Марія Стюарт - Стефан Цвейг

бачити їх. Невпинно метаючись між надмірною оцінкою і розчаруванням, ці непоправні натури ніколи не тверезіють остаточно, перелякано позбувшись однієї ілюзії, вони завжди стають жертвою нової, бо справжній світ для них — саме ілюзія, а не дійсність. Тож і Марія Стюарт у своїй симпатії до гладкошкірого юнака, яка спалахнула, мов вогонь, попервах не помічає, що гарненька поверхня Дарнлі має небагато глибини, що під тугими м’язами немає справжньої сили, що під двірською люб’язною спритністю годі знайти душевну культуру. Марія Стюарт, не дуже розбещена своїм пуританським середовищем, лише бачить, що юний принц вправно сидить на коні, зграбно танцює, полюбляє музику та веселі розваги, в разі потреби тямить складати милі віршики. Такий покров мистецьких обдаровань завжди справляв враження на Марію Стюарт, вона щиро зраділа, що зна­йшла в цьому юному принцові приємного товариша для танців, ловів і всіх своїх ігор та мистецтв, його присутність принесла зміну і світлий аромат юності на трохи нуднуватий двір. Але й інші люди приязно ставляться до Дарнлі, що, дотримуючись настанов розумної матері, поводиться вкрай скромно; невдовзі він усюди в Единбурзі бажаний гість, “well liked for his per­sonage”, якого дуже люблять за його вдачу, як простодушно зауважує Рендольф, шпигун Єлизавети. Дарнлі вправно, як йому й порадили, грає роль залицяльника не тільки перед Марією Стюарт, а перед усіма. З одного боку, він починає приятелювати з Давідом Ріцціо, новим таємним секретарем королеви і довіреною особою Контрреформації; нові приятелі цілісінький день грають разом у м’яч, а вночі сплять в одному ліжку. Але, зближуючись отак із католицькою партією, Дарнлі підлещується водночас і до протестантів. Щонеділі він су­проводить реформованого регента Морея до kirk, щоб там, начебто глибоко переймаючись, слухати проповіді Джона Нокса, опівдні обідає, щоб відвернути від себе всі підозри, в англійського посла і вихваляє доброту Єлизавети, ввечері танцює з чотирма Мері; одне слово, високий, не розумний, але добре проінструктований молодик чудово виконує своє завдання, а властива йому пересічність захищає його від будь-яких передчасних підозр.

Але раптом перескочила й загорілася іскра, раптом Марія Стюарт, що до неї сватались королі та князі, починає залицятися до дурнуватого дев’ятнадцятирічного хлопчака. Її прихильність до нього прокидається з застояною, нетерплячою силою, як і завжди, в цілісних натур, які не марнували й не витрачали передчасно енергію своїх почуттів на дрібні пригоди та інтрижки; з Дарнлі Марія Стюарт уперше відчуває жіноче жадання. Адже її дитячий шлюб із Франциском II був не чим іншим, як своєрідним незакінченим товаришуванням, і всі роки відтоді жінка в ній животіла в своєрідному присмерку почуттів, а тепер раптом з’явилася людина, чоловік, назустріч якому цей надмір розморожених і застояних по­чуттів може метнутися, наче гірський потік. Бездумно і нерозважливо Марія Стюарт, як досить часто жінки, бачить у цьому першому-ліпшому єдиного й остаточного. Звичайно, було б розумніше зачекати й випробувати справжню вартість цього чоловіка. Але вимагати логіки від пристрасті молодої зако­ханої жінки означало б шукати сонця опівночі. Адже суть справжньої пристрасті полягає в тому, що вона не піддається аналізу й лишається ірраціональною. Її годі обрахувати й поготів неможливо перевірити розрахунки. Вибір Марії Стюарт вочевидь перебував по той бік її загалом ясного розуму. Ніщо в особі незрілого, марнославного і лише гарненького хлопчака не дає змоги зрозуміти її надмірний захват; як і безліч інших чоловіків, що їх духовно вищі жінки кохають значно більше від їхньої внутрішньої міри, Дарнлі не має ніякої іншої заслуги, ніякої іншої магічної сили, крім факту, що випадково виявився тим, хто вирішальної напруженої миті постав перед ще не пробудженим жіночим прагненням кохати.

Довго, дуже довго довелося чекати, перше ніж справді закипить кров цієї гордої доньки Стюартів. А тепер вона здригається й тремтить від нетерплячки. Якщо вже Марія Стюарт хоче чогось, вона ніколи не чекатиме й не міркуватиме. Що для неї важать Англія, Франція, Іспанія, майбутнє проти присутності коханої людини? Ні, вона вже не хоче грати далі з Єлизаветою в нудну дурнувату гру, не хоче більше чекати оспалого кавалера з Мадрида, нехай він навіть принесе корони обох світів: адже тут вона має веселого, молодого, лагідного й ласолюбного хлопця з червоними чуттєвими вустами, дурнуватими дитячими очима, ніжністю, яка тільки-но випробовує себе! Тепер тільки чимшвидше поєднатися з ним, чимдуж належати йому — ось єдина думка, яка виповнює Марію Стюарт у цьому стані блаженно-чуттєвого нерозуму. З усього двору спершу тільки одна людина знає про її прихильність, про її солодку потребу: новий таємний секретар Давід Ріцціо, який робить усе, щоб спритно спрямувати корабель закоханих у гавань Цитери. Ця довірена особа папи вже бачить у шлюбі з католиком початок майбутнього панування католицької церкви в Шотландії, і його ревне звідництво набагато менше служить щастю пари молодят, ніж політичним цілям Контрреформації. Він уже пише папі, — а охоронці печаті королівства, Морей і Мейтленд, навіть не здогадуються про намір Марії Стюарт, — щоб той дав дозвіл на шлюб, потрібний у даному випадку, бо Марія Стюарт споріднена в четвертому ступені з Дарнлі. Ріцціо вже запитує, з обережності думаючи про всі наслідки, Філіпа II, чи Марія Стюарт зможе розраховувати на його допомогу в разі, якщо Єлизавета створить перешкоди для цього шлюбу; авжеж, день і ніч працює цей надійний агент, сподіваючись, що з успіхом шлюбного проекту піднімуться на всі небеса і його власна зоря, і тріумф католицької справи. Але, хоч як ревно гарує і діє Ріцціо, щоб звільнити шлях, для нетерплячої це все ще надто повільне, надто обачне, надто обережне. Вона не хоче чекати. Минають тижні й тижні, поки листи, наче равлики, переповзають моря й суходоли, Марія Стюарт надто впевнена в дозволі святого отця, щоб якийсь пергамент мав підтвердити те, що її воля прагне вже здійснити. Постановам Марії Стюарт завжди властива сліпа безумовність, пишна й дурнувата надмірність. Але пронозуватий Ріцціо невдовзі добирає спосіб виконати навіть це бажання, як і будь-яке інше бажання своєї володарки. Він приводить у свою кімнату католицького священика, і, хоча немає доказів, що там справді був укладений передчасний шлюб згідно з усіма церковними приписами, — в історії Марії Стюарт не можна довіряти поодиноким повідомленням, — якісь заручини або зобов’язання між молодятами, певне, таки відбулися. Бо “Laudato sia Dio”, — вигукує бравий помічник Ріцціо, відтепер уже ніхто не зможе “disturbare le nozze”[14]. Перше ніж решта при дворі здогадуються, що Дарнлі — залицяльник, він насправді вже господар життя