I am not Russia: неполіткоректний антифеміністичний чоловічий роман - Антон Дмитрович Мухарський
Підійшов до вікна і розчахнув його.
На протилежному боці вулиці, двоє товстеньких хлопців у майках «Eton high school» награвали мелодію з мюзиклу «Ісус Христос — суперзірка».
Грали жахливо. Різкі звуки саксофона прорізали вранішнє повітря, роздмухуючи в ньому жовту тривогу й фіолетовий страх, а фальшиві ноти флейти додавав до того чорної безвиході.
«Ротко скористався б саме такими фарбами», — подумав Брайан про себе.
По тому підійшов до шафи й видобув з модного шкіряного саквояжа маленький хромований револьвер. Повернувшись до вікна, він зробив декілька неприцільних пострілів убік недолугих музикантів. Останню кулю залишив для себе.
Складений учетверо папірець злетів з підвіконня. Падаючи на підлогу, художник зачепив його рукою.
Коли за півгодини самогубцю знайдуть поліцейські, у передсмертній записці, знайденій поруч з тілом, прочитають:
«Я, Брайан Вуд, уродженець містечка Стоксбрідж, що у Південному Йоркширі, заповідаю своє тіло містеру Чарльзу Саатчі з проханням передати його майстрам компанії „Аквасвіт“ у Брайтоні, що володіють технологіями зберігання органічних сполук у формальдегіді, з метою створення мистецької інсталяції „Хворий на СНІД художник-самогубця в пошуках вічного життя“, аби в подальшому експонувати цей об’єкт разом з іншими творами Автора з метою їхньої подальшої капіталізації. Всі права на мої твори, що знаходяться у спільному користуванні Автора та галереї „Саатчі“, заповідаю моїй донці Сарі Вуд, опікуном якої до повноліття призначаю свою матір Емілію Гілберт-Вуд. Ознайомитися з подробицями заповіту можна в мого нотаріуса за адресою... (лондонська адреса). У моїй смерті прошу нікого не звинувачувати. Це рішення за збігом обставин є цілком зваженим і природним з огляду на ситуацію, в якій я опинився.
Тато, мамо, доню, я вас люблю!
Щиро ваш — Брайан Вуд — художник-концептуаліст».
Глава восьма
О десятій годині ранку журналісти з Мюнхена Сінді Шульц та Вернер Готліб снідали в ресторані пансіону «Квітка розмарину».
Спостерігаючи за тим, як його колежанка апетитно навертає смажені ковбаски з гірчицею та бобовим пюре, Вернер з відразою уявляв, як вони мандрують її кишківником, поволі отруюючи організм шкідливими барвниками та харчовими добавками. Коли ж Сінді щедро намастила половину булки маслом і джемом, налила в каву вершки і почала все це прицмокуючи жувати, він кинув коротке: «Я в номер по камеру» і пішов геть.
«Підстаркуватий сноб», — подумала Сінді, дивлячись йому вслід.
«Брудна польська курва», — подумав він у відповідь.
Оператор на сто відсотків був певен, що Сінді сьогодні вночі трахалася з лисим художником-шотландцем, який особисто представив її Даміану Хьорсту, а потім упадав цілий вечір, підносячи вино і відпускаючи сальні жарти на адресу присутніх на паті знаменитих гостей.
До першої ночі Вернер чекав її у студії на місцевому телебаченні, щоб перегнати касети й підготувати відзнятий матеріал для монтажу. Але не дочекався. Курва припхалася в номер десь близько четвертої ранку. Він чув, як вона довго приймала душ і хлопала дверцятами шафи. Їхні номери стінка в стінку в не надто фешенебельному пансіоні в районі Мерчістон не були прикладом довершеної звукоізоляції.
Цього ранку Вернер був лихий на цілий світ і вже укладав плани помсти. «Я зроблю так, що цю суку звільнять з посади керівника програми. Я покажу їй, як удавати із себе неперевершену телезірку!»
Піднявшись у номер, він закинув у рота жменю вітамінів, запивши їх водою з пляшки, й заходився роздивлятися у дзеркалі зморшки під очима. У цьому році йому виповнювалося сорок шість. Вернер Готліб був прихильником роздільного харчування та помірних спортивних навантажень, але кляті процеси старіння давалися взнаки. Виною всьому постійні стреси. Але куди ж без них? Телебачення — один суцільний форс-мажор!
Перевіривши заряд акумуляторних батарей, оператор-журналіст закинув на плече вірну бетакамку, спустився униз і усівся в холі, чекаючи, поки польська курва закінчить сніданок. Прикинув, якщо вона не з’явиться через п’ять хвилин, то просто зайде до ресторану й зчинить скандал.
Проте Сінді з’явилася раніше. Вийшла з ресторану, на ходу припудрюючи свій охайний, трохи кирпатий напівслов’янський ніс. Сама була з Франкфурта-на-Одері — невеликого містечка на кордоні з Польщею. Типова східна німкеня зі значною домішкою польської крові, що народилася в НДР. Безвідповідальна, вульгарна дівка двадцяти восьми років.
Вернер відверто недолюблював східняків, які після падіння Берлінської стіни, мов ті мухи на мед, зліталися на високі зарплати до заможніших міст Західної Німеччини. Зрештою, носик у Сінді був нічого, але для Вернера ненависний.
— Ну що, я готова, — наївно кліпнула довгими нафарбованими віями.
Він насилу стримався. Коли б не був такий делікатний, ударив би навідліг словами: «Ах ти, блядюго чортова, гадаєш, переспала з генеральним директором каналу і тепер можеш права качати? Хіба забула, що не маєш спеціальної освіти? От хто ти за фахом? Манекенниця? Хе! Манекенниця на телебаченні — то не професія, затям це!».
Натомість стримано промовив:
— Окей, ходімо...
Журналісти каналу «Мюнхен ТВ» мали на фестивалі VIP-акредитацію.
В їхні професійні обов’язки входило щодня надсилати трихвилинні сюжети для випуску вечірніх новин і один раз на тиждень готувати розлогий сюжет про найцікавіші події Единбурзького фестивалю для недільної програми «Мистецький світ».
Усівшись в орендований темно-синій «BMW», журналісти рушили до центру.
Сінді припаркувала авто неподалік Північного мосту. Довго шукали вільне місце, а коли вийшли з машини, Вернер завбачливо подивився убік перехрестя, чи, бува, не стояв там знак «Зупинку заборонено». Знака не було. Піднявшись довгими сходами, вони вибрались на Роял Майл.
— Диви, які живописні чувачки, — Сінді вказала на дві невисокі постаті, вдягнені у савани мерців, що стояли біля «Відьомського джерела» (є в Единбурзі таке місце, неподалік якого в Середньовіччі палили відьом). В одного на грудях висіла табличка «Black death», а інший тримав на жердині чорного прапора. Дитячими голосами мерці виспівували тужливу пісню:
Хай Магнус святий накаже сховатись,
Хай Ронан кульгавий поверне назад,
З веління Мартина, волею Йохима
Залишить мара округи земні.
Шукай собі місця в іншому місці.
Коли злобний орк ти чи лагідний ельф,
Коли ти ундина, сильфіда, русалка.
Коли в царстві рабства зросла на землі,
То зникни — труна вже чекає на тебе,
Геть, привид, земля хай сховає тебе.
— Це, певне, підлітки переспівують старий шотландський фольклор, — зауважив ерудований Вернер.
— Який ти розумний, — покепкувала з нього Сінді, й оператору нестерпно