ВДВ (Великий Дружній Велетень) - Роальд Даль

— Ні! Не треба! Я вас благаю, не робіть цього! — заблагала Софія.

— Музика корисна для травлення, — сказала королева. — Коли я буваю в Шотландії, то під час обіду музиканти грають мені під вікном на волинці. Заграйте нам щось.

— Я мати дозвільнення її великавості! — заволав ВДВ і так свистопуркнув, мовби в залі вибухнула бомба.

Королева аж підскочила.

— Гопа-ля! — вигукнув ВДВ. — Це кращіше, ніж волинянка, ваша великавосте, га?

Минуло кілька секунд, поки королева змогла себе опанувати.

— Я віддаю перевагу волинці, — сказала вона. Але не змогла стримати сміху.

Упродовж наступних двадцяти хвилин ціла армія лакеїв бігала до кухні й назад, доставляючи третю, четверту і п’яту порції смажених яєць і ковбасок для ненаситного, але захопленого велетня.

Коли ВДВ спожив сімдесят друге яйце, містер Тибс, ніяковіючи, підійшов до королеви. Він низько нахилився і прошепотів їй на вухо:

— Кухар просить вибачення, але на кухні вже не залишилося яєць.

— А що сталося з курми? — здивувалася королева.

— З курми нічого не сталося, ваша величносте, — прошепотів містер Тибс.

— То накажіть їм знести більше яєць, — звеліла королева і глянула на ВДВ. — А ви поки що скуштуйте грінку з джемом, — запропонувала вона йому.

— Грінки закінчились, — прошепотів містер Тибс, — і кухар каже, що на кухні вже немає хліба.

— То нехай спече більше, — наказала королева.

Поки це все відбувалося, Софія встигла детально розповісти королеві про свою подорож до Країни Велетнів. Королева з жахом вислухала її розповідь. Коли Софія закінчила, королева глянула на ВДВ, що сидів високо над нею і ласував бісквітним тортом.

— Великий Дружній Велетню, — звернулася вона до нього, — минулої ночі ці негідники-людожери примчалися до Англії. Чи не могли б ви згадати, де вони були позаминулої ночі?

ВДВ запхав у рот великий шматок бісквіту і почав неквапно його жувати, обдумуючи королевине запитання.

— Так, ваша великавосте, здається, я згадав, — відповів він за якийсь час. — Позаминулої нічліжки вони галопувати до Швеції на шведський стіл.

— Принесіть мені телефон, — звеліла королева.

Містер Тибс поставив їй на стіл телефонний апарат. Королева підняла слухавку.

— З’єднайте мене з королем Швеції, — наказала вона.

— Доброго ранку, — привіталася королева. — Чи все гаразд у Швеції?

— Усе жахливо! — відповів король Швеції. — У нашій столиці паніка! Позаминулої ночі пропало двадцять шестеро моїх вірнопідданих! Уся країна в паніці!

— Ваших двадцять шістьох вірнопідданих з’їли велетні, — повідомила королева. — їм, очевидно, подобається шведський стіл.

— А чому він їм подобається? — запитав король.

— Бо за шведським столом можна їсти все, що заманеться. Так каже ВДВ, — пояснила королева.

— Я не розумію про що ви говорите, — почав дратуватися король. — Мені зараз не до жартів, коли моїх підданих їдять, наче попкорн.

— Вони з’їли й моїх підданих, — додала королева.

— Вони — це хто, заради Бога? — перепитав король.

— Велетні, — сказала королева.

— Послухайте, — занепокоївся король, — з вами все гаразд?

— У мене був нелегкий ранок, — відповіла королева. — Спочатку мені наснився жахливий кошмар, тоді покоївка випустила з рук мій сніданок, а тепер у мене на роялі сидить велетень.

— Вам негайно потрібно викликати лікаря! — крикнув король.

— Зі мною все буде добре, — сказала королева. — На жаль, я мушу вже йти. Дякую за допомогу. — І вона повісила слухавку.

— Твій ВДВ не помилився, — сказала королева Софії. — Ті дев’ятеро негідників-людожерів таки справді були в Швеції.

— Це жахіття! — зойкнула Софія. — Зупиніть їх, ваша величносте, будь ласка!

— Мені необхідно ще раз усе перевірити, перш ніж мобілізувати військо, — сказала королева.

Вона глянула на ВДВ. Тепер він їв пампушки, вкидаючи їх у рот по десять штук, наче горошок.

— Добре подумайте, ВДВ, — попросила вона. — Ті жахливі велетні не казали вам, куди вони бігали три ночі тому?

ВДВ надовго замислився.

— Гай-гай! — вигукнув він нарешті. — Я згадати!

— І куди? — запитала королева.

— Один з них бігав у Бахтат, — відповів ВДВ. — Галопуючи попри мою печерицю, Тілогриз замахати мені руками й галасувати: «Біжу в Бахтат, біжу в Бахтат! Там гризтиму мамахів і їхніх дітолахів! Десять штук!»

Королева знову підняла слухавку.

— З’єднайте мене з лорд-мером Багдада, — звеліла вона. — Якщо в них немає лорд-мера, то покличте наступного за рангом.

За п’ять секунд у слухавці почувся чийсь голос.

— Говорить багдадський султан, — відрекомендувався голос.

— Послухайте, султане, — сказала королева. — Чи не сталася три ночі тому у вашому місті якоїсь неприємності?

— У Багдаді щоночі стається якась неприємність, — відповів султан. — Ми ріжемо людям голови, як ви шинкуєте петрушку.

— Ніколи в житті не шинкувала петрушку, — зауважила королева. — Але скажіть мені, будь ласка, чи у вас у Багдаді останнім часом хтось пропадав?

— Тільки мій дядько, халіф Гарун аль Рашид, — відповів султан. — Три ночі тому він раптово пропав зі свого ліжка разом з дружиною і десятьма дітьми.

— Ось бачувати! — вигукнув ВДВ, який завдяки своїм чудодійним вухам міг чути все, що казав по телефону султан. — Це зробити Тілогриз! Він гасати до Бахтата, щоб ковтнути тата, маму і всіх маніпупсічних дітолахів!

Королева поклала слухавку.

— Маємо підтвердження, — мовила вона, дивлячись на ВДВ. — Очевидно, що ваша розповідь правдива. Негайно викличте сюди головнокомандувача армії і головнокомандувача військово-повітряного флоту!

План 

Головнокомандувач армії і головнокомандувач військово-повітряного флоту виструнчилися перед королевиним столиком. Софія й далі сиділа на стільці, а ВДВ височів над усіма на своєму дивному сідалі.

Королеві вистачило якихось п’яти хвилин, щоб роз’яснити ситуацію військовим.

— Я знав, ваша величносте, що відбувається щось жахливо дивне, — доповів командувач армії. — Упродовж останніх десяти років ми отримували рапорти практично з усіх країн світу про загадкові нічні зникнення людей. От зовсім недавно було одне повідомлення з Панами...

— То все через панамний присмак! — вигукнув ВДВ.

— А друге з Веллінґтона у Новій Зеландії, — додав головнокомандувач армії.

— Через присмак гумових чобіт! — знову втрутився ВДВ.

— Що це він таке плете? — не второпав головнокомандувач військово-повітряного флоту.

—