюємо місто, розбираємося з п’яними солдатами, які стріляють на вулицях і чинять мародерство. Ми охороняємо в’язницю, хоча це робота винятково цивільної поліції. Ми супроводжуємо всіх офіцерів, хоч куди вони з водіями виїжджають, навіть якщо на кілометр від штабу або додому переночувати. Ми чергуємо на блокпостах біля всіх населених пунктів в окрузі. Проводимо розвідку за лінією, щодня ходячи у нічийну зону. Чергуємо на посту в штабі. Окрім цього, десятьох з нас відібрано у розстрільну команду. Ми маємо чотири години вільного часу на день, і навіть у цей час повинні перебувати в постійній готовності.
Церовця така розлога промова вже починала дратувати. Він нервово зітхнув і спробував її скоротити:
– Септику, у нас тут не зустріч роботодавця з профспілкою. Коротше!
Септик зрозумів нетерпіння командира і спробував перейти до суті.
– Люди знервовані й розлючені. Почалися конфлікти. Хапаються за ножі, коли програють у карти. У таких умовах не можна нормально служити. Ми вимагаємо ротації.
У класі повисла тиша. Цероваць утупився у Септика. Той занепокоївся.
– Від мене вимагаєте ротації? Саме так?
Септик зірвався на крик:
– Чорт, ну хоч пусти нас додому на тиждень! Дай нам відпочити! В інших підрозділах люди стоять зміну дві години і відпочивають у пасивній готовності, а ми в такому темпі всі скоро опинимося в божевільні! Якщо не загинемо ще до того.
Септик сів. Усі дивилися на Церовця. Церо зітхнув.
– Добре, Септику. Я можу передати все, що ти сказав, командуванню, але що вони там у місті вирішать – від мене не залежить.
– Цього буде достатньо, – відповів Септик. – Далі так продовжуватися не може. Тут взагалі все тримається тільки тому, що ми самі вирішили триматися. Та ось: глянь на мою ногу! – Септик простяг ногу в товстій шкарпетці. – Я ходжу на чати без черевиків, вдягаю кілька шкарпеток, а поверх них – целофан. У мене ніготь уріс у м’ясо. Наче дрібниця, але болить, як усі чорти. У лікарні мені хотіли хірургічно видалити, але я не дозволив. Якщо ніготь виріжуть, то я на тиждень поїду додому, а це значить, що хлопці чатуватимуть не по дві, а по три години, бо людей катма. А хто на цьому холоді може перебути на посту три години? Хай хоч трохи стане тепліше… Бо нижче мінус десяти вже все однаково. Мерзнеш на кістку хоч за мінус п’ятнадцять, хоч на мінус двадцять п’ять…
Цероваць спохмурнів. Септик підсумував:
– Ми негайно потребуємо підсилення. А думати, де знайти людей, довго не треба. Вони є, батальйон сформований і тільки чекає наказу.
Цероваць дивився на Септика з таким обличчям, ніби вперше чує, що його підлеглі перевантажені.
– Септику! Поки я все це слухав, мене цікавило тільки одне: чи всі поділяють твою думку?
Септик знову підвівся.
– Я вже казав. Висловлюю те, що ми всі думаємо.
Цероваць поглянув на присутніх і загримів:
– Ану ж скажіть мені, що ви думаєте про Септикові слова?
Усі мовчали. Септик обернувся і подивився на хлопців. Усі посхиляли голови й тихенько перешіптувалися. Септик здивовано став перед товаришами, повернувшись до Церо спиною:
– Агов, та скажіть же! Ми ж для цього й зібралися. Чого мовчите?
Ніхто з присутніх не вимовив ані слова. Септик не міг повірити, що в нього немає жодного голосу на підтримку. Він повернувся до Церовця і вигукнув:
– Якби ми так не думали, нащо б ми просили зустрічі з тобою? Ми ж саме тому зібралися тут разом!
Цероваць мовчав, пригладжуючи вуса. Він тільки-то лукаво зіграв на масовій психології. Усі злякалися його авторитету. Септик зрозумів, що зазнав поразки.
– Господи, та ми ж не в суді! Люди, скажіть те, про що говорили стільки разів останніми днями!
Але даремно він намагався переконати хоч когось підтримати його в присутності командира. Цероваць підійшов до Септика:
– Я можу організувати тобі кілька днів відпочинку вдома, підлікуєш ногу…
Септик сердито підскочив і покульгав між хлопцями.
– Отже, мене треба відпустити додому, бо в мене нерви здали? Бо все, що я кажу, це мої вигадки, а ви тут просто глядачі? У вас немає цих проблем, ви згодні з командиром?
Цероваць люто прикрикнув на Септика:
– Септику, це, мабуть, моя помилка, що я погодився вас прийняти сьогодні, хоч маю значно важливіші справи. Але це не дає тобі права…
– Та звичайно, завжди є щось важливіше за людей. Солдат у нас загартований! – блазнював Септик. – Та так і мій малий міг би командувати підрозділом! Сидиш собі в штабі, роздаєш накази й спиш цілу ніч! Не соромно тобі?
У кімнаті стало геть тихо.
– А вам усім? – закричав Септик. – Відсьогодні, поки ми живі, жоден щоб до мене більше ні з чим не звертався! Не хочу від вас чути нічого, крім слова «Підйом». І не підходьте до мене!
Септик пішов до дверей, крикнувши на виході:
– І не підсідайте до мене, коли чиститиму зброю!
Черкез опустився біля мене.
– Та він справді скипів, еге ж? До чого тут чищення зброї?
– До того, що коли тебе хтось справді дістав, то можна просто сісти біля нього, коли чистиш зброю. Люди неуважні, часто залишають патрон у патроннику, а під час чищення зброя часом стріляє.
– Ти серйозно?
– Ну, так кажуть.
– Та облиш. Маячня.
– Мабуть, якби розповісти, що ти зробив з Ентоні, теж сказали б: «Маячня».
У Черкеза сльози навернулися на очі. Він схопив мене за куртку, підніс кулак до обличчя і люто просичав:
– Ентоні убив Швидкого!
– Я розумію твої почуття, але Швидкий загинув через дурість Ентоні. Ніхто не збирався його вбивати.
– Мені жити з цим! Щодня зустрічати його батьків і вітатися з ними! Я втратив найкращого друга!
Я схопив Черкезову руку й одним порухом заламав її за спину. Він болісно зойкнув.
– Думаєш, тільки ти втратив друга? Стань у чергу, Черкезе. Нас тут багато.
Клас поволі порожнів. Поки тривала зустріч, люди не знайшли, що сказати, а коли все закінчилося – і поготів не мали підстав залишатися. Дехто
