Матадор. Нотатки авантюриста - Ігор Зарудко
Я підійшов до столу й поклав ноутбук. Моделі повсідалися. Мені було нелегко. Коли всі їхні напівоголені ніжки дивилися на мене, я мав дивитися на всіх і ні на кого одразу, так, як це роблять професійні тренери. Мені це вдалося. Харизма перла з мене так, що Шалапут час від часу навіть примружував очі. Усе було готово.
Я став біля столу. Налив води в склянку, зробив жадібний ковток, та так, що руденька з другого ряду облизнулась. І пішло…
– Що ж, леді, будемо починати, – сказав я й трохи підкотив рукави свого светра. – Мене звати Ігор Зарудко.
– Ми вже знаємо, – вигукнула руденька з другого ряду, та, що облизувалась.
Я посміхнувся. Ця дівчина на мене точно вже клюнула. Значить, річка моєї брехні тече в правильний бік. Тренінг пройшов непогано. Можна навіть сказати, на високому рівні. Я аж сам повірив у свої тренерські здібності. Час від часу я поглядав на Анніту, і, нарешті, вона подивилася на мене не як на тренера…
Тренінг тривав рівно п’ятдесят хвилин. На п’ятдесят першій я закінчив:
– Питання є?
У кількох джерелах я читав, що після якісних тренінгів питань не повинно виникати в принципі. Люди підходять до тебе вже в кулуарах.
– Є! – почув я із зали, знову ж таки від тієї рудоволосої.
– Будь ласка, – сказав я після невеликої паузи. На кону стояла моя професійна брехня, точніше, мій правильний її виклад.
– А що ви робите сьогодні ввечері?
Я зітхнув.
– П’ю каву, – з посмішкою відповів я і, тримаючи марку скандального, ну хоча б трохи скандального тренера, додав: – А от із ким, іще не визначивсь… Ще питання?
– А коли визначитесь? – продовжувала та.
– Думаю, що вже, – сказав я багатозначно. – Що ж, якщо питань по темі немає, тоді я дякую вам за увагу.
Загуркотіли стільці. Я знову налив собі води, зробив великий ковток і видихнув. Перша фаза пройшла нормально. Залишилося тільки зав’язати розмову з Аннітою. На щастя, вона підійшла сама. Я не вірив своїм очам, але це було саме так. Вона стояла переді мною й розпитувала мене про якісь дрібниці. З-за її спини мені підморгувала руда. Неподалік стовбичив Льоха-Шалапут і Б. Г. О.
Я намагався дивитися тільки на Анніту. Час настав – треба було діяти.
– А як вас звати? – спитав я її, перебивши на півслові.
– Анніта, – відповіла вона й протягла руку.
– Ігор, – я легко потис її прекрасну ручку. – Анніто, я зараз збираюся пообідати. Не хочете приєднатись?
– А в мене зйомки… На жаль, не можу, – з нотками розпачу відповіла вона.
– Тоді дозвольте мені запросити вас на вечерю. Сподіваюся, вечірніх зйомок у вас нема?
– Сьогодні ні.
Ми домовилися про місце й час… Від неї пахло парфумами «Aimez-Moi». Ми посміхнулись одне одному, і вона пішла. У дверях Анніта озирнулась. Я не зводив з неї очей, аж доки вона не вийшла з конференц-зали, у якій проходив тренінг. Я був наче зачарований. Чари розвіяв доторк руденької, яка посміхалася на всі тридцять два, не приховуючи бажання зі мною і пообідати, і повечеряти, і поснідати.
Звісно, питань щодо тренінгу в неї не було. Вона тільки розповідала про свої враження… здебільшого від мене. Я мав би дати їй свою візитівку, але ми з Шалапутом дали тут маху. У мене її не було. Тож я вирвав з блокнота аркуш і записав номер свого мобільника, за що від Льохи мені пізніше добряче перепало. Вона – її звали Жаннет – записала в мій блокнот свій. І в цей час підійшов Б. Г. О.
Настала вирішальна мить: отримаю я зараз на горіхи чи купатимусь у шампанському й у трояндових пелюстках. Слава моїй здатності брехати, якою я користуюся не дуже часто! Він залишився задоволений і дуже дякував. У відповідь я подякував йому за запрошення й можливість поспілкуватись із такими чарівними жінками. Б. Г. О. посміхнувся. Ми потисли руки, і я з Льохою пішов.
На вулиці ми викликали таксі, знов-таки класу «люкс». Цього разу це була новенька «ауді» чорного кольору. Ми сіли й назвали «безпечну адресу». У машині їхали мовчки.
Коли ми вийшли, то й справді вирішили пообідати, але вже не як тренер Ігор Зарудко й менеджер Олексій, а як Утка й Льоха-Шалапут. Узяли по хот-догу й по пиву. Льоха віддав мені половину грошей, які Б. Г. О. заплатив за тренінг, і тільки тепер ми розсміялися. Ні, гроші не були аж так важливі в цій ситуації. Просто це стало фінальною точкою в першому й цілком успішному пункті нашого плану. Увечері на мене чекала зустріч з Аннітою. Вислухавши останні настанови Шалапута, я поїхав додому перевдягнутися, щоб підтвердити марку статусного чоловіка.
У призначений час я вже був на місці. Пив чорну каву й чекав на Анніту. Ресторан був доволі затишний і симпатичний. Раз у раз мені здавалося, що вона може не прийти. Потім мої сумніви розвіювалися, потім зринали знову й знову розвіювались. Я зручно всівся на стільцеві, закинув ногу на ногу й продовжував пити каву. Аж тут метрдотель відкрив двері, і я побачив Анніту. На ній була чорна відкрита сукня, блискучі сережки й дороге кольє, яке їй подарував Б. Г. О. ще тоді, коли мав надію затягти її в ліжко. Чомусь я був упевнений у цьому, хоч і не знав напевно.
Вона підійшла до столика. Ми привіталися поцілунком у щічку. Я запропонував їй стілець навпроти себе й сів сам. Офіціант приніс нам меню. Я замовив пляшку червоного вина. Потім ми почали вибирати вечірні страви. Коли нам принесли вино, я підняв келих.
– За твої очі! – сказав я.
Вона опустила їх додолу, потім різко підняла, зазирнувши мені прямо в душу, і відпила ковток. У неї це вийшло просто чудово. Увесь вечір ми говорили про мистецтво. Добре, що тут я почуваю себе як риба у воді. Так, знати всього неможливо. Але того, що я знав, вистачало, щоб дивувати й смішити Анніту. Вона виявилася доволі ерудованою та цікавою жінкою. Час спливав непомітно.
– Коли ти їдеш? – раптом спитала вона. – І звідки ти взагалі?
І тут мене стопорнуло. Ми з Шалапутом придумали мені класну історію, детальну біографію, купу проведених мною конференцій, тренінгів і лекцій, але забули про місце мого постійного проживання.
– Я їду завтра вранці. У нас потяг з Шал… е-е-е… у нас потяг з Олексієм близько четвертої ранку.
– Значить, ти завтра ще
