Твори в 4-х томах. Том 4 - Ернест Міллер Хемінгуей
Коли вони завітали до нашого помешкання, ми начебто сподобались їм ще дужче; а може, так здалося тільки тому, що кімната була надто мала і ми всі опинилися куди ближче одне до одного. Міс Стайн сіла на наше імпровізоване ліжко й попросила показати оповідання, які я написав, а тоді сказала, що всі вони їй сподобались, крім одного — «Десь у Мічігані».
— Загалом оповідання добре, — сказала вона. — Справді добре. Але воно іпассіodiable[12]. Тобто воно немов картина, яку художник намалював, але не може показати на виставці, і ніхто її не купить, бо теж не зможе ніде показати.
— А коли в ньому немає нічого непристойного? Просто автор намагався вживати такі слова, яких люди вживають насправді. І коли це єдині слова, здатні зробити оповідання правдивим, і автор ніяк не може без них обійтися? Він просто не може не вживати цих слів.
— Би зовсім не зрозуміли суті, — відказала вона. — Не слід писати нічого inaccrochable. У цьому немає ніякого сенсу. Це нерозумно, безглуздо.
Сама вона, як сказала мені, хотіла друкуватись в «Атлантік манслі» й була певна, що доможеться свого. А от я, мовляв, ще не досить добрий письменник, щоб друкуватися там або в «Сетердей івнінг пост», хоча, можливо, я письменник якогось нового типу, цілком своєрідний; та все-таки найперше, що треба затямити, — це ніколи не писати оповідань, які є inaccrochable. Я не став сперечатися й не пробував знову пояснювати, яким прагну зробити діалог. Це стосувалося тільки мене, та й мені самому було цікавіше слухати про інші речі. Того дня міс Стайн розказала нам, крім усього, як купувати картини.
— Або ви купуєте одяг, або купуєте картини, — сказала вона. — Все зовсім просто. Ніхто, крім дуже багатих людей, не може купувати й те, і те. Не зважайте, як ви вдягнені, ніколи не зважайте на моду, купуйте речі тільки зручні й міцні, і ті гроші, які ви мали витратити на одяг, залишаться вам на купівлю картин.
— Але ж навіть якщо я взагалі не купуватиму собі одягу, — мовив я, — то все одно ніколи не заощаджу таких грошей, щоб придбати картини Пікассо, які хотів би мати.
— Авжеж. Для вас він неприступний. Ви повинні купувати картини своїх ровесників, людей одного з вами призовного віку. Ви познайомитеся з ними. Зустрічатимете їх у своєму кварталі. Серед початківців завжди є добрі, справжні художники. І потім, ідеться не про ваш одяг. Йдеться завжди про одяг дружини. Дороге ж бо саме жіноче вбрання.
Я бачив, як моя дружина уникає дивитися на дешеве вбрання міс Стайн, що пасувало б хіба якійсь палубній пасажирці, — і це в неї непогано виходило. Коли гості пішли, я зрозумів, що ми ще не втратили їхньої прихильності, — адже нас запросили знову завітати до будинку № 27 на вулиці Флерюс.
А згодом, уже серед зими, мене запросили приходити до студії в будь-який час після п'ятої. Я тоді зустрів міс Стайн у Люксембурзькому саду. Не пригадую вже, чи вона гуляла того дня із собакою, чи ні, і взагалі чи був уже тоді в неї собака. Знаю тільки, що я гуляв сам, бо на той час ми не могли дозволити собі не те що собаки, а навіть кота, тож котів я бачив лише в кафе й невеличких ресторанах та ще милувався розкішними вгодованими котиськами у вікнах консьєржок. Згодом я часто зустрічав міс Стайн у Люксембурзькому саду із собакою, але тоді, здається, собаки в неї ще не було.
Та байдуже, був тоді собака чи не був, а я прийняв запрошення міс Стайн і відтоді почав частенько заглядати до її студії, і щоразу вона частувала мене справжньою eau-de-vie, наполягаючи, щоб я наливав собі ще і ще, а я дивився на картини, і ми розмовляли. Картини були прекрасні, і розмови дуже цікаві. Здебільшого говорила сама міс Стайн: вона розповідала мені про новітній живопис і про художників — більше як про людей, ніж як про митців, — і про свою роботу. Вона показувала мені величезні папуші своїх рукописів — її товаришка день у день передруковувала їх на машинці. Міс Стайн тішилася тим, що працює кожного дня, але, познайомившись із нею ближче, я виявив, що втіхи вона зазнавала лише тоді, коли її доробок, щоденний обсяг якого коливався залежно від її снаги, з'являвся друком і вона здобувала визнання.
На той час, як я познайомився з нею, вона була вже досить визнаною письменницею, бо саме перед тим опублікувала троє оповідань, що їх міг зрозуміти кожен. Одне з тих оповідань, «Меланкта», було дуже добре, і найкращі зразки її експериментального письма невдовзі вийшли окремою книжкою, яку високо оцінили критики, що зустрічалися чи просто були знайомі з нею. Міс Стайн мала таку вдачу, що, коли вона хотіла залучити когось на свій бік, перед нею ніхто не міг встояти, і критики, що бували в неї й бачили її картини, просто брали на віру її твори, яких самі не розуміли, — так вони схилялися перед нею як перед особистістю і так покладались на її судження. До того ж вона відкрила чимало слушних і цінних істин про ритм та повторення слів і дуже добре говорила про них у розмовах.
Проте вона не любила копіткої праці над рукописами, не бажала робити свої твори зрозумілими для читачів, хоча й прагнула друкуватися і здобути офіційне визнання; особливо це стосувалося неймовірно довгої книжки під назвою «Становлення американців».
Ця книжка починалася чудово, та й далі були дуже добрі, часом просто-таки блискучі сторінки, а тоді раптом ішли нескінченні повторення, що
