Історія світу в 10 1/2 розділах - Джуліан Патрік Барнс
Третій день був спокійний і погожий. Пасажири відпочивали, але жорстокі сни долучалися до мук голоду і спраги. Пліт, на якому було вже менш ніж половина початкової кількості пасажирів, піднявся над водою: таку несподівану вигоду принесли нічні заколоти. Однак пасажири все одно перебували по коліно у воді й відпочивати могли лише стоячи, збившись у щільну масу. На четвертий ранок вони помітили, що за ніч померло з десяток людей — їхні тіла було віддано морю, тільки одне залишили як запас провізії. О четвертій годині повз судно пронісся косяк летючих риб, і багато з них зачепилося за пліт і застрягло в ньому. Тої ночі вони їли рибу, але голод був такий великий, а порції такі малі, що багато хто додавав до риби й людське м’ясо, яке з тією приправою видалося менш відразливим. Навіть офіцери почали їсти його в такому вигляді.
Відтоді всі навчилися їсти людське м’ясо. Наступної ночі його додалося. Якісь іспанці, італійці й негри, які не брали участі в попередніх заколотах, змовилися поскидати начальство за борт і втекти на берег, який, на їхню думку, був десь неподалік, прихопивши з собою цінності й речі, що висіли в торбі на щоглі. Знову спалахнув запеклий бій, і злощасний пліт залила кров. Коли третій заколот було придушено, на борту лишилося не більш як тридцять людей і пліт знову піднявся. Практично всі були поранені, рани заливала солона вода, лунали болісні зойки.
На сьомий день двоє солдатів сховалися за барилом з вином. Вони зробили в ньому отвір і почали пити крізь соломинку. Порушників було викрито й одразу викинуто в море, відповідно до проголошеного всім необхідного закону.
Настав час найжахливішого рішення. Перелік пасажирів показав, що на плоту двадцять сім людей. П’ятнадцятеро з них ще можуть протягти кілька днів; решта — з важкими пораненнями, ті, хто марив, — мали дуже невисокі шанси вижити. Але за той час, доки вони помруть, через них сильно скоротяться запаси. Було підраховано, що на всіх припадає тридцять-сорок пляшок вина. Призначити хворим половинну пайку означає поступово вбивати їх. Тож після обговорення, у якому панували жахливі й розпачливі настрої, п’ятнадцять здорових людей вирішили, що їхніх хворих товаришів заради блага тих, хто може залишитися в живих, потрібно викинути в море. Три матроси й солдат, чиї серця закам’яніли від постійного споглядання смерті, виконали ці відразливі, але необхідні дії. Здорових було відділено від хворих, як чистих від нечистих.
Після цього жорсткого жертвопринесення решта п’ятнадцятеро людей викинули зброю за борт, залишивши тільки одну шаблю на випадок, якщо буде потрібно перерубати канат чи дерево. Запасів було на шість днів очікування загибелі.
Потім сталася невелика пригода, яку кожен тлумачив на свій лад. Білий метелик поширеного у Франції виду раптом з’явився над їхніми головами й сів на вітрило. Хтось, хто очманів від голоду, сприйняв його як поживу. Іншим, хто, знесилений, майже нерухомо лежав на палубі, легкість, із якою несподіваний гість пурхав над їхніми головами, здалася знущанням. Третім цей простий метелик видався добрим знаком, посланцем небес, подібним до білої голубки Ноя. Навіть скептики, які не визнавали божественного провидіння, сповнились обережної надії на близькість берега: адже чи далеко від суходолу залетить метелик?
Однак земля на обрії не з’являлася. Під палючим сонцем їх пекла немилосердна спрага, доки вони почали змочувати губи власною сечею. Вони пили її з маленьких олов’яних посудин, які ставили у воду, щоб швидше охолодити свою внутрішню рідину. Бувало так, що чиясь посудина пропадала, а потім поверталася порожньою. Один чоловік не міг присилувати себе пити сечу, незважаючи на спрагу. Хірург, який був на плоту, відзначив, що сечу одних людей пити легше, ніж інших. А також те, що безпосереднім наслідком пиття сечі є виробництво нової сечі.
Офіцер армії знайшов лимон, який хотів з’їсти сам; відчайдушні благання переконали його відмовитися від егоїзму. Також було знайдено тридцять зубців часнику, навколо яких теж почалася суперечка; якби ті, хто перебував на плоту, не позбулися зброї, крім однієї шаблі, то нового кровопролиття було б не уникнути. Також було виявлено дві пляшечки спиртового засобу для чищення зубів: одна-дві краплі, неохоче надані господарем, створювали на язику приємне відчуття, яке на кілька секунд відганяло спрагу. Для охолодження тримали в роті шматочки олова. Флакон з-під трояндової есенції передавали з рук у руки: цей запах заспокоював.
На десятий день кілька людей, отримавши свою порцію вина, склали план напитися й скоїти самогубство: відрадити їх від цього було непросто, але вдалося. Пліт оточували акули, і деякі солдати, сповнившись відчаю, купалися на очах у великих риб. Восьмеро людей, розваживши, що земля десь зовсім недалеко, зробили інший пліт і зібралися тікати на ньому. Вийшла вузька конструкція з низькою щоглою й брезентовим вітрилом, але коли випробували, то хисткість того суденця довела їм безглуздість такого задуму — і від нього відмовилися.
На тринадцятий день цього жахіття сонце встало на безхмарному небі. П’ятнадцятеро нещасних піднесли молитви до Господа, поділили між собою вино, аж тут капітан піхоти угледів на обрії корабель, про що повідомив радісним вигуком. Усі подякували Богові, на плоту запанувала радість і піднесення. Пасажири вирівняли обручі від барила і прив’язали на кінці хустки; один чоловік виліз на щоглу й почав махати імпровізованими прапорцями. Усі не зводили очей із судна на обрії й намагалися вгадати, куди воно рухається. Комусь здавалося, що воно поволі наближається, комусь — що пливе в протилежний бік. Півгодини вони перебували між надією і розпачем. Потім корабель зник з очей.
Радість одразу змінилася відчаєм і горем; вони позаздрили тим, хто загинув раніше. Тоді, щоб знайти розраду вві сні, вони накрилися від палючого сонця тканиною і вляглися. Виникла пропозиція описати на папері їхні пригоди, підписати цей звіт і причепити на щоглу — може, якимось чином він дійде до рідних і уряду. Минули дві години жахливих роздумів, коли гармаш вийшов з укриття в передню частину плота — і побачив на відстані одного льє «Арґус», який рухався до них на всіх вітрилах. Чоловікові перехопило подих. Він простер руки до моря.
— Ми врятовані! — зрадів він. — Дивіться, до нас пливе бриг!
Усі були в захваті: навіть поранені виповзли дивитись, як наближається порятунок. Пасажири обіймались, і радість їхня подвоїлася, коли стало зрозуміло,
